Читати книгу - "Таємний спадкоємець для Мільярдера, Аріна Громова"

–– Це моя жінка, –– представив мене Дем'ян.

І від такого повороту я взагалі втратила дар мови. Навіть не знайшлася, що тут відповісти, не зуміла зупинити чоловіка.

Його жінка? Та з якого це часу ми разом? Ну колись давно я і справді була нею, але зараз така нахабна заява здавалася мені абсолютно божевільною та дикою.

Утім, треба було бачити, як змінилося обличчя незнайомки після слів Байсарова. Вона дивилася на мене так, ніби бажала знищити на місці. В її очах палахкотіла дика лють. Красиві риси в мить спотворилися роздратованою гримасою.

А я мало не зробила крок назад.

І все ж дівчина швидко взяла свої емоції під контроль. Я навіть здивувалася, як вона зуміла так швидко впоратися з настільки бурхливими почуттями. На частку секунди мені здалося, а раптом я помилилася? Раптом усе це мені просто привиділося?

Коли вона повернулася до Байсарова, вираз її обличчя став ангельським.

–– Ось це сюрприз, –– пробурмотіла дівчина. –– Тільки не кажи, що і дитина на її руках теж твоя.

–– Звісно, моя, –– усміхнувся Дем'ян. –– Чия ще? На біса мені потрібен чужий малюк? Це мій син, Алісо.

–– А як же весілля?

Тут вона ковзнула долонею по щетинистій щоці Байсарова, і мене пересмикнуло від такого видовища.

Просто чудово.

Про що цей мерзотник тільки думав? Притягнув мене в будинок, де живе його наречена? Ще й представив як "моя жінка". Який кошмар...

–– Батько вже про все домовився, все організував, –– продовжувала казати дівчина, не зводячи очей із Дем'яна. –– Невже ти вирішив усе зруйнувати в останній момент?

Байсаров лише криво посміхнувся, хитнув головою, а потім пройшовся долонею по спині дівчини.

–– Досить, Алісо, –– обірвав він. –– Коли я слухав нашого батька? Він давно зрозумів, що я не стану виконувати його накази, інакше б не відібрав спадщину, яка моя по праву. Хоча плювати. Я і сам домігся всього, що мені потрібно. Доб'юся і більшого. А весілля це просто фантазії старого. Нехай інших синів прилаштовує.

–– Дем'яне, прояви трохи розсудливості. Звичайно, ти можеш жити з ким забажаєш. Обирай будь-яку дівчину. Але коли мова заходить про офіційний шлюб, то краще...

–– Алісо, припиняй.

–– Але я ж просто...

–– Коли це ти вирішила вказувати мені, як я маю вчинити?

–– Я й не думала вказувати, лише намагаюся донести до тебе...

–– Ти плутаєш мене з братами, –– реготнув. –– Я не з тих, хто вилизуватиме батькові зад заради заповіту. Стоп. Це що, він тебе прислав?

–– Ображаєш, братику! Я сама вирішила, нам треба поговорити. Є ще кілька важливий тем, які нам варто обговорити наодинці. Є багато важливих новин. Можливо, ти переглянеш свої рішення і перестанеш бути таким вже категоричним.

Байсаров перевів погляд на мене.

–– Пізніше розберемося, –– відсторонив сестру. –– Іди в мій кабінет. Там усе й обговоримо, а я поки що покажу Катерині її нову кімнату.

–– Для цього є прислуга.

Дем'ян не надав значення останній фразі. Він відійшов від сестри та підступив до мене впритул.

–– Ходімо.

Залишалося лише підкорятися. Хоча всередині мене все кипіло.

Виходить, у Байсарова є сім'я. Батько. Сестра. Ще й брати! Мені він говорив зовсім інше. Коли в минулому я поділилася з ним тим, що сирота, ніколи не знала своїх родичів і, можливо, у мене зовсім нікого не було, Дем'ян сказав, що він точно такий самий. Одинак. Один у всьому світі.

Навіщо він так нахабно брехав мені?

–– Цікаво виходить, –– випалила я, коли ми піднялися сходами й опинилися удвох у коридорі. –– Ти стільки всього розповідав, але там не було жодного слова правди.

–– Ти приховала від мене дитину, –– похмуро кинув Байсаров. –– Реально думаєш, я почну виправдовуватися?

–– Ти забув сказати, що у тебе є сім'я!

–– Нічого я не забув, –– усміхнувся. –– Немає в мене нікого.

–– Та твоя сестра...

–– Ось тільки її я і готовий терпіти. А інших на дух не виношу. Досить вдавати, ніби тобі не наплювати, Катю. Нічого лізти в душу. Ти й так мені всю голову забила.