Читати книгу - "Саботаж"

Фалько увійшов, офіціанти саме прибирали зі столу. На скатертині не залишилося нічого, крім кавових філіжанок, склянок, сифону, відерця з льодом, пляшки віскі «White Label» і двох попільничок з емблемою клубу. Також Фалько помітив потертий шкіряний портфельчик адмірала, який навіював йому страх. Кабан, неначе зловісний фокусник, завжди витягав звідти якусь мерзоту.

– Мій агент, – відрекомендував його адмірал. – А цього сеньйора звуть Хуберт Кюссен.

Він не представив другого чоловіка. Керівник НІОС запросив двох гостей: один був брюнетом, а другий – сивоволосим. Перший підвівся, легенько клацнув підборами й потиснув Фалько руку. Він був одягнений у гарний сірий костюм. Доволі огрядний, схожий на уродженця якоїсь балканської країни. Тоненькі вуса, підстрижені в англійському стилі. Один із тих добродіїв, подумав Фалько, які звикли грати в гольф у Лозанні, полювати на сарн у Тіролі з рушницею «Перде» на плечі й водночас прокручувати брудні афери різними мовами. Його обличчя нічим би не вирізнялося, якби не спотворена ліва нижня частина: шкіра на підборідді та шиї була сухою, вкритою глибокими зморшками, як у старезного діда.

– Можете звати мене Хупсі,– сказав той прийнятною іспанською мовою. – Усі знайомі звуть мене так. Хупсі Кюссен до ваших послуг.

Фалько звернув увагу на акцент.

– Німець?

– Дякувати богу, ні.– Він адресував йому масну, відрепетирувану посмішку. – Австріяк.

Фалько глянув на другого гостя, який мовчки спостерігав за ними з найбільш віддаленого кутка. Хоча чоловік сидів, здавалося, що він мав низький зріст. На ньому був темний двобортний костюм і смугаста краватка. Незнайомець розглядав Фалько зі спокійною цікавістю.

– Хочеш віскі? – спитав адмірал, коли всі усілися.

Фалько хитнув головою і вийняв із кишені слоїк з аспірином (напруга, спричинена інцидентом із барменом, досі не ослабла). Потім налив води із сифона, трохи пожував пігулку і проковтнув її. Шлунок краще сприймав аспірин у такому вигляді.

– Обійдемося без прелюдій, – заявив адмірал. – Ці пани знають, хто ти.

Фалько кілька разів позирнув на сивого чоловіка, який сидів нерухомо й мовчки спостерігав за ним. Він мав світлі очі й приємні, навіть ніжні риси. Це обличчя видалося йому знайомим, але Фалько не міг згадати, де саме бачив його.

– Ми чули багато хорошого про вас, – сказав брюнет.

Він улесливо посміхався. Майже звабливо. Так посміхаються торговці на східних базарах, коли хочуть продати килим.

– Ви не схожі на австріяка, – зазначив Фалько.

Посмішка стала ширшою.

– Раніше Австрія була дуже великою країною.

– Розумію.

Фалько відкинувся на спинку стільця, підтягнув вузол краватки й схрестив ноги, намагаючись не зачепити стрілки на штанах. Сивий чоловік, який сидів на іншому боці столу, не відривав від нього очей, зберігаючи люб’язний і зацікавлений вираз обличчя. Фалько розвернувся до брюнета, відверто роздивляючись потворний шрам на щоці. Йому доводилося бачити подібні рани. Кюссен вочевидь звик до таких поглядів – він злегка кивнув головою і мовив нейтральним тоном, підтвердивши його здогадки:

– Серпень вісімнадцятого року, битва біля Арраса.

– Граната?

– Вогнемет.

– Нічого собі! Вам пощастило.

– Так… Я був єдиним щасливчиком з-поміж усіх людей, хто сиділи в моєму бункері.

Якусь мить вони вивчали один одного. Фалько подумав, що, попри спокійний сумирний вигляд, цей товстенький австріяк має жорсткі хитрі очі. Очі розумного чоловіка.

– Ми внесли певні корективи в справу Баярда, про яку я розповідав тобі сьогодні вранці,– сказав адмірал. – І зібралися тут, щоб обговорити ці зміни.

