Читати книгу - "Залежні від ненависті , Ксана Рейлі"

Мені зовсім не хотілося заходити в дім батьків, але у мене не було вибору. Я вийшла з таксі та зупинилася біля воріт, розглядаючи будинок, який ненавиділа всім серцем. Востаннє я була тут декілька місяців тому на дні народженні батька. Зараз я була самостійною дівчиною, тож мені не потрібна допомога батьків. Приходити сюди та бачити їхні невдоволені обличчя через мою присутність — це останнє, чого мені хотілося. Я проігнорувала своє дивне хвилювання, як робила це завжди, а тоді швидко попрямувала в будинок. Коли увійшла всередину, то почула гучні кроки.

— Нарешті! — голосно сказала сестра, але розчаровано видихнула, коли побачила мене. — О, це ти!

Я глянула на неї, не впізнаючи в цій худій, наляканій та недоглянутій жінці свою сестру. Вона швидко пальцями стягнула свою стару спортивну кофту.

— Привіт, — пробурмотіла я. — Є розмова.

— З батьками? — поцікавилася Ангеліна.

— З тобою.

Дівчина, здається, здивувалася, але все ж кивнула головою. Я швидко зняла своє пальто, залишаючись в коричневій спідниці та білому гольфі. Помітила, як погляд сестри пройшовся по моєму тілу.

— Ходімо на кухню, — сказала вона та швидко попрямувала вперед.

Я ж пішла за нею. Цей дім ніколи не був для мене рідним, тому я не почувалася тут комфортно. В цих стінах були не надто приємні спогади. Постійні приниження сестри, неприємні слова матері та зверхні погляди бабусі назавжди залишилися в моїй пам'яті. Але вони — моя сім'я, яку я все ж любила.

— О, змія прийшла! — голосно сказала Аліса, усміхаючись.

Дівчинка сиділа на дивані у своїй рожевій піжамі та дивилася якийсь мультик на екрані телевізора.

— І тобі привіт, маленький монстрик, — пробурмотіла я та легко скуйовдила її волосся своєю рукою. — Ти вже не спиш так рано?

— Я не можу спати, коли йде мій улюблений мультфільм про русалку.

— Русалку? — перепитала я, нахилившись ближче до Аліси. — Ти про Аріель?

— Ні! — Вона закотила очі. — Вже давно є й інші мультфільми про русалку. Це мультик про дівчинку Матильду, яка скупалася в морі під час місячного сяйва та перетворилася на русалку. В неї з'явилися такі красиві сині пасма у волоссі й довгий блискучий хвіст.

Аліса вражено усміхалася, розповідаючи про мультик. Я ж весь цей час не могла відвести погляду від її красивих синіх очей. Зовні вона вдалася у свого батька-нікчему, але Аліса насправді надзвичайна дівчинка. Вона була єдиним хорошим у цьому домі, хоч і любила назвати мене змією. Я потягнулася до сумочки та витягнула шоколадку і декілька солодких батончиків.

— Це тобі, — прошепотіла я та швидко поцілувала її в щоку. — Сховай від мами, бо буде сваритися, що ти їси солодощі.

Вона радісно обійняла мене, а тоді побігла до своєї кімнати, залишаючи мультик. Через декілька хвилин вона повернулася, а я попрямувала на кухню, де поралася Ангеліна. Вона щось готувала на плиті. Я оглянула її з ніг до голови, зупиняючись на неохайному безладі на голові. Вона як-небудь стягнула своє волосся в пучок, але це мало не надто привабливий вигляд. Не знаю, в який момент сестра з ефектної дівчини перетворилася на домогосподарку.

— Ти їй щось дала? — спитала Ангеліна, помішуючи суп у каструлі.

— Звісно, — відповіла я, спершись руками до столу. — Не могла прийти з порожніми руками, знаючи, що тут вона.

— Ти її розпестиш, — буркнула сестра.

— Вам би теж не завадило це зробити. Таке враження, наче ви не піклуєтеся про свою доньку. Коли останній раз купували їй щось?

— Ох, перестань!

— Ні, ти скажи! Ви з однією дитиною справитися не можете, а тепер ще й інша на підході.

— Ти... Ти стала такою жорстокою, Мелісо.

— Це через вас я така, — холодно сказала.

Сестра втомлено видихнула та обернулася, зупинившись навпроти мене. Я помітила великі мішки в неї під очима.

— Він сьогодні знову не ночував вдома, — прошепотіла вона, опустивши голову. — Я усю ніч чекала його, а він так і не прийшов.

— Я не здивована. Не можу зрозуміти, як ти досі терпиш його?

— Я кохаю Артура.

— Звісно, ти кохаєш свого пияку, який мало того, що ніде не працює, то ще й зраджує тобі з іншими жінками.

— Він не зраджує! — обурилася сестра.

