Читати книгу - "Боснійські драми, Слободан Шнайдер"

БАЛТАЗАР: Багато хто полює на нього, а деякі з них могутні й дуже, дуже рішучі.

МАРТА: Ваша Величносте, про це тут теж чули. Тут усі на всіх полюють.

ГАСАН: Марто, вони хочуть купити дитину.

МЕЛЬХІОР: Добре, що він залишився.

МАРТА: Що ти маєш на увазі?

ГАСАН: У кошик його, як якусь рибину, а потім — у далекі світи.

МЕЛЬХІОР: Він купатиметься в молоці й меді. Виростатиме у шовках, врятує світ.

МАРТА: Ваша Величносте, таких у нас було вже забагато.

БАЛТАЗАР: П’ять тисяч?

ГАСАН (відкриває рота): П’ять?

МЕЛЬХІОР: Ми — команда. Що один говорить, решта під цим підписується.

МАРТА: Ви хочете в цієї нещасної забрати її дитину?

ГАСАН: Зберися з думками, жінко. Ти теж цього хочеш.

МАРТА: Як рибу в кошик?

ГАСПАР: Власне кажучи, ми хочемо купити дитину, а ніяк не забрати її.

ГАСАН: Якщо я не помиляюся, за п’ять тисяч.

МЕЛЬХІОР: Пані. Це не звичайна справа. Ми не коней купляємо. Ми, по суті, маємо місію.

ГАСПАР: Ми рятуємо!

МЕЛЬХІОР: Ми — захисники невід’ємних прав Людини, її непорушної цінності, свободи й честі!

БАЛТАЗАР: Ми йдемо і рятуємо!

МЕЛЬХІОР: Отже?

МАРТА: Кілька запитань.

МЕЛЬХІОР: Прошу, прошу.

МАРТА: Чи дивитесь ви своєму товару в зуби?

ГАСАН: Марто, ні про які зуби тут ще нема мови.

МАРТА: Чи це не кіт у мішку?

ГАСАН: Це не кіт, це дитина.

МАРТА: А якщо дитина хвора?

ГАСАН: Хто не ризикує, той не п’є шампанське.

МЕЛЬХІОР: Правильно. Я недооцінив цього нікчемника.

ГАСАН: Дуже дякую.

МАРТА: А якщо дитина, з огляду на обставини, дуже нервова?

МЕЛЬХІОР: А хто сьогодні не нервовий?

МАРТА: Смертельно хвора?

ГАСАН: Вкусися за язика! Накличеш нещастя.

МЕЛЬХІОР: Отож, якщо дитина помре після доставки, ми до цього нічого не маємо. На долю гарантій немає.

МАРТА: А якщо помре ще в дорозі?

МЕЛЬХІОР: Це також Божа воля.

МАРТА: Тоді ваші п’ять тисяч тю-тю?

МЕЛЬХІОР: Ну, якщо ви мене змушуєте сказати: і хвора, вона має очі. Вона — справжній мішок коштовностей, які потрібні багатьом.

МАРТА: Навіщо?

МЕЛЬХІОР: Є різні способи, я про це.

ГАСАН: І ви не хочете подивитись перед купівлею?

МЕЛЬХІОР: Немає потреби. Ваші діти всі солодкі.

ГАСАН: Так?

Марта кидається до купи дров, витягає револьвер.

МАРТА: Забирайтеся геть! Геть, геть звідси... Тварини прокляті!

МЕЛЬХІОР: Пані, схаменіться...

ГАСАН: Для Вас краще зникнути звідси. Я добре її знаю.

МАРТА: Я стрілятиму! Стріляю...

Стріляє в стелю.

МЕЛЬХІОР (Гасану): Гей, друже, ми ще побачимось?

ГАСАН: Якщо ти мене питаєш — ні. Так не можна. Навіть не подивився на нього? А хочеш купити? Тут так не робиться. Тут інші звичаї, насерматер. Ми — найнещасніша худоба під Сонцем, Місяцем і всіма іншими зірками. Але так у нас не роблять. Мусиш подивитись. Мусиш похвалити товар. Виносьтеся звідси, Ваші Величності...