Він витягнув із кишені пакетик тютюну й обережно набив люльку, притримуючи великим пальцем. Зосередившись на цьому занятті, адмірал трохи помовчав, а коли заговорив, не звів на нього очей.

– Сеньйор Кюссен – торговець картинами. Він має хороші зв’язки й входить до оточення Лео Баярда в Парижі. До того ж продає роботи однієї британської фотографині на ім’я Едіт Майо. Ти чув про неї?

Фалько напружив пам’ять.

– Це вона оприлюднила репортаж про оборону Мадрида в журналі «Лайф»?

– Саме так.

– Знайомі звуть її Едді,– сказав Кюссен. – Свого часу вона була манекенницею у Шанель, а потім – коханкою фотографа Мена Рея.

– Нині вона – дівчина Лео Баярда, – додав адмірал. – Затята комуністка, активно підтримує лівих…

– Дуже вродлива, – відзначив Кюссен.

– Вони познайомилися в Іспанії пів року тому.

– Ми троє – близькі друзі,– уточнив австріяк.

Фалько глянув на нього з гострою цікавістю.

– Наскільки близькі?

– Ми часто бачимося в Парижі.

– Цей пан відрекомендує тебе їм, – утрутився адмірал. – Полегшить завдання.

Фалько ніяк не міг втямити, чого вони хочуть від нього.

– Полегшить завдання?

– Такий наш задум.

Він покосився на сивого чоловіка, який досі мовчав.

– Яку роль відіграє пан Кюссен?

– Будь ласка, звіть мене Хупсі,– приязно усміхнувся брюнет.

– Яку роль відіграє Хупсі?

Адмірал дістав дерев’яну коробку сірників, запалив один сірник і підніс до чашечки.

– Сеньйор Кюссен – знаний у всій Європі антифашист, – мовив він, випускаючи кільця диму. – Демократ із бездоганною репутацією… Він покинув Австрію, коли стався аншлюс. Також відомий як багатий філантроп, який допомагає людям, що втекли з Німеччини через переслідування з боку нацистського режиму. Підозрюють, що в його жилах тече єврейська кров і за ним стежить гестапо.

Хтозна, чи докучав Фалько головний біль, але він спохмурнів, почувши слово «гестапо». Неможливо забути торішній досвід, коли адмірал відрядив його до Берліну на стажування. За три тижні, проведені в столиці рейху, він отримав чимало знань, познайомився з потрібними людьми, дізнався багато цікавого про допити та страти ув’язнених (підвали були переповнені арештантами). Порівняно з різниками Принц Альбрехт-Штрасе, інструктори, з якими він спілкувався в румунському тренувальному таборі Тирґу-Муреш, здавалися милими звірятками.

– Дивний портрет, – збентежено сказав він. – Що тут забув антифашист і філантроп?

Кюссен залишався незворушним. Адмірал і сивий чоловік обмінялися виразними поглядами. Нарешті адмірал перемкнув увагу на Фалько, скорчивши гримасу, що могла би бути сприйнятою як вияв люб’язності, якби йшлося про іншу людину.

– Прикриття, – пояснив він. – До речі, дуже ефективне… Насправді цей сеньйор давно пов’язаний з німецькими спецслужбами.

Фалько вигнув брови, підозріло зіщуливши холодні сірі очі.

– СД?

– О боже, ні.– Кюссен позирнув на сивого чоловіка й зареготав так весело, що це здалося неприродним. – Служба інформації СС використовує інші радіохвилі.

– Він співпрацює з абвером, – уточнив адмірал.

– Співпрацює з абвером чи працює там? Це різні речі.

Адмірал і сивий незнайомець знову переглянулися.

– Часто співпрацює.

Фалько збагнув, що Кюссена вважали надійною людиною. Причетність до роботи німецьких спецслужб, які відігравали ключову роль у зміцненні франкізму в Іспанії, виступала переконливим доказом цього.

Аж раптом він згадав, де зустрічав сивоволосого типа. Усі сумніви відпали. Під час його останнього візиту до Берліну вони перетнулися на десять секунд, коли той проходив коридором штаб-квартири абверу, що на вулиці Тирпіц-Уфер. Усі, хто бачив його, негайно виструнчувалися. Чоловік був одягнений у військову форму, і перед ним бігли дві такси.

Адмірал Канаріс,