Читати книгу - "Саботаж"

– Я скуповую картини, – тим часом розповідав Кюссен. – Зокрема, у євреїв і політичних вигнанців рейху. Крім того, надаю щедру допомогу організаціям, які підтримують втікачів із Німеччини та Австрії. Це дозволяє мені розширити коло знайомств, мати великий вплив… І роздобувати цінну інформацію, само собою. Гроші я передаю до Швейцарії, а інформацію – до Берліну.

– Вигідна справа, – похвалив Фалько. – Подвійний прибуток.

Австріяк посміхався так, ніби почув вдалий жарт. Він крадькома позирнув на сивоволосого, перш ніж кілька разів постукати долонею по лівій стороні жилета, на рівні серця.

– Звичайно. Гріх скаржитися.

Сивий чоловік, який виявився Канарісом, мовчки слухав їхній діалог. Фалько вже встиг відтворити в пам’яті подробиці його біографії. Шанований Гітлером німецький моряк став легендою в шпигунському світі. Під час Першої світової війни він займався розвідкою в Іспанії, де потоваришував із багатьма поважними особами, серед яких були адмірал і брати Франко – Франциско й Ніколас. Наскільки Фалько було відомо, ця дружба стала в пригоді повстанцям, що влаштували державний переворот 18 липня і досі підтримували тісний контакт із рейхом. Усі знали, що Канаріс часто навідувався до франкістської зони.

– Друзі сеньйора Кюссена дуже допомагають нам у підготовці до операції «Баярд», – зазначив адмірал. – А незабаром він особисто допоможе тобі на останньому найскладнішому етапі.

– Як?

– Завдяки його зв’язкам ти наблизишся до мішені. Не забувай, що Ігнасіо Гасан – персонаж, якого ти гратимеш у Парижі,– є заможним іспанцем, що мешкає на Кубі. Ти вкладаєш гроші в мистецтво, а сеньйор Кюссен дає тобі поради.

– Як?

– Скажімо, він відведе тебе на виставку цієї Едді Майо, яка виставляє свої роботи в якійсь галереї. Ти зацікавишся ними й придбаєш одну чи дві.

– Вона називає їх «сюрреалістично-транссексуальними», – додав Кюссен.

Розвеселившись, Фалько почесав за вухом.

– Багатообіцяюче.

– От тільки не треба жартів, – пробуркотів адмірал. – Уже пізно, і я не в гуморі.

– Сеньйоре, мене насмішило визначення «сюрреалістичний».

– Стули пельку.

– Слухаюсь.

Усі четверо помовчали. Було чути лише тихе посмоктування люльки. Нарешті адмірал кивнув у бік Фалько й звернувся до Канаріса.

– Що ви думаєте про нього? – спитав він, немовби шукаючи його схвалення.

Світлі очі німця дивилися на Фалько із симпатією.

– Гадаю, у нього вийде, – відповів він іспанською з ледь помітним акцентом. – Має впоратися.

Голос був приємний і дуже ввічливий. Натомість адмірал впивався скляним оком у Фалько, вивчаючи його з професійною байдужістю.

– Я відчуваю якусь збочену слабкість до нього. Можливо, тому, що цей тип навіть не прикидається чесним. Головна перевага – він подобається як чоловікам, так і жінкам. Як бачите, у ньому є щось жорстоке. Такий собі милий бешкетник.

Канаріс посміхнувся на знак згоди. Погляд виражав оманливу наївність. Зручна маска, подумав Фалько. Врешті-решт, цей чоловік був одним із трьох чи чотирьох найвпливовіших лідерів у нацистській Німеччині. Його шпигунська мережа розкинула свої щупальця по всьому світі.

– Скидається на те, – мовив Канаріс.

Адмірал випустив ще трохи диму, зиркнув на люльку, перевіряючи, чи достатньо тютюну, і вказав чубуком на Фалько.

– Коли жертви починають щось підозрювати й розкривають брехню, він встигає спаскудити їм життя або наблизити катастрофу.

– Спаскудити? – Канаріс зацікавлено кліпав очима.

– Капут.

– Ясно.

– Він – професіонал. Знає свою справу не гірше за власницю борделю.

