Читати книгу - "Відлюбилося, Інна Турянська"

Розділ 6

Перший день навчання для дівчат почався з пошуку 45 аудиторії. Вони разом з групою ходили, як стадо баранчиків, шукаючи потрібне приміщення. 

— А яка в нас зараз лекція буде? – запитав їхній одногрупник Стас поправляючи окуляри.

— О, окулярник є, — прошепотіла Ліда Каріні на вухо. 

— Так, в нас не лекція буде, а практична частина з неорганічної хімії, — відповіла йому якась одногрупниця.

— А яка різниця? – пожав той плечима.

— О, і загальмований теж, — знову прошепотіла Ліда Каріні, — Два в одному, так би мовити, – хихикнула вона. — Все навіть гірше ніж я думала. 

З іншими трьома хлопцями ситуація не краща була. Один – найсимпатичніший, вже був заручений. Інших двоє поки незрозумілі фрукти. Трималися купою, певно не зручно їм було серед такої кількості дівчат. 

— Ненавиджу неорганічну хімію. Треба пронюхати хто тут шаре. Щоб знати в кого списувати, якщо що. Схоже серед хлопців ботаніка нам не трапилося, а жаль, хоч якась би користь була, – важко видихнула Ліда окидаючи хлопців прискіпливим поглядом. 

— Та хімія лиш в першому семестрі буде, якось переживемо, – заспокоювала її Каріна. 

— Ага, а замість неї органічна хімія почнеться, ще краще, — буркнула Ліда. 

— Все здамо, не хвилюйся. 

Практика з хімії все ніяк не закінчувалася. А коли всіх по черзі стали викликати робити досліди, Ліда остаточно зрозуміла, що на хлопців немає чого покладатися в їхній групі. Бо нічого вони в тій неорганічній хімії не тямили, як і сама Ліда. Хоча вона більше лінувалася, бо дурною її важко було назвати. 

— Знаєш, Карін, я вже зрозуміла, що вся надія на шпори буде, – видихнула Ліда.

— А якщо усно доведеться здавати?

— Неорганічну хімію? Усно, та ну…— махнула рукою дівчина. 

Перед ними сидів інший одногрупник Любомир. Майже все зайняття грав в телефоні якусь гру. 

— О, задрот, теж знайшовся. Майже повний комплект, – хихикнула Ліда киваючи головою в сторону Любомира.

— Тільки кого там, – Каріна на мить замислилась пригадуючи, що там говорила Ліда напередодні, — А, жирного не хватає, – посміхнулася вона.

— Зате є надмірно худий, – кивнула подруга в сторону іншого одногрупника, що сидів поруч з Любомиром. — Якийсь Кощій, ну їй Богу.

Каріна ледь не порскнула, за що отримала суворий погляд викладача. 

— Каріна Макова, вам дуже смішно з того, що я говорю? – запитав суворим поглядом чоловік.

— Ні, пробачте, – винно опустила погляд дівчиною, ногою під партою б'ючи Ліду. 

— То проходьте сюди, зробити дослід з калієм перманганату, може й нас трішки посмішите.

Каріна розчервонілась як рак. Несміливо встала, йдучи на середину. Так розхвилювалася, що дійсно пробірки аж дзвеніли одна об одну. 

— Чого це ви так хвилюєтеся, Каріно? – здивувався викладач. — Спокійніше, а то мені всі пробірки переб'єте. 

Каріна і сама не розуміла, а чого це в неї так тремтять руки. Від усвідомлення цього факту починала хвилюватися ще більше. Як не намагалася себе заспокоїти та руки жили наче своїм окремим життям. Злісно зиркнула на Лідку, що була на грані сміхового вибуху. Зрештою доробивши хімічний дослід всілася на місце, щипнувши подругу за ногу, від чого та голосно зойкнула.

— Ліда Чиж, а ви теж хочете дослід провести? – переключився викладач тепер на Ліду.

— Ні, вибачте, це випадково, – швидко відповіла дівчина.

— Проходьте до переду, зробити дослід "срібне дзеркало".

Ліда невдоволено закотила очі, але вибору не було. Тепер вже смішно було Каріні.

Коли пари зрештою закінчилися дівчата видихнули.

— Ненавиджу неорганічну хімію, – випала Ліда зачиняючи двері коледжу. — Ненавиджу викладача з неорганічної хімії! В перший день заставив досліди робити, де таке чувано? Нє, щоб відпустити з останньої пари, то він ще й тримав до останньої хвилини. Навіть не уявляю як ми в нього сесію здавати будемо? – продовжувала обурюватися Ліда. 

— Ох, Лідка. Краще он до Васьки набери, а в тебе вже аж п'ять пропущених висить. Хвилюється певно. 

— Та задовбав той Васько. Ну нащо дзвонити, якщо я не беру? – запитувала Ліда знизуючи плечима перед подругою. — Не беру, значить зайнята, ну правильно я кажу, Каріна?

— Та правильно, правильно…То в вас що все налагодилося з ним? – запитала вдивляючись чи не їде їхня маршрутка.

— Нічого не налагодилося, – махнула рукою та, – Не доганяє він чого я хочу від нього.

— А чого ти хочеш від нього, ти хоч сама знаєш? – запитала Каріна все ж помічаючи в полі зору маршрутку. 

— Та нічого я не хочу, лиш щоб не був гальмом і не гальмував наші стосунки. Інакше, я сама почну гальмувати і все розвалиться. Але зрештою ти права я вже й сама не знаю чого хочу, – похитала головою Ліда. — Хоча ні знаю. Хочу, щоб зник такий предмет як неорганічна хімія! Щоб той весь кабінет зірвався, разом з реактивами. – злобно хихикнула дівчина.

— Ходімо наша маршрутка приїхала, – взяла її за руку Каріна, тягнучи до транспорту. 

###

Дякую всім, хто читає цю історію. Якщо вам вона довподоби не полінуйтеся тикнути на зірочку=), підписатися на автора. А взагалі як вам герої, подобаються чи ні? Бо чесно кажучи хвилююся чи заходить вам гумор. У наступній проді вже будем знайомити Карінку і Тимофійка.