Марта кидає їм услід подарунки, які вони привезли.

МАРТА: Пахощі... золото... ладан.

ГАСАН: Ти чудово роздовбала їхні плани.

Іззовні чутно, що джип віддаляється з великою швидкістю.

МАРТА: Що з тобою, чоловіче, ти би продав дитину?

ГАСАН: Я тільки жартував.

МАРТА: Ти би за сраних п’ять тисяч...

ГАСАН (захлинувся): Сраних... Ми тільки почали торгуватися. Ми б дійшли й до десяти.

МАРТА: Ти продав би дитину?

ГАСАН: Та ні. Це я так, зі спортивного інтересу. Торгуватися — справа серйозна. Ти, шалена жінко, поняття про це не маєш. Але відшила ти їх добре. Знімаю капелюха. Ти їм роздовбала під корінь усю філософію. Якщо добре подумати — дуже по-чоловічому.

10. White goddess

Яскраво освітлене маленьке деревце без листя — крім одного-єдиного листочка, який відважно вихваляється своєю зеленню. Серед гілок дерева сидить Азра, дивлячись перед собою. Приходить Марта і махає поясом від Азриної домашньої сукні, значущо, ба навіть тріумфально. Потім починає танцювати довкола деревця, прикрашає його тоненькими різнобарвними стрічками, наспівує щось незрозуміле.

Азра збоку уважно за нею спостерігає.

МАРТА: А якщо його звати Мілош? Власне, я вважаю дивним, що людей більше, ніж імен. Якби кількість людей та імен збігалася, не було би про що розмірковувати. У кожного на чолі, від самого народження, було б написане його ім’я.

АЗРА: А хіба це не так?

МАРТА: Звісно, ні. Гра з іменами не така й невинна. Не раніше вісімнадцятого року життя людина мусила би взяти на себе своє ім’я, як і будь-яку іншу відповідальність. Наприклад, ім’я Марта звучить як камінь, який стукає у замерзлу калюжу. Азра — навпаки, як камінь, який падає у ставок з рибами, а від місця його падіння розходяться все м’якші й більші кола — Азра...

АЗРА: Що нам робити?

МАРТА: Нагодуй його. Він помре. Невже ти ніколи не бачила, що робить кицька зі своїм сліпим приплодом, або що робить сука для своїх цуценят?

АЗРА: Незчисленну кількість разів. Але жодного разу я не бачила, щоб п’ятнадцять скажених псів напали на одну сучку.

МАРТА: Цуценя не винне. Ти хоч подивися на нього. Не хочеш бачити свою дитину?

АЗРА: Забери його.

МАРТА: Я мріяла про це. Не можу.

АЗРА: Тоді поклич Гасана, нехай він його викине.

МАРТА: Він дурний, як пень, але він не злочинець.

АЗРА: А я — злочинка?

МАРТА: Ти просто заплуталася. У тебе в голові миготять різні думки, але жодна з них не є доброю.

АЗРА: Заплуталася, так? Ну тоді слухай те, чого ти ще не чула. І ви, пні, теж. А тоді руки вгору: вирішіть самі, чи це я заплуталася, чи заплутався світ, в якому ви піднімаєте вгору руки... Чи я, дітовбивця, не є єдиною нормальною людиною під цією частиною Молочного Шляху?

МАРТА: Ти залишишся без молока.

АЗРА: Я гадала, що в тебе є трохи розуму, а ти курка, як і всі інші. Чим це тебе купили, як це так, що ти і тобі подібні, коли вас найбільше топчуть, думаєте й робите лише те, чого хочуть ті, які вас топчуть? І чому ти дивуєшся — закрий рота, Марто, — що я цього не хочу робити?

МАРТА: Я багато чого не хотіла, і що з того? Чим це мені допомогло?

АЗРА: Я тобі допоможу.

МАРТА: Ти?

АЗРА: Поки ви мене тримали в цій трупарні як інкубатор, у моїй голові все, що було до того і все, що має прийти, склалося в ясний і наочний фільм.

МАРТА: Ти