Читати книгу - "Там, за зимою, Ісабель Альєнде"

Консепсьйон боялася, що Андрес піде його шляхом, однак той не мав бандитської вдачі, був надто кмітливим, обачним і не любив метушні; він мріяв податися на північ і там гараздувати. Його план полягав у тому, щоб заробляти гроші в США, але жити, мов жебрак, заощаджуючи на всьому, аби забрати до себе Евелін та бабусю. Там він подбає, щоб їм добре велося. Вони поїдуть з відповідальним проводирем, який роздобуде для них паспорти з візами й довідки про щеплення проти гепатиту й тифу, які іноді вимагають ґрінґо. Житимуть разом із матір’ю в бетонному домі з водою та електрикою. Передусім треба емігрувати. Подорож через усю Мексику пішки або й на дахах вантажних вагонів була важким іспитом, доведеться мати справу з озброєними мачете нападниками й поліцаями з собаками. Впасти з потягу означало залишитися без ніг або й загинути, а ті, кому пощастило б перетнути кордон, могли померти від спраги в американській пустелі чи дістати кулю від фермерів, які полювали на мігрантів, мов на зайців. Про таке розповідали хлопці, які пускалися в мандри, а потім, депортовані, поверталися в «автобусі сліз» — голодні, виснажені, в подертому одязі, але незламні. Оговтавшись за кілька днів, вони знову рушали в путь. Він знав одного такого, який зробив вісім спроб і знову лаштувався в дорогу, проте Андресові для цього бракувало сміливості. Тож вирішив зачекати, бо матір обіцяла, щойно син закінчить школу, знайти йому проводиря, перш ніж його прикличуть до війська.

Бабусі вже набридло чути про Андресів план, а от Евелін цікавили найменші подробиці, хоча дівчина не хотіла жити ніде більше. Вона знала тільки своє село та бабусину оселю. Зберігала спомин про матір, однак уже не жила в чеканні листівок і нечастих телефонних дзвінків; Евелін не мала часу на мрії. Прокидалася вдосвіта, щоб допомогти бабусі: йшла до колодязя по воду, поливала утоптану землю, щоб не курилася, заносила до кухні полінця, підігрівала чорну квасолю, якщо та залишалася від учора, смажила кукурудзяні коржики й скибки бананів, що росли на подвір’ї, готувала каву бабусі та Андресу; а ще мусила нагодувати курей і порося та розвішати випрану ввечері напередодні білизну. Андрес не брав у цьому участі, то були жіночі справи; він рушав до школи раніше за сестру, щоб пограти у футбол з іншими хлопцями.

Щоб порозумітися з бабусею, Евелін не потребувала слів — для цього їй було досить повторюваних щодня звичних рухів і домашніх повинностей. По п’ятницях їхня спільна робота починалася о третій годині ранку — обидві готували начинку для пиріжків, а по суботах несли їх на ринок. Як і кожен підприємець, хоч би який бідний був, бабуся платила відкупне бандитам і злочинцям, що безкарно орудували в околі, а часом і жандармам. Гроші були невеликі й відповідали її мізерному заробітку, але вимагачі забирали їх з погрозами, а коли стара відмовлялася платити, жбурляли пиріжки в рівчак з водою та ще й давали їй кілька ляпасів. Начинка для пиріжків і відкупне зменшували заробіток до такої мізерії, що Консепсьйон насилу вдавалося прогодувати онуків. Без посилок Міріам їм би довелося жебракувати. По неділях і в свята, якщо отець Беніто, на щастя, служив відправу в їхній парафії, бабуся й онука підмітали церкву та уквітчували її для меси. Черниці з містечка частували Евелін ласощами. «Ти ба, якою вона стає красунею, ця Евелін. Бережіть її, доньє Консепсьйон, аби жоден лиходій не занапастив дівчини», — казали вони.

Другої п’ятниці лютого тіло Грегоріо Ортеги знайшли вдосвіта прибите до мосту над річкою, вкрите закипілою кров’ю й екскрементами, з клаптем картону на шиї, на якому були накреслені відомі всім страхітливі ініціали «МС». Сині мухи розпочали свій моторошний бенкет набагато раніше, ніж нагодилися перші зіваки й троє поліцаїв. У наступні кілька годин тіло почало смердіти, й близько полудня гнана спекою, гнильним запахом і страхом юрба розійшлася. Біля мосту залишилися тільки поліцаї в чеканні наказів, присланий з містечка нудьгуючий фотограф, який мав висвітлити «кривавий злочин», як він це назвав, хоча в самій події не було нічого нового, а ще Консепсьйон Монтоя та її внуки Андрес і Евелін — усі троє мовчазні й заціпенілі.

— Заберіть дітлахів, бабо, це видовище не для них, — наказав начебто старший над іншими двома поліцай.

Однак Консепсьйон приросла до місця, мов старе дерево до землі. Їй доводилося бачити такі жахіття, як це — під час війни спалили живцем її батька й двох братів — і жінка гадала, що вже ніяка людська жорстокість не здивує її, але коли сусідка прибігла й повідомила, щó сталося на мосту, стара випустила з рук миску, й замішане для пиріжків тісто розлилося по долівці. Жінка довго чекала, що її старший онук зрештою потрапить до буцегарні або його вб’ють у бійці, але не сподівалася такого кінця.

— Ну ж бо, стара, забирайся геть, не дратуй мене, — старший поліцай штовхнув її.

Андрес і Евелін нарешті оговталися, взяли бабусю попід руки, відірвали від землі й повели додому. Консепсьйон якось раптом постаріла, вона спотикалася, тягнула ноги й зіщулилася, мов старезна баба. Дивилася в землю, трясла головою й увесь час повторювала: «Нехай Господь мені його благословить і простить, нехай Господь мені його благословить і простить».

Отцеві Беніто випала сумна роль зателефонувати матері Грегоріо й розповісти про трагедію, що спіткала її сина, та ще й спробувати розрадити по телефону. Міріам ридма ридала в слухавку, не усвідомлюючи, що сталося. Дотримуючись настанов Консепсьйон, парох не втаємничив матір у всі подробиці, сказав лише, що йдеться про пов’язаний з організованою злочинністю нещасний випадок — із тих, які щодня забирають чимало людських життів; Грегоріо став ще однією випадковою жертвою насильства. Приїздити на похорон не варто, — додав священик, — бо жінка все одно спізниться, але потрібні гроші на труну, місце на цвинтарі й інші видатки. Він подбає, щоб хлопця поховали по-християнськи, прочитає месу й молитиметься за спасіння душі. Не прохопився отець Беніто й про те, що тіло перебуває в морзі за шістдесят кілометрів від села, і видадуть його родині лише після того, як буде складено поліцейський рапорт, а це може затягти справу на кілька місяців, якщо тільки не дати хабара — у такому разі ніхто й не згадає про розтин. На це піде частина грошей, й невдячна справа теж випаде йому.

На звороті почепленого на шию Грегоріо клаптя картону з ініціалами банди було написано, що так помирають усі зрадники та їхні родини. Ніхто не знав, у чому