Читати книгу - "Арюмор, Аліна Скінтей"

— Ти впевнений?

— Так, і... — лісових дух на мить затнувся, після чого, піймавши уважний погляд Владислава, продовжив: — земна жінка, що володіє Іґґдрасіллем, в біді. Якщо не поквапитися, її проковтне троль.

Трепетне хвилювання змінилося роздратуванням, що спалахнуло, як полум'я, в яке підлили щойно масло. Одна справа – розтинати нічні дороги Києва, запечатуючи всіляку озлоблену нечисть, зберігаючи земну рівновагу, а інша справа – прикидатися лицарем-рятівником для дівчиська, а потім ще возитися з нею як нянька, пояснюючи, що, та як, щоб та з котушок не з'їхала. Владислав іноді міркував, а не зурочила його якась відьма – вічно одні проблеми були, що від земних жінок, що від йому подібних.

     «Ні, на подібне я точно не підписувався: все, що мені потрібно – це підвіска. Ні більше, ні менше! Її життя мене цілком не стосується!»

— Яка у нього стадія мімікрії*?

— Третя – якщо не встигнемо, підвіска буде знищена.

— А день так добре починався, — зло рикнув Роріксон. — Ти знаєш, де вона?

— Ні, але відчуваю чітко її запах. Вона дуже смачно пахне, — уста пака розпливлися в усмішці.

— Та-ак, залиш при собі свою вульгарщину, — Владислав вправно піднявся з крісла, попутно розминаючи шию, від чого пролунав хрускіт кісток. — Коли повернемося, зробиш мені ще того дивного пійла, — він вказав пальцем на недопиту чашку капучино.

Роріксон клацнув пальцем, на його правому зап'ясті блиснуло зеленуватим відблиском мітка агісхьяльм*, де в об'єднані вісім рун альгіз, розгорнутих під прямим кутом один до одного в переплетенні кількома рівносторонніми трикутниками з’єднані між собою що мали назву валькнут*. В той же момент пак і сам Владислав з’явилися в гаражі.

Одна з переваг чаклунства Владислава – використання просторової магії, яка мала свої наслідки. Він мав змогу переміщувати як себе, так і предмети, але чим більше маса, тим більша була витрата магічної енергії, плата за яку слугувало запамороченням, яке зовсім не було в радість в розпал гонитви чи бійки.

— Будеш моїм координатором, — тихо прокоментував Роріксон, перш ніж різко вскочити на свого залізного чорного коня – мотоцикл. — Відкривай ворота, нас чекає ду-уже довга нічка.

***

Владислава відчував, як його людське серце стукає, з кожним ударом все сильніше і сильніше – він ще ніколи не був так одночасно близько та далеко від своєї мети. Він витратив більш ніж половину свого життя, щоб відшукати трикляту підвіску, і яка іронія долі: якщо він хоч на частку секунди запізниться, всі його плани, плани дідуся підуть на морське дно, разом з тролем котрий зжере дівчисько, котре Владислав вже ненавидить лютою ненавистю.

Припущення однієї лише думки про те, що останній нащадок, власник підвіски – помре, перш ніж він забере те, що йому належить по праву, змушувала кров у венах кипіти зі страшною силою. Понад усе на світі він жадав отримати омріяну силу – проклятої прикраси, погоня за котрим тривала практично в цілу вічність.

— Через тридцять метрів направо, — чітко вимовив лісовий дух, який трансформувався в звичайнісінького вовка, блискавично перегнавши самого мотоцикла.

Однією із переваг чаклунства лісового духа було перевтілення, та здатність лишатися непоміченим для людського ока.

Владислав вижимає практично всю міць зі свого транспорту, відчуваючи, як вібрація двигуна поширюється по всьому його тілу. Різко нахилившись в сторону, він повертає направо, відчуваючи, як мотоцикл, ніби продовження його тіла, підпорядковується кожному його руху. Роріксон обожнює швидкість, котра дарує йому хвилини свободи: тут не потрібно було витрачати магію чи застосування чаклунських рун. Адреналін робив його людську сутність хоч на певний час, але все одно щасливою, чого так не вистачало в сірій рутині життя нічного борця з усілякими істотами.

— Через сто метрів гараж. Вона там. Її запах дуже чіткий.

— Добре.

Владислав знову піддав газу, подумки відзначаючи про себе, що не дарма наклав на свій мотоцикл заклинання неушкодженості, а то занадто витратне обійшовся б йому ремонт.

— Влад, стій, там міцні ворота!

Тільки й встигає вимовити пак, після чого різкий виск гальм буквально розсікає повітря надвоє. Мотоцикл в'їжджає в величезну дерев'яну браму, на деякий час Владислав втрачає опору, друзки деревини залишають подряпини на шоломі, куртці рвучи її в деяких місцях клаптями; його руки зриваються з керма, а спина за інерцією вигинається назад. На превеликий жаль, ніде не пишуть правил правильного приземлення в разі, коли падаєш з мотоцикла, який в лобову протаранив практично саме дерево.

 Гуркіт несподіваного гостя змушує троля відскочити від Левіної.

Мотоцикл зникає з-під Роріксона, продовжуючи свій шлях самостійно, а ось сам Владислав врізається в дівчину, а точніше, в дерев'яний стілець-трон, руйнуючи тим самим письмена.

Він встигає в останній момент, злетівши з мотоцикла порушуючи замкнуте коло рун, де сиділа бліда і майже без свідомості Яна, котра відчула, як смерть практично цілує її вуста. Одним  махом руки Роріксон розбиває скляну кулю-резервуар котра накопичувала енергію Яни, отримуючи жорсткий енергетичний удар в зону легень, як віддачу, за переривання заклинання.