Читати книгу - "Залежні від ненависті , Ксана Рейлі"

Я всю ніч не могла заснути, бо думала про слова Ангеліни. Вона казала, що розуміє, чому Макар ненавидить мене, але я не могла зрозуміти цього зовсім. Я ж нічого не зробила йому. Навпаки, він зробив мені боляче, коли кинув. Так, я розуміла, що якби він досі був з Ангеліною, то у мене не було б шансу, але я просто сумувала за ним. Мені дуже сильно бракувало підтримки. Тоді, коли усі навколо не сприймали мене, він — розумів.

Вихідні пролетіли надто швидко. У понеділок зранку я прокинулася швидше, аніж зазвичай. Взагалі я ненавиділа понеділки, адже початок тижня завжди був важким. Я видихнула і відкрила шафу, розглядаючи сукні та костюми. Деякий час обдумувала, що вдягнути сьогодні, а потім мій погляд зачепився за красиву сукню молочного кольору. Вона була трохи коротша, аніж ті, що я здебільшого вдягала. У голові чомусь сплив той момент, як Макар розповідав мені про свою першу зустріч з Ангеліною, про те, як він закохався у неї з першого погляду, коли побачив у сукні такого ж кольору. Не знаю, що змусило мене так сильно запам'ятати ці слова, але на одну невеличку мить я подумала про те, чи міг би він закохатися так само у мене? Я витягнула вішак з сукнею, розглядаючи річ. Швидко вдягнула її та підійшла до дзеркала, дивлячись на себе в повний зріст. Вона так ідеально сиділа на мені, наче була пошита навмисно для мене. Я раніше ніколи не вдягала її, тож на ній досі була етикетка. Вона доволі відверта з невеликим вирізом у вигляді сердечка та з відкритими плечима. Я трохи стягнула сукню на своїх стегнах, але це не допомогло їй стати довшою. Таке плаття ідеально підійшло б для походу в клуб чи в ресторан з подругами, але аж ніяк не на роботу. Та все ж, я прийняла рішення, що сьогодні буду саме в ній. Я зробила макіяж, нафарбувавши тонкі стрілки на повіках, а також губи підвела коричневою помадою. Своє волосся я ідеально вирівняна, дозволяючи пасмам впасти по спині. Воно у мене було трохи нижче лопаток. Я не могла похизуватися таким красивим, шовковистим та довгим волоссям, як у моєї сестри. Попри те, що зараз я мала зовсім інший вигляд, аніж сім років тому, так і не змогла переконати себе у тому, що все ж красивіша за Ангеліну. Мабуть, я таки не була гарнішою.

Сьогодні було дуже тепло в порівнянні з минулим тижнем, тому я вирішила, що мені вистачить подовженого бежевого піджака. Я накинула його на свої плечі, взула красиві туфлі-човники на тонких шпильках та схопила свою сумку. Востаннє глянувши на себе в дзеркало, я задоволено усміхнулася, а тоді вийшла зі своєї квартири. На годиннику ще навіть не було восьмої. Я з хорошим настроєм та трохи дивним передчуттям попрямувала вуличками в сторону офісу. Як завжди, забігла у свою улюблену кав'ярню, де, на диво, зовсім не було людно. Я швидко придбала собі улюблену каву, але вирішила взяти її з собою. У мене був час, щоб посидіти в кав'ярні з чашечкою божественного напою, але у мене були інші плани.

Я зупинилася біля входу в офіс та з очікуванням подивилася перед собою. Мені хотілося відтворити ту першу зустріч Макара та Ангеліни, але тепер я була замість сестри. Цікаво, чи зможе він хоч колись подивитися на мене так, як завжди дивився на неї? Я знервовано зробила ковток кави, коли дивилася вперед, шукаючи очима знайомий профіль.

— Привіт! — раптом біля мене заговорив Стас. Ми працювали разом. — Ти не йдеш?

— Поки ні, — відповіла я, намагаючись усміхнутися йому. — Така чудова погода, що я вирішила побути на вулиці.

— Ну, до початку робочого дня ще п'ятнадцять хвилин, тож маєш трохи часу. Я піду! — Стас махнув мені рукою. — Маю ще дещо доробити. Цей новий бос завалив роботою на тиждень вперед. Нічого не встигаю, Мел. Моя дівчина вже починає злитися, бо я мало часу приділяю їй.

— Дівчата такі, — тихо пробурмотіла я, бо мені не зовсім хотілося балакати зі своїм колегою.

Коли він увійшов в офіс, я полегшено видихнула та знову зробила ковток кави. Повз мене проходили різні працівники, але Макара я поки так і не побачила. Я допила каву та викинула стаканчик у смітник. Мою увагу привернула блискуча чорна іномарка, що зупинилася на стоянці. Я помітила, як зі сторони водія відчинилися дверцята, і звідти вийшов Макар. Це здивувало мене, адже чомусь раніше не зауважувала, що він приїжджає на роботу на авто. Я зосередила свій погляд на ньому, детально розглядаючи. На чоловікові сьогодні був темно-синій костюм, а зверху тонкий плащ чорного кольору. Він схопив свій портфель, який постійно носив з собою та попрямував до входу. Я помітила, що його погляд зупинився на мені. Здається, він навіть завмер на декілька секунд. Потім Макар відвів погляд та продовжив іти вперед. Однією рукою я легко відкинула волосся з плечей та мило усміхнулася.