— Та невже? — спитала я, склавши руки на грудях. — Тоді де він зараз? Де був усі ті ночі, коли ти чекала на нього? Від Артура навіть рідний батько відмовився. Не розповідай мені про кохання, Ангеліно, бо ти вийшла за нього заміж тільки через його гроші. Ну, і неочікувана вагітність, ясна річ. Тільки вийшов неприємний сюрприз, коли твій принц виявився гулящим та нікчемним покидьком.

— Ти нічого не знаєш! — Ангеліна різко обернулася та продовжила щось готувати. — Я... Я щаслива з ним.

— Кому ти це розповідаєш? Подивися на себе! Хіба ти не бачиш, що з тобою сталося? Ти маєш такий вигляд, наче у тебе десятеро дітей під боком.

— У мене сім'я, батьки та бабуся, за якою треба доглядати, — різко сказала сестра. — Це тобі добре, бо ти живеш одна, а тут весь дім на моїх плечах.

— Ти сама обрала таке життя, — спокійно сказала я. — Коли ви тільки одружувалися ти розповідала мені, що ви будете жити в його квартирі. Куди вона ділася?

— Артур продав її, щоб відкрити свій бізнес і не залежати від батька.

— Звичайно! Але тепер у нього ні квартири, ні бізнесу, ні батька-мера.

— Мелісо, годі! Я втомилася, а ти нервуєш мене.

— Ти втомилася? — голосно спитала я. — А я зараз скажу тобі те, що шокує тебе.

— Виходиш заміж? — поцікавилася сестра, косо глянувши на мене. — Це єдина новина, яка справді шокує мене.

Я нещиро усміхнулася їй та підійшла трохи ближче до неї.

— Знаєш, хто повернувся? Ні, ти навіть не здогадуєшся.

— І хто? — Ангеліна уважно подивилася на мене.

— Твій колишній наречений, — відповіла я. Суміш різних емоцій виразилася на обличчі Ангеліни й вона раптом завмерла, а ложка випала з її руки. — Так! Макар повернувся, уявляєш? Ти, мабуть, думаєш звідки мені це відомо? Так от, він тепер мій новий бос. Ми працюємо разом. В одній компанії.

— Цього не може бути, — прошепотіла вона.

— Може! І це вже далеко не той Макар, яким він був раніше. Він холодний, беземоційний, різкий та суворий, а ще ненавидить мене і завалює роботою. Таке враження, наче він хоче позбутися мене.

— Ти брешеш, — тихо буркнула Ангеліна.

— Он як? Ні, ти серйозно зараз? Він ненавидить мене через тебе, як і я ненавиджу його. Не знаю, що між вами сталося насправді, але я — не та, хто повинен страждати.

Ангеліна задумано подивилася в одну точку, а потім важко видихнула. Вона обережно поклала свої руки на живіт, що був плоским, адже термін ще маленький.

— Він не може ненавидіти тебе, — сказала сестра. — Ти подобалася йому завжди. Макар постійно добре відгукувався про тебе. Згадати лише, як він захоплювався твоєю грою на піаніно.

— Ти не чуєш мене? — Я нахилилася ближче до Ангеліни. — Це вже далеко не той милий Макар.

— Не знаю. — Ангеліна знизала плечима. — У будь-якому випадку це стара історія. Мене з ним уже нічого не пов'язує, і я маю чоловіка та дитину. Дивно, якщо він ще досі ображений на мене.

— А чому він повинен бути ображеним на тебе? — зацікавлено спитала я, примруживши очі. — Хіба це не він кинув тебе заради іншої?

— А що Макар тобі сказав?

Я голосно фиркнула, спершись спиною до стільниці кухонного гарнітура.

— Він не спростував цього, — відповіла я. — Але Макар, здається, досі не одружений. Принаймні, я не бачила у нього обручки.

— Я думаю, що ти перебільшуєш, — мовила сестра й почала далі займатися своїми справами.

— Вибач? — перепитала я, насупившись.

— Макар не може ненавидіти тебе.

— Але він це робить! Він постійно це робить, Ангеліно! І я не повинна платити за ваші образи. Я не маю страждати, чорт забирай!

Сестра байдуже знизала плечима, вдаючи, що їй зовсім не цікаві мої слова. Хоча мені здалося, що вона таки задумалася над поверненням Макара. Я не могла більше навіть дивитися на неї. Усім просто все одно на мене, але через помилки інших завжди чомусь повинна страждати я.

— Піду вже додому. Мене дратує це місце.

Я попрямувала до виходу з кухні, але голос сестри змусив мене зупинитися.

— Ти ж любила його тоді, — тихо сказала вона. — Я помічала, як ти захопливо дивилася на нього, як мило усміхалася йому, говорила з ним. Ти була іншою поруч з Макаром. А ще... Я бачила твої малюнки, на яких ти малювала його.

