Читати книгу - "Моя всупереч, Алекса Адлер"

                                          Ліна

Ранок настав набагато раніше, ніж мені хотілося б. Здається, що ось тільки-но я заплющила очі, зігрівшись між двох гарячих тіл моїх се-аран, і ось уже мене будить А-атон, звелівши вставати й готуватися до візиту небажаного гостя.

− Доброго ранку, мій володарю, − вітаюся я, ледве розліпивши очі. З сонною усмішкою притискаюся щокою до його долоні. І у відповідь отримую довгий, неспішний поцілунок.

Другого мого чоловіка ніде не видно. Напевно, встав раніше і вже пішов у справах.

− Сетору прибуде після сніданку, − повідомляє А-атон дещо пізніше, спостерігаючи за моїми сонними потягушками. І, випереджаючи моє запитання, додає: − Са-оір уже займається посиленням системи безпеки. Але до сніданку прийде. У нас для тебе є новина.

− Гарна? − з надією дивлюся на нього. Втомилася я від поганих.

− Гадаю, тобі сподобається, − багатозначно посміхається чоловік.

І тільки тепер я згадую, що вчора Са-оір якийсь подарунок згадував. Може, про нього зараз йдеться?

Спроби вгадати, що це може бути, навіть відволікають мене ненадовго від думок про майбутню зустріч із Сетору. Але вони все одно просочуються в мою свідомість, псуючи настрій і змушуючи чекати на неприємності.

Думати про жерця не хочеться. Після всіх його поглядів, після того, як він мені снився, після всього, що я про нього та його сімейку дізналася із загальних джерел, перспектива нашого близького спілкування напружує просто неймовірно. Я зовсім не розумію, чого від нього чекати. Мовчу вже про те, що мені не хочеться розвивати дар провидіння й передбачення. Мене досі лякають ці сни.

Але я вже обіцяла Са-оіру, що старанно намагатимуся освоїти свій дар якомога швидше. Отже, буду.

Швидко сходивши в купальні, дозволяю служницям одягнути мене в просту по крою, але досить вишукану сукню насиченого синього кольору. З високим закритим коміром, вишитим чорним дорогоцінним камінням, з довгими вузькими рукавами й струменистою спідницею. Волосся прошу зібрати у строгий низький пучок. І, оцінивши свій зовнішній вигляд, залишаюся цілком задоволеною ним. Свій статус не осоромлю. І нічим нікого не спровокую. Сподіваюся.

Закінчивши з одяганням, нарешті йду в трапезну, де на мене вже чекають обидва мої се-аран.

Сніданок уже накритий і слуги покинули наші покої. Вранці ми зазвичай завжди їмо наодинці. Мої чоловіки, попри всю неосяжну владу, зосереджену в їхніх руках, величезну кількість слуг та рабів, що працюють у палаці й раболіпно поклоняються Повелителям, багато чого воліють робити самі. І їдять здебільшого без прислуги. А ще самостійно одягаються та плетуть свої довгі коси. І цим вони зовсім не схожі на той стереотип абсолютних правителів, що у мене склався після вивчення земної історії.

Обслуговування палацу і безпосередньо нашої маленької сім'ї взагалі організовано таким чином, щоб слуги та раби якомога рідше траплялися нам на очі. Винятком можна вважати лише моїх особистих служниць.

Тут важливу роль відіграє той факт, що мої чоловіки нікому не довіряють. І служити нашій сім'ї можуть тільки найперевіреніші та найнадійніші слуги. Під пильним наглядом Чотжара та Те-атсура. На думку Повелителів зрадити може хто завгодно. Питання лише у ціні. Тож навіть рабів вважати порожнім місцем і при них говорити й робити що завгодно, як вважали й робили багато земних аристократів, у палаці імператорів Аша-Ірон теж не поспішають.

Підозрюю, у моїх се-аран для такого ставлення до життя і свого оточення є дуже вагомі причини.

Са-оір та А-атон сидять на довгому напівкруглому дайраті, як завжди залишивши для мене місце посередині. І їхні погляди одразу прикипають до мене, варто мені тільки з’явитися у дверях. А я відразу відчуваю, як тепліють щоки від рум'янцю, коли в очах моїх чоловіків разом із захопленням з'являється схвалення, що цілком виразно мною читається. Отже, зі своїм сьогоднішнім образом я не помилилася.

Задоволено зітхнувши, йду до них.

Щось просто неймовірне відбувається з жіночою душею, коли за кожним твоїм кроком стежать з такою голодною пильною увагою кохані чоловіки. Неможливо не почуватися найбажанішою і найпрекраснішою під такими поглядами. І неможливо не закохуватися в цих чоловіків ще сильніше.

− Доброго ранку, мій володарю, − вітаюсь я цього разу з Са-оіром, бо сьогодні з ним ще не бачилася.

− Доброго ранку, Ліно, − він за талію притягує мене до себе, щоб поцілувати. Обхопивши обома руками, дивиться в обличчя. − Як спалося?

− Дякую, добре. А вам? − видихаю йому в губи. Тепер, коли він сидить, а я стою, наші обличчя майже на одному рівні.

− І мені, − знову солодкий млосний поцілунок. − Ти готова до майбутньої зустрічі?

− Ні, − зізнаюся чесно. − Але я зроблю все, як належить.

− Розумничка, − схвально усміхається Са-оір. І всаджує мене на дайрат, де я потрапляю вже в обійми А-атона. − У нас із братом є для тебе подарунок.

Отже, я мала рацію. Йшлося справді про подарунок.

− Можливо, він надихне тебе достатньою мірою, щоб у спілкуванні зі жерцем ти змогла не забивати голову дурницями, − багатозначно тягне мій другий чоловік, ловлячи мої губи своїми і притягуючи до себе.

− І що ж це за подарунок? − через солодку вічність, слухняно і з щирим натхненням вимовляю зацілована я те, чого вони від мене обоє чекають.

Так, правильно приймати подарунки від своїх чоловіків, мене вже теж навчили. Моїм се-аран хочеться мого задоволення, коли вони мені щось дарують. І жодних фальшивих та самознецінювальних «Ой, навіщо ви? Не треба було» вони від мене не терплять. Перевірено на власному досвіді.

Хто б міг подумати, що тільки пройшовши через рабство і ставши дружиною ну дуже владних чоловіків, я нарешті навчуся чути саме саму себе. Навичка самоусвідомленості, якої мене колись у підлітковому віці вчив мій психотерапевт, з моїми се-аран була відпрацьована по-новому. Надто часто мені доводиться відповідати на їхні запитання, що я відчуваю і чому. Ну і мій особистий хранитель, часто виступаючи єхидним і протверезним внутрішнім голосом, теж зіграв у цьому важливу роль. Отже, я вчуся цінувати свої справжні потреби й те, що їх намагаються задовольняти.