— Доброго ранку! — привіталася я, коли він зупинився біля мене.

— Чого тут стоїш? — спитав він зовсім не привітно.

— Вас чекаю, Макаре Вікторовичу! — відповіла я, підійшовши ближче до нього. — Ви сьогодні пізніше.

Чоловік уважно подивився на мене своїми темними очима. Я непомітно здригнулася, коли наші погляди зустрілися. Це чомусь було так бентежно, а ще ми надто близько стояли.

— Якісь проблеми? — спитав він, піднявши одну брову.

— Маю декілька запитань щодо проєкту будинку вашого друга, — сказала я.

— І ти хочеш поговорити про це зараз?

— Напевно.

— Під дверима офісу? — уточнив Макар.

— Ем, так! — Я закивала головою. Не могла сказати, що чекаю на нього, аби він подивився на мене так, як на Ангеліну колись. Довелося імпровізувати. — Це всього лише одне запитання.

Макар підозріло примружив очі. Його погляд швидко просканував моє тіло, зупиняючись на доволі великому вирізі грудей, що відкривав піджак. Потім його очі знову знайшли моє обличчя, і він прочистив горло.

— Ну, і? Яке запитання, Мелісо?

— Ем... — Я задумалася, намагаючись придумати щось вдале. — Потрібна дитяча кімната? Я не помітила цього в записах, що ви мені надсилали.

Макар декілька секунд дивно дивився мені в очі.

— Якщо цього не було зазначено у тому списку, що я надіслав тобі, то це означає, що дитяча кімната не потрібна, — дещо різко сказав він. — Це все? Ти даремно затримуєш мене з такими дрібницями.

Я знизала плечима та поклала одну руку на бік, відкриваючи частину свого тіла. Помітила, як погляд Макара зупинився на моїх ногах та невеликому розрізі сукні. Він боровся з тим, аби не витріщатися на мене, але йому це погано вдавалося. Мої губи розтягнулися в задоволеній усмішці, адже я зрозуміла, що моя зовнішність таки приваблює його.

— Ви не запізнитеся на роботу? — нагадала я, змушуючи його відірватися від витріщань на мене.

Макар дивно посміхнувся, схиливши голову вбік.

— Ти забула хто я, Мелісо? — спитав він. — Думаю, що про запізнення варто хвилюватися тобі.

— О, так! Мій новий бос дуже не любить, коли запізнюються, але... — Я підійшла ближче до чоловіка та почала поправляти комірець сорочки під його плащем. — Можливо, він пробачить мені?

Я підняла погляд вверх, зустрічаючись з темними очима Макара. Наш зоровий контакт був довшим, аніж коли-небудь раніше. Я мимовільно закусила нижню губу, дивлячись на нього з-під довгих вій. Його погляд раптом змінився на суворий. Він різко схопив мене за руку вище ліктя та притягнув максимально близько до себе. Я ахнула, впершись руками в його груди. Це було так несподівано, що моє серце почало битися сильніше. Я завмерла, дивлячись в його темні очі. Ми були так близько одне до одного. Здавалося, що от-от він поцілує мене.

— У які ігри ти граєш, Мелісо? — суворим тоном спитав він. Його очі бігали по моєму обличчі. — Мені це не подобається.

— Що саме? Те, що я більше не маленька дівчинка чи те, що я таки приваблюю тебе?

Я гордо підняла голову, не відриваючи від нього свого погляду. Він раптом почав сміятися просто мені в обличчя.

— А тобі б хотілося цього, так? Ти така сама, як і твоя сестра. Звикли використовувати чоловіків у своїх цілях, маніпулювати ними. На мене не діють оці всі твої намагання звабити мене. Я знаю, чому ти це робиш.

— Ти не знаєш! — голосно заперечила я. — І це ти мені розказуєш про те, що я нібито використовую чоловіків? Згадай себе, Макаре! Ти за першої ж нагоди знайшов собі іншу. Скільки у тебе було жінок за сім років? Скільки?! — закричала я, а він все ще міцно стискав мою руку своєю долонею. — Скажи! Чому ти мовчиш?

— Тебе це не стосується, — крізь зуби мовив він, виділяючи кожне слово.

— Звісно, не стосується! — Я голосно засміялася. — А знаєш скільки було чоловіків у мене?

— Мене це не цікавить.

— Ні, тебе це має цікавити, Макаре. Жодного! — Я сильно штовхнула його в груди. — У мене не було жодного чоловіка. І це через тебе. Усе завжди через тебе!