— Навіть не хочу цього згадувати! — голосно мовила я. — Колись він мені здавався хорошим і нормальним, але зараз я ненавиджу його. Ти знаєш, що я не плекаю любові до тебе, але він не мав права так чинити з тобою. І я не можу так легко змиритися з тим, що він за першої ж нагоди кинув тебе та не повернувся.

Я більше не хотіла слухати сестру, тому поспішила до коридору. Мені стало соромно через те, що вона таки знала про мою дурну закоханість у Макара. Я швидко надягнула пальто, і якраз у цей момент двері відчинилися. У кімнату увійшов Артур, похитуючись. Схоже, він усю ніч розважався.

— О, сестричка прийшла! — сказав він, усміхаючись. Хлопець раптом охопив моє обличчя своїми руками. — Гарненька сестричка!

Він якимсь дивним поглядом подивився на мене, від чого я напружилася. Різко відштовхнула його від себе та скривилася від неприємного запаху алкоголю.

— Молодець! — Артур дивно посміхнувся, розглядаючи мене. — Люблю жінок з характером.

— Ти загалом любиш жінок, — буркнула я. — Краще б більше часу приділяв своїй дружині та дитині, а не бігав за спідницями.

Він проігнорував мене та попрямував до вітальні. Я сильно стягнула пояс свого пальта, стримуючи нерви. Мене страшенно злив лише один вигляд цього чоловіка. Він був мені таким огидним, що я навіть дивитися на нього не могла.

— Іди геть звідси! — голосно сказав він, а після цього почувся плач Аліси.

Я швидко пішла туди й помітила, що він міцно тягне її за руку, щоб стягнути з дивана. Вона плакала, бо їй було боляче від того, як сильно він стискав її руки.

— Ей! Ти що робиш? — Я підійшла до нього та сильно вдарила його в плече. — Зараз же відпусти її!

— Це не твоє діло! — закричав він мені в обличчя. — У своєму домі я роблю те, що хочу!

— Це не твій дім! — крізь зуби процідила я. — І ти не маєш права так поводитися з Алісою.

— Вона моя донька! Нехай слухається мене, а не перечить.

— Який же ти виродок, Артуре. Не дивно, що твій батько відрікся від тебе.

Здається, його зачепили мої слова. Він відпустив руку Аліси, а та підбігла до мене, обіймаючи мої ноги.

— Іди у свою кімнату, — тихо мовила їй я, і ніжно провела рукою по її світлому волоссі.

Вона кивнула головою, глянувши на мене очима, повними сліз, а тоді побігла до себе.

— Ніколи більше не згадуй про мого батька у моїй присутності! — різко сказав Артур, показавши своїм пальцем на мене.

— І що ти мені зробиш? — спитала я, склавши руки на грудях. Я впевнено дивилася на нього, не відриваючи свого погляду. — Ти не зможеш налякати мене. Я зовсім не боюся таких невдах, як ти. Знаєш, що тобі вдається найкраще?

— Що?

— Зникати вночі. Ти не хочеш раптом зникнути назавжди? Я б могла це організувати для тебе. Думаю, що усім стало б краще від твоєї відсутності.

— Мелісо! — невдоволено сказала сестра. Вона легко відштовхнула мене від свого чоловіка. — Іди геть звідси!

— Ти захищаєш його? — здивувалася я. — Серйозно? Він доводить твою доньку до сліз, а ти навіть не можеш вберегти її від нього!

— Я не повинна захищати свою доньку від її ж батька! — заверещала Ангеліна. — Забирайся геть, Мелісо! Ти завжди усе руйнуєш. — Вона сердито подивилася на мене, а тоді додала: — Не дивно, що Макар ненавидить тебе. Ти постійно лізеш туди, куди тобі не треба.

Я засміялася та похитала головою. Сестра обережно взяла свого чоловіка за руки та посадила його на диван, заспокоюючи.

— Не можу більше! — голосно сказала я. — Йду геть з цієї божевільні. Ви варті одне одного. Та якщо одного разу тобі, Ангеліно, буде потрібна допомога, то не розраховуй на мене.

Я з огидою подивився на них, а тоді розвернулася та пішла геть з цього жалюгідного місця. Якщо раніше мені здавалося, що кохання — це щось прекрасне, то, дивлячись на сестру з її чоловіком, я сумнівалася в цьому. Кохання — це залежність, що завжди породжує біль. І поки закохані повільно вбивають одне одного своїми почуттями, цей біль живе. Та варто одному з них відкрити очі, як кохання раптово зникає. Здається, Ангеліна ніколи не зможе відкрити очі, бо ця закоханість в Артура чи його образ в її голові, засліпила сестру. Я не мала сили та бажання допомагати їй, бо вона сама обрала таке життя. Десь в глибині душі я знала, що вона заслужила це. А ще я знала точно, що не заслужила ненависті від рідних, сестри та тепер ще й Макара.