Читати книгу - "Ставка: ненависть, Горова Ольга"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
два тижні потому
– Мала, я б дійсно хотів, аби ти до мене нарешті у гості завітала! Повір, це аж ніяк не жарт! Я цього палко бажаю! – руки Алекса були гарячими та сильними.
Хлопець міцно обіймав її, притискаючи до себе. І так, його голос був низьким та палким! Та дуже однозначним.
У неї щось млосно в животі затремтіло від цього тону! Та ще від того, мабуть, що Алекс прогарчав то їй чи не в самісенькі губи, злегка кусаючи ніжну шкіру, яку тільки-но дражнив жадібним цілунком.
О, так! Вона вірила, що він радо бажає запросити її до себе в гості! Відчувала те власним тілом, бо таки сиділа у хлопця на колінах. І його напружене… м-м-м, “бажання гостинності” активно штовхалося в стегна Софі.
Чи збуджувало це її? Так, мабуть... Вона була живою, молодою та… окей, це варто було визнати, Софі була захоплена виром почуттів! Мабуть, навіть, закоханою в Алекса… Як вона то собі уявляла.
Тіло відгукувалося на подразнювання та пестощі. По венах та мʼязах розтікався якийсь незвичний жар. Він робив її сильною, знервованою та водночас немов слабкою та мʼякою. І що вже приховувати, деякою мірою, їй самій кортіло того, чого так активно жадав Алекс!
Проте… існував один нюанс: Софія була незайманою.
Ага, досі. Якось раніше азарт навчання та зростання у царині журналістики захоплював більше вірогідних відносин з хлопцями. І…
Ну добре, добре, їй було трохи лячно піддатися цій пристрасті, хай яким чудовим та захопливим цей роман з Алексом не здавався. Але запрошення до себе… то вже геть інший етап. Чи була вона до нього реально готова?
Софія чудово вже знала, що Алекс з заможної родини. І в нього дійсно є своя квартира. Особиста. Де він й живе останні два роки. Ще й “бізнес” якийсь розпочав з друзями, чи щось таке. Достеменно не знала.
І він її запрошував до себе точно не щоб про бізнес той побазікати. Не маленька, розуміла.
– Софі? – хлопець уважно вдивився в її очі. А вона міцніше його плечі обійняла.
Її він теж волів називати на якийсь західний манір, як і себе, і вона то не виправляла. Наче навіть приємно, якось особливо, чи що.
Та зараз не про те – всі її думки зосередилася на його натяку.
Так, вони ніби офіційно зустрічалися. Зараз вже ніхто не обертався, з подивом розглядаючи їх на лавці у студмістечку. Ну… може, лише окремі дівчата. Та це вже не було топновиною.
Вони проводили час разом чи не кожного дня, і Софі таки завчила назви десертів та сортів кави у тій кавʼярні, яку, вочевидь, найбільше вподобали Алекс з другом.
І навіть Грегорі бував присутнім далеко не на всіх їх побаченнях, що тішило, звісно. Наприклад, зараз його не було поруч.
Хоча, варто визнати, що вона повсякчас очікувала підстави. І запах його сигарет, який теж вже чудово запамʼятала, ввижався Софії чи не постійно поруч. Але то вже дрібниці. Він її не зачіпав… Ну, добре-добре, це не було правдою. Зачіпав, ще і як! Вмів довести одним своїм саркастичним поглядом!
Позатим, зараз питання стояло не про те!
Але ж минуло всього лише два тижні! Може, для когось і достатньо. Та не для неї. І… попри весь жар та жевріння, які тепер доволі часто не дозволяли їй нормально спати… Дарма що, хай якими спокусливими були його поцілунки та пестощі в авто, чи ось таке дражніння під час перерв на лавочках – Софія таки не була певна, що готова до наступного кроку настільки швидко. Щось стримувало.
– Вірю! – трохи напружено розсміялася Софія, посовавшись.
Чим змусила Алекса міцно стиснути щелепи та стиха застогнати. Йой! Вона серйозно думала вже встати та пересісти на лавку.
– Дражнишся? – примружився хлопець.
– Трясця, ні! – ще більш знервовано хмикнула вона, глибоко вдихнувши, щоб спробувати залишитися нерухомою. – Можеш повірити, мене теж… м-м-м, це не лишає байдужою, – Софія притиснула очі пальцями, чесно кажучи, трохи ніяково почуваючись від того, що говорить з ним про це.
Вони наче були парою. Але ж… два тижні?! Хіба можна стати з кимось по-справжньому близьким за такий короткий час? Навіть для друзів то здавалося замалим терміном. А для того, щоб довірити своє тіло, серце та сподівання?..
У животі захололо від однієї думки про це, разом затушивши всі чуттєві спалахи.
Та хлопець зараз дивився на неї з нічим не прикритим бажанням у безмежному синьому погляді. І з дуже виразним очікуванням.
Тож Софія зібрала думки, аби обґрунтувати.
– Я… не думаю, що вже готова перейти до чогось більшого, Алекс, – прямо визнала Софія, хоч їй і знадобилися для цього певна міра хоробрості та характеру. – Хай як фантастично ти цілуєшся, – спробувала і пожартувати, й підлеститися.
Але й нехтувати власною думкою, а тим більше відчуттями – не збиралася. Софія сумнівалася.
__________
Вона таки має власну думку та може її виголосити)) навіть в такому делікатному питанні. Чи буде це Алекс поважати?..))
Любі мої, не забуваємо про сердечка, якщо ще не вдалося поставити, та коментарі. Ваші емоції та підтримка -- дуже важливі для автора та надихають Музу! Я їх дійсно з цікавістю чекаю ❤️
Тим більше коли історія -- то подарунок ;-) ❤️
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. АнонімноУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ставка: ненависть, Горова Ольга», після закриття браузера.