Він, здається, завмер не в змозі поворухнутися. Я відчула сльози на очах і глибоко вдихнула, щоб заспокоїтися. Користуючись нагодою, я швидко пройшла повз нього та увійшла в будівлю, прямуючи до ліфта. Я мовчки благала, щоб він не пішов за мною. Їхати з ним в одному ліфті — це було б занадто. Коли я оглянулася на скляні двері, то помітила, що він все ще стояв на вулиці там, де я й залишила його. Відчуття полегшення з'явилося всередині, коли я опинилася в порожньому ліфті. Я втомлено сперлася до металевої стіни та міцно заплющила очі. Мабуть, він тепер зрозумів, що у мене завжди були почуття до нього. Я задумалася над його словами. Чому він так впевнений, що я схожа на Ангеліну? Ми з нею абсолютно різні, і Макар завжди знав це. Що з ним відбувається зараз?

Коли я увійшла в офіс, то мовчки сіла на своє робоче місце. Я запізнилася на цілих п'ять хвилин. Уже готова була отримати догану від свого боса, але він проігнорував мене повністю. Макар так швидко сховався у своєму кабінеті, наче тікав від когось. Від мене чи від того, що йому все ж сподобалося те, що він побачив біля входу? Я помітила, як цей чоловік дивився на мене нещодавно. Я мріяла, щоб він коли-небудь глянув на мене так, але це було всього лише на одну коротку мить. Його знову поглинула його ненависть, як і мене. Мені стало жарко, тому я зняла свій піджак, залишаючись лише в сукні. Помітила декілька дивних поглядів на собі, але мені було байдуже.

Макар сьогодні не тривожив мене. Мабуть, йому вистачило нашої ранкової розмови. Я бачила, що Ілона часто заходила в його кабінет. Мені не хотілося цього робити, але я була надто слабкою, тому кожного разу засікала час. Востаннє вона сиділа в нього аж цілих двадцять хвилин. Що можна робити в кабінеті боса стільки часу? Ілона не була тупою, щоб він виправляв помилки у її проєкті чи давав вагові підказки. У голові чомусь крутилися лише різні непристойні думки. Я мало олівець не зламала, доки дочекалася, коли вона вийде з його кабінету. Ілона попрямувала до свого місця, усміхаючись. Це мене чомусь дуже сильно розізлило. Мій погляд зупинився на її спідниці, яка чомусь була надто підтягнута вверх. Я не витримала та підвелася зі свого місця, схопивши деякі папери щодо свого проєкту. Я швидко попрямувала до кабінету начальника та постукала у двері. Після його дозволу, я увійшла всередину. Він щось уважно переглядав на своєму комп'ютері, тому не одразу помітив мене. Я поклала папери на стіл та підійшла трохи ближче до нього. Він відірвався від своїх справ, а його погляд пройшовся моїм тілом. Мені стало ніяково, адже я забула зверху накинути піджак. Я почала оглядати приміщення на признаки того, що між Макаром та Ілоною за цих двадцять хвилин могло щось відбутися. Здається, усе було ідеально. Навіть документи біля його ноутбука були рівно складені.

— Ти прийшла, щоб оглянути мій кабінет? — спитав Макар, відриваючи мене від витріщань.

— Ох, я... Мені потрібна ваша допомога, — відповіла я та натягнуто усміхнулася. — Деякі питання щодо дизайну нашого офісу.

Макар підозріло подивився на мене, але все ж кивнув головою. Він махнув рукою на крісло поруч з ним. Я повільно опустилася, а тоді почала показувати йому проєкт і розпитувати, чи все підходить. Це зайняло всього лише декілька хвилин. Макар дав мені зауваження щодо дизайну, а тоді сказав, що я можу бути вільна. Я почала складати папери та підвелася зі стільця. Мене мучило те, заради чого я прийшла сюди, тому не витримала і спитала:

— Що у тебе з Ілоною?

Макар насупився, глянувши на мене. Він виглядав збентежено та навіть розгублено.

— Вибач? — перепитав він.

— Ви разом? — поцікавилася я та міцно стиснула губи в пряму лінію. Дурне хвилювання з'явилося всередині. — Вона сьогодні декілька разів була у твоєму кабінеті. Довго. Що ви з нею робили?

— Те саме, що і з тобою щойно! — буркнув Макар. — І звідки взагалі взялися ці запитання, Мелісо? Тебе не повинно цікавити моє особисте життя. До того ж я проти службових романів. Ніяких стосунків з підлеглими, зрозуміла?

Він уважно подивився на мене. Я задумалася, чи саме Ілону він мав на увазі, коли казав про стосунки з підлеглими. Цікаво, він коли-небудь задумувався про стосунки зі мною? Я непомітно похитала головою, щоб викинути ці дурниці й більше не думати про них.

— Піду до себе, — пробурмотіла я та попрямувала до дверей.

— Тобі треба серйозніше ставитися до вибору наряду на роботу, — раптом заговорив за моєю спиною Макар. — Ця сукня відкриває надто багато частин твого тіла. Не хочу, щоб чоловіки в нашому офісі давилися слиною, коли ти проходиш повз.

Моя рука завмерла на ручці дверей, і я оглянулася на свого начальника. 

— Мені байдуже на інших чоловіків, — впевнено сказала я. — Всього лише хочу, щоб слиною давився мій бос. Як зараз, наприклад.