Читати книгу - "Заміж за незнайомця, Уляна Пас"

- Обережніше, так і поранитися недовго, - голос незнайомця звучить занадто близько до мого вуха, і саме це повертає мене у реальність. Вибираюся з його обіймів і роблю крок назад. Тільки відкриваю рота, щоб виказати своє обурення, але так і завмираю, тому що гублюся від того, що бачу. 

Це той самий брюнет, на якого я налетіла, бувши в Лас-Вегасі. Ні на мить не сумнівалася, тому що його зовнішність занадто особлива. Яскраві зелені очі та красиве обличчя. Модельна зовнішність, я ще тоді це відмітила! Але чому він тут?  Як таке взагалі можливо? 

- З вами все гаразд? - схоже, моє мовчання він сприйняв якось по-своєму. Ну так, напевно, зараз я виглядала не надто адекватно, розглядаючи його, як восьме диво світу, але ж і мене можна зрозуміти. В подібні збіги я просто не вірила. 

- Все чудово, - виходить доволі грубо. Чомусь прямий погляд цього хлопця змушує мене напружуватися. Він, у свою чергу, також мене розглядає. Можливо, пригадав? 

Я не збираюся більше випробовувати долю, тому оминаю хлопця і все ж таки виходжу в коридор. Після несподіваного зіткнення серце колотиться об ребра і долоні спітніли. Сама не зрозуміла, чому саме така реакція. Та як би там не було, я не планувала зіштовхуватися з цим незнайомцем втретє. Зробивши всі свої справи в туалеті, я вимила руки і відчула, що пора забиратися звідси. 

Саме тому вирішила не повертатися у зал, а швидко написала повідомлення Ліці, що відчалюю додому. З чистим сумлінням потопала на вулицю, уже уявляючи, як зараз прийму душ і в обнімку з відром морозива буду переглядати улюблений фільм, накрившись пледом.

Тільки от свої рожеві мрії довелося відкласти, тому що якийсь ідіот вирішив припаркувати свій позашляховик просто перед моєю Ауді, таким чином повністю загороджуючи мені виїзд. Моєму обуренню не було меж, адже поряд було достатньо вільних місць. 

Розізлившись, з усієї  можливої сили гепнула ногою об колесо і гучна сигналізація  почала кричати на всю вулицю. Склавши руки на грудях, присіла на капот своєї машинки, очікуючи побачити цього горе-водія. Єдине, що мене бентежить - це шалена вартість його машини. Якось пізно до мене дійшло, що на автомобілі з двома буквами "Р" у назві не буде їздити простий смертний. А якщо зараз з клубу вивалиться двометровий бугай і скрутить мені шию за свою машинку?

Та відступати було пізно, адже сигналізація продовжувала кричати, а я рахувала секунди, коли ж все-таки з'явиться власник цієї машини. Не минуло і двох хвилин, як власник вийшов з клубу. На щастя, не бугай, але радості від цього я не відчувала. Це був той самий брюнет, в обіймах якого я побувала уже двічі. Це що карма така? Чому він постійно зустрічається у мене на шляху?

- Проблеми? - запитав доволі спокійно, зупиняючись поряд, і нарешті вимкнув сигналізацію, від якої уже заклало вуха. Хлопець заховав руки в кишені модних джинсів і оглянув мене з ніг до голови. 

- А сам як думаєш? - бурчу, тому що від його погляду уся впевненість занадто швидко розвіюється. - Ти перекрив мені виїзд! Машину свою прибери!

- Оу, пробач, - хлопець усміхнувся так, наче ми тут фліртуємо, хоча нічого подібного не було. - Сильно поспішаєш? Так швидко покинула клуб.

- Сильно, - не втримавшись, стаю рівно, тому що його погляд зверху вниз дратує. - А ти мене затримуєш!

- На знак вибачення хочу запросити тебе на вечерю. Скажімо, завтра, - а він зухвалий! Я навіть розгубилася від такої пропозиції. - Давай одразу познайомимося. Я Дем'ян! А тебе як звати?

- Я ж начебто сказала, що поспішаю! - сама не розумію, чому так сильно відштовхувала від себе цього хлопця. Видно, що красень і, можливо, у нас могло б щось вийти. Але його погляд, такий пронизливий, трохи лякав. Наче я на допиті, а він цей допит проводить. 

- Заберу машину, якщо пообіцяєш зі мною  повечеряти! - випалив цей безсмертний.

- Що? Це ж шантаж! - обурено вигукнула, хоча в глибині душі мені почала подобатися його впевненість у собі. Тільки от йому я в цьому не зізнаюся. 

- Тоді ти не зможеш забрати свою машину, - знизав плечима, наче нічого страшного не сталося, і обперся задом на бампер своєї тачки. 

- Добре! Обіцяю! - випалила, не задумуючись. 

- От і чудово, - Дем'ян відліпився від своєї машини і зробив крок у мій бік. Всього один і одразу проник у мій особистий простір. Дико приємний аромат його парфумів проник у мої ніздрі, і мурашки побігли шкірою. Тільки цього мені не вистачало! - А тепер твоє ім'я та номер телефону. 

Довелося прикусити язик, щоб знову не ляпнути щось не те. Спочатку продиктувала номер, який він швидко записав у свій телефон, а тоді й назвалася. Ну що вже втрачати... цей красень явно переміг...

- Отже, Юля... - Дем'ян так широко усміхнувся, що на щоках з'явилися ямочки. І тут я знову залипла, тому що цей хлопець бив мене у саме серце своєю привабливістю. Як же добре, що, навчена гірким досвідом, я більше не велася на красенів. Так, він неймовірно харизматичний, але зменшувати між нами дистанцію я не збиралася. - Гарна у тебе обручка. Заручена? 

- Уже ні, - спочатку сказала, а тоді подумала. Дем'ян здивовано припідняв брови, а мені захотілося заклеїти собі чимось рота. Якби сказала, що заручена, він одразу б втратив до мене інтерес, а так...

- А ти загадкова дівчина, Юле, - усміхнувся в черговий раз. - Уже не терпиться познайомитися з тобою ближче.