Читати книгу - "Не дивись мені в очі, Наталі Ліон"

Наступного дня я вирішила влаштувати собі шопінг. Погода була сонячна і додавала гарного настрою. Я поїхала в торговий центр і придбала  декілька ділових костюмів, дві сукні, блузу і червону спідницю олівець, яка витончено підкреслювала мою фігуру.

 Витративши чималі кошти з батькової кредитки я запевнила себе, що це останній раз. Надалі прийдеться вкладатися в бюджет заробітної плати. На щастя заробляти я повинна доволі пристойно.

Далі пів дня я провалялась на дивані, дивилась фільми про кохання і насолоджувалась своїм вихідним.

 Марта мене кликала в клуб, але враховуючи попередній досвід я вирішила обмежитись переглядом телевізора. Шумні компанії та алкоголь - це явно не моє.

 Прокинувшись опів на восьму  я заварила ароматну каву. На вулиці було похмуро і здавалося, що погода відбивалася на мені.

Допивши каву я ліниво попленталась в гардеробну. Настрій був пригнічений і це потрібно було якось виправляти.

Сьогодні я одягнула нову  чорну сукню, яка ніжно прилягала до мого тіла, нанесла макіяж і взула чорні туфлі на підборах. Волосся вирішила залишити розпущеним. Виглядала я надиво гарною і навіть привабливою.

Ах так, ледь не забула…Сьогодні мені виповнилось рівно 22.

 Навіть батько зателефонував і сказав декілька приємних слів. Я була вражена, але влаштовувати пишного свята не збиралась. Мені вистачило попередніх святкувань, урочистих нудних бенкетів, влаштованих на мою честь батьками, а ще гостей, більшої половини, з яких я не знала.  Мене більш ніж влаштовувало те, що про мій день народження знали тільки найближчі. Цього року все буде спокійно.

Діставшись роботи я помітила, як всі метушаться, носяться з папками і явно нервують, ніби чекаючи наближення апокаліпсису. Раптом і мене накриває хвиля занепокоєння. Що могло такого трапитись, щоб весь офіс так наполегливо поринув у роботу?

Пізніше до мене доходять чутки, що бос повернувся. Невже його так всі бояться? Мимоволі і я починаю відчувати неабияке хвилювання.

 «Так, Анна, все буде добре», - подумки  стараюсь заспокоїти себе.

Мені потрібно підготувати новий договір про співпрацю і узгодити його з Євгеном. Я стараюся поринути в роботу, щоб відігнати погані думки.

Наче, все гаразд, Євген перечитав всі пункти і залишився задоволений. Після обіду ми повинні були зустрітися з нашими партнерами для його підписання.

Я вийшла з кабінету Євгена і тут мене чекав сюрприз. Навпроти мене стояв Влад, який пильно вдивлявся в мої очі.

 О ні, тільки не це! Все було, як дежавю. Він безжально пронизував мене своїм гострим поглядом, але цього разу його очі були не такі. Що змінилося в них, я поки не зрозуміла. Декілька секунд ми стояли мовчки просвердлюючи один в одному невидимі дірки. Я втупилась в його обличчя і всі слова вилетіли з моєї голови. На щастя розмову він почав першим.

- Ти тут більше не працюєш, можеш збирати свої речі. – Так холодно і суворо промовив він, що моє тіло ледве не вкрилося кригою.

Несподіваний поворот. Я, звичайно, підозрювала, що він може мене звільнити, але ж не так швидко!

За що? Лунало в моїй голові. Як він може так запросто взяти і звільнити людину, по клацанню пальців.

- Ви всіх юристів звільняєте, коли вам заманеться? – ці слова самі зриваються з моїх вуст. Я бачу, як його очі починають темніти, а брови хмуритись. Він міцно стискає щелепи, і здається, зараз вибухне від люті. Мої слова не на жарт розізлили його.  Я починаю розуміти, що лише загострила ситуацію.

- Всіх. Особливо коли мій юрист – дочка прямого конкурента, - з іронією заявляє він.

О ні, тільки не це. Тепер я починаю жалкувати, що ніколи не вникала в батьковий бізнес. Невже це він приклав сюди свою руку? Він би не посмів.

- Я ніколи не цікавилась справами свого батька, але бачу для себе ви вже зробили висновки, - випалюю я, різко повертаю і прямую в свій кабінет.

Він вирішив, що мене прислав батько. Ясно, що це було не так, але про це знала лише я. В минулому вони були партнерами. Чи, може, я помилилась. Все ж навіть, якщо я дочка його конкурента, це не дає йому права так грубо розмовляти зі мною. Чудовий подарунок до мого 22-річчя, кращого годі й вигадати.

Я була пригнічена. Чоловік, який мені так подобався враз зруйнував всі мої мрії та плани на майбутнє. Сльози підкочувались до очей, а гірка образа здавлювала горло. Я хотіла зі всіх сил триматися, але не могла зупинити своїх сліз.  Схопившись за сумку я вибігла з кабінету і, наче, ошпарена помчала геть.

 Більше я сюди ніколи не повернусь.

Дякую, що зі мною) не забувайте відстежувати автора, щоб не пропустити оновлення)