Читати книгу - "Боснійські драми, Слободан Шнайдер"

Азра поворухнулася під покривалом, застогнала.

МАРТА: Швидше, ідіоте! Здохнемо у мороці. Я хочу бачити як помираю. Швидше, швидше. (Б’є його по спині.) Швидше, кажу тобі. Не огинайся! (Азра застогнала, скинула покривало.)

МАРТА (сплескує руками): У неї починається! Якщо ти перестанеш, тобі кінець. Я тобі гарантую!

Вона виходить.

Гасан щосили крутить ручку.

Мартина тінь розростається на всю кімнату. Вона входить, немов жриця, із губкою, ганчіркою і білою порцеляновою посудиною в руці.

МАРТА: Більше світла!

Гасан крутить динамо як одержимий.

Снаряд виламує шматок стіни. Гасан відповзає в кут і ховається під ковдру, як собака.

Повна тиша.

Зимове небо світиться крізь отвір мільярдами зірок. Місяць, ніби особливо зацікавлений спостерігач, зазирає до підвалу лікарні.

У цей момент висвітлюється глибинний план і відкриваються хрести й мусульманські надгробки-нішани, вишикувані в шеренги, як вояки.

Лунає довгий, протяглий стогін над могилами, але це міг би бути й вовк.

Марта піднімає до Місяця щось червоне й зім’яте.

9. Три царі

Прозектура.

Крізь отвір від снаряда в стіні видніються численні зірки на зимовому небі. Звук моторів кількох джипів, які різко гальмують, нерозбірливий стурбований гомін.

Крізь отвір блиснув хвіст великої комети.

З’являються Мельхіор, Балтазар і Гаспар. Усі троє у формі кольору хакі, але закутані в розкішні плащі східних магів, у бароковому стилі. Збірна кавалькада, радше солянка. Однак, як і має бути, Мельхіор — старий, добрий король, Балтазар — лицар у розквіті сил, Гаспар тільки почав голитись.

МЕЛЬХІОР (тримаючи ляльку на пальці): І що? Де дитинка?

БАЛТАЗАР: Має бути тут.

ГАСПАР: Зірка зупинилася тут.

МЕЛЬХІОР: Клянуся бородою, мені здається, що вона хотіла обрати для цієї вистави найбіднішу будівлю. Що гадають ваші величності?

БАЛТАЗАР: Ми подорожували не один день, а цілого будинку не бачили.

МЕЛЬХІОР: Але цей дуже сильно зруйнований.

ГАСПАР: Я не бачу різниці. Але зірка бачить.

БАЛТАЗАР: Якщо це те місце, яке ми шукаємо, тоді його вигляд неважливий. Тут буде джерело любові й гармонії. Звісно, якщо у цих бідняків буде розум!

МЕЛЬХІОР: Те, що ми бачили по дорозі, породжує сильні сумніви, що тут можна було б знайти бодай крихту розуму.

ГАСПАР: Несповідимі шляхи Господні!

МЕЛЬХІОР: Ах, ви ще дуже молодий король!

БАЛТАЗАР: Ми вестимемо переговори.

МЕЛЬХІОР: І погрожуватимемо!

ГАСПАР: Добре слово все може.

МЕЛЬХІОР: Щоб така важлива справа залишилась висіти на слові?

ГАСПАР: На доброму слові.

МЕЛЬХІОР: Та ну, хоч би на чоловічій лайці.

ГАСПАР: Ми мусимо знайти шлях до сердець цих простодушних людей.

БАЛТАЗАР: Я в кожному разі не збираюся дати більше ніж п’ять тисяч.

МЕЛЬХІОР: Ви збожеволіли? Ви розумієте, скільки тут вартують п’ять тисяч? Три, плюс витрати, це для цих аборигенів за щастя буде. Додам ще дві-три пригорщі цяцьок, які світяться.

ГАСПАР: Було б найкраще спочатку не говорити про суму.

МЕЛЬХІОР: Раніше або пізніше, але мусиш викласти карти на стіл.

ГАСПАР: Може, нам його ці бідолашні аборигени віддадуть задарма?

БАЛТАЗАР: Не смію на це сподіватись.

МЕЛЬХІОР: А все ж таки. Це вартий уваги задум.

ГАСПАР: Та ж ми приїхали сюди з місією.

БАЛТАЗАР: Вони непоступливі, коли торгуються.

