Читати книгу - "Давай залишимось ніким, Елла Савицька"

Підкидаю підборіддя і, забравши у нього ложку, набираю морозиво і демонстративно з'їдаю під його пильним поглядом, усім своїм виглядом показуючи, що не дочекається. Нехай не думає, що мене так легко можна загнати в глухий кут.
Простягаю йому назад прилад. Скайлер ледь помітно посміхається. І мені здається, я помічаю легку тінь схвалення на його обличчі.
Хмикнувши, він з'їдає другу порцію. Потім я свою. Знову він. І все це мовчки. Ми просто дивимося, як кожен з нас їсть морозиво. Скайлер великими порціями, я маленькими, тому що воно холодне, а я звикла їсти повільно, щоб отримати насолоду від процесу.
Не знаю скільки ми так сидимо, але за відчуттями лише кілька хвилин. Як я не намагаюся, але до кінця розслабитися не можу. Все чекаю від нього чогось. Якоїсь каверзи чи не знаю. Минулий сильний страх відпускає, але при цьому я все ж таки пам'ятаю, що за ним потрібне око та око. А ось хлопець, на відміну від мене, виглядає досить розслабленим.
Передавши мені в чергове ложку, Скайлер зістрибує з барного стільця.
- Дякую.
- Вже наївся?
- Багато солодкого на ніч шкідливо, - кидає через плече, прямуючи до виходу.
Я хмикаю.
- На добраніч, Скайлер.
Хлопець обертається і киває, перш ніж вийти з кухні.
Потрібно й мені закінчувати. Сподіваюся, тепер вдасться заснути.