Фалько переводив погляд з одного на іншого, ніби спостерігаючи за тенісним матчем.

– Чи можу я сказати вам дещо?

– Ні, чорт забирай! Не можеш!

Зависла пауза. Канаріс, Кюссен та адмірал не відривали очей від Фалько. Останній заходився рахувати кільця на завісі – давній трюк, що допомагав зберігати спокій. Коли він дійшов до чотирнадцятого номера, адмірал витягнув люльку з рота.

– Коли ви познайомитесь із Баярдом, – сказав він, – ти будеш зачарований ним. Виявиш готовність підписати кілька чеків і зробити пожертву на користь шляхетного іспанського народу. Жоден борець за свободу не відмовиться від такої пропозиції. Парочка прийме тебе з розпростертими обіймами.

– А потім?

– Потім настане час завершити гру і ліквідувати персонажа, – відповів адмірал. – Красива складна схема, де задіяні різні учасники з метою дискредитації героя. За можливості ми маємо добитися, аби з ним розправилися його союзники.

Керівник НІОС розгорнув теку і дістав великий товстезний конверт із манільського паперу.

– Деталі знайдеш у звіті, який треба знищити відразу після прочитання. – Він підсунув конверт ближче до Фалько. – Тут є все необхідне: документи, чекові книжки та інші корисні дрібниці. У Парижі ти маєш сховати все в надійному місці – згодом вони тобі знадобляться. Ці папери – цвяхи, що їх ми заб’ємо в труну Баярда.

– Який код я використовуватиму?

– Сорія 8. Це новий код. Червоні поки що не знають його. Шифрувальна книга – «Закохана більшовичка» Чавеса Ноґалеса[18]. Я приніс тобі примірник… Невеличкий роман тридцятого року. Ти читав його?

– Ні.

– От і чудово. Розважишся.

Фалько позирнув на книгу – м’яка палітурка, дешеве видання на кшталт тих, що продаються у вокзальних кіосках. Він запитав себе, чи обрав адмірал таку назву випадково або навмисно з огляду на події, пов’язані з Євою Неретвою та операцією в Танжері. Здорове й скляне око виразно дивилися на нього, і йому здалося, що він помітив зловтішній блиск.

– Крім того, ми купили тобі квиток на поїзд до Парижу. Виїжджаєш завтра, першим класом.

Фалько глянув на Канаріса, після чого поклав книгу в конверт і розвернувся до Кюссена.

– Ми поїдемо разом?

Австріяк заперечно хитнув головою.

– Я полечу рейсом компанії «Люфтґанза». Зустрінемось у Парижі.

– Чи маю я зупинитися в конкретному готелі?

– Вам забронювали найкращий номер у «Медісоні» на бульварі Сен-Жермен, – сказав Канаріс. – Готель маленький, але зручний і дуже елегантний.

– Саме такий готель обрав би гаванський мільйонер із гарним смаком, – зазначив Кюссен.

– І зовсім не дешевий, – пробурчав адмірал. – Вісімдесят клятих франків на день.

Кюссен посміхався Фалько. Його обличчя зберігало приязний вираз, що дивно контрастував із жахливим шрамом на щоці.

– Вас влаштовують такі умови?

– Усе бездоганно. Але якщо я відвідуватиму громадські місця в Парижі, існує ймовірність, що якийсь республіканський агент упізнає мене.

Канаріс насупив брови. Він раптом стривожився.

– Ви десь світилися останнім часом?

– Ні, майже не світився.

– Можете сказати, де саме?

– Ні.

– Ясно.

– Я веду тихе життя, намагаюсь бути непомітним, але ніколи не знаєш, коли тебе спіткає невдача.

Німець замислився.

– Якщо це трапиться, дійте на власний розсуд, – мовив він, дивлячись на адмірала так, ніби перекладав на нього відповідальність.

– Ризик – його стихія, – уїдливо зауважив той. – Якщо хтось жбурне наше курча в море, у нього виростуть зябра й плавники.

Канаріс із розумінням кивнув. Судячи з усього, він не мав жодних сумнівів щодо здібностей Фалько.

– Кюссен розробив план, – сказав він.

– Так, – підтвердив Кюссен. – За два дні ми нібито випадково зустрінемося в ресторані «Мішо»,