МЕЛЬХІОР: Шановні панове, ми б не вирушили в таку далеку й важку дорогу, сповнену неабияких небезпек, якби не домовились щодо певних простих принципів. Чи я мушу вам про них нагадати?

БАЛТАЗАР: Ні, вони в силі.

МЕЛЬХІОР: Отже, в найгіршому для нас разі — п’ята частина суми, узгодженої за доставку. Це в силі?

БАЛТАЗАР: В силі.

МЕЛЬХІОР: Гаспар?

ГАСПАР: Та ж я хочу тільки добра.

МЕЛЬХІОР: Ця гра має свої ризики, звідси і свої правила. Домовились?

БАЛТАЗАР, ГАСПАР: Гаразд.

Марта освітлює їх ліхтариком.

МЕЛЬХІОР: Це ти — щаслива мати?

МАРТА: Ні. Я — нещасна мати.

БАЛТАЗАР: Таких не буває.

МАРТА: Сюди, Ваші Величності!

БАЛТАЗАР: Ми довго подорожували.

МАРТА: Що ви нам привезли, Ваші Величності?

МЕЛЬХІОР (висипає кілька балончиків спреїв, купу доларових купюр, цигарки): Пахощі, золото, ладан!

Ніби було сказане чарівне слово, освітилося кам’яне ліжко з Азрою. Біля неї згорток, а збоку сидить Йосиф (Гасан), тримаючи в руках пилу.

Стишений подзвін.

ГАСАН (урочисто): Мар’ям, Юсуф! І одна пані, незмінно подібна до себе: Марта!

МЕЛЬХІОР: Свята Родина! На коліна, царі! На коліна, маги!

Королі розчулено вклякають.

МЕЛЬХІОР: Ми вклоняємося Найслабшому, який буде Найсильнішим! Ми вклоняємося Найменшому, який буде Найбільшим! Ми любимо Ягня і його родину!

МАРТА: Алілуя, амінь! Ти, Гасане, забирайся. Ти нічого не розумієш.

ГАСАН: Гадаю, одначе, що я батько, принаймні у якомусь правовому сенсі...

МАРТА: Залиш це мені.

ГАСАН: Отже, яким би він не був, цей батько, можливо, і його треба було б спитати...

МАРТА: Ідіоте.

ГАСПАР: А це хто такий?

МАРТА: Він з іншої історії.

ГАСАН: Без моєї участі тут нічого не буде, це я вам одразу кажу, і, гадаю, навіть добре, що я це вам кажу одразу, чи то за Святим Духом, чи за шайтаном, щоб потім не було непорозумінь. Я люблю, щоб одразу викладали на стіл те, що мають. Тільки, панове, нічого не має бути в рукаві.

МАРТА: Пахощі, золото, ладан?

МЕЛЬХІОР: Безліч добрих побажань.

ГАСАН: Цим можеш підтертися.

БАЛТАЗАР: Чи ми можемо безпосередньо звернутися до щасливої матері?

ГАСАН: Ги-ги, можете, але вона нічого не чує. (Проводить рукою перед Азриними очима.) Mortuus! Але ні. Вона все бачить. Тільки не хоче. Не хоче бачити.

ГАСПАР (Марті): Чи можете Ви, свята пані, сказати цьому панові, щоб він на хвилинку нас залишив?

ГАСАН: «Свята пані», ги-ги, це ви гарно придумали, тільки вона теж слухає лише себе. На стіл, панове, щоб ми побачили, про що йдеться, адже ви пройшли такий клопіткий і небезпечний шлях недаремно. Тут якийсь бізнес, нюхом чую, тут усе пахне якимсь бізнесом. Тоді й ми скажемо, що і як, а це, Ваші Величності, так: що маємо, тим і торгуємо.

МЕЛЬХІОР: Може, пан справді міг би зачекати надворі?

ГАСАН: Не будь дурною, жінко, як ти торгуватимеш без чоловічого розуму? Вони тебе піймають на гачок, як рибку, ці не жартують! Вони знають свою справу!

Гаспар і Балтазар ідуть в його бік.

ГАСАН: Назад! Я перепиляю Ваші Величності оцією своєю пилою, ніби ви із сиру! Отже, забирайте той ладан, ті пахощі й тих кілька папірців. Про що тут насправді йдеться?

Царі перезирнулися.

Замовкли дзвони, світло звичайне.

МЕЛЬХІОР: Ми прийшли, щоб врятувати Дитятко.

МАРТА: Ваша Величносте! Це не схоже на щось нове. Багато хто