Читати книгу - "Пор'ядна львівська пані"

зустріла кількох своїх знайомих. Те, що знайомі розкажуть чоловікові про її візит, вона не боялася: Ясикові вона сказала правду, ну, не зовсім правду, а напівправду, що йде в театр з доктором історичних наук, який люб'язно запросив її на виставу на знак удячності за ретельно виконану роботу. Коли він смикнувся щось заперечити, вона заявила: «Невже ти думаєш, що пристойніше було б прийняти його запрошення в ресторан?» Після цього запитання, він уже не опирався.

Отже, ситуація складна. Вона намагалася нагадати собі, чи вона сама коли-небудь озирається по театру під час вистави, чи ні. Взагалі її завжди цікавило, хто і як сприймає музичний твір. Однак тепер їй хотілося, щоб цього разу, на цьому спектаклі таке питання ні перед ким не поставало.

Поки вона думала, у театрі поволі темніло. І її серце стислося в маленький кулачок.

І тут, немов із підземелля, почувся притлумлений сиплий ритмічний звук барабанів:

Там-тататам,

Тататам

Там, там

Тататам,

Татата-татата-татата-там!

Спершу їх супроводжували строгі щипки струнних: «Там-тататам. Тататам. Там, там. Тататам. Татата-татата-татата-там!» А далі полився справді сексуальний голос того музичного інструмента, який запропонував їй купити молодий продавець у музичному магазині.

Кожен удар барабана спричиняв відповідну вібрацію в тілі. Воно автоматично почало пульсувати в такт: «Там-тататам. Тататам. Там, там. Тататам. Татата-татата-татата-там!»

Одіссей поклав руку їй на коліна і затарабанив пальцями по них: «Там-тататам. Тататам. Там, там. Тататам. Татата-татата-татата-там!» Його пальці в такт цьому шалено-сексуальному ритмові почали рухатися у відповідному напрямку. Пенелопа була вже скорена. Йому навіть не довелося розводити їй ноги. Вона зробила це сама. І ось його пальці вже опинилися «саме там»: «Там-тататам. Тататам. Там, там. Тататам. Татата-татата-татата-там!» — І от «саме там» вони продовжували своє ритмічне і поки що майже покірне: «Там-тататам. Тататам. Там, там. Тататам.

Татата-татата-татата-там!» Він узяв другою рукою її руку і поклав собі «саме туди». Вона відразу ж зрозуміла, що їй робити. Вона акуратно почала піднімати крайню плоть у цьому безсоромному ритмі: «Там-тататам. Тататам. Там, там. Тататам. Татата-татата-татата-там!»

Її очі були заплющені і їй уже було байдуже, чи дивляться на неї в біноклі, чи ні. Єдине, що її хвилювало, то це оте: «Там-тататам. Тататам. Там, там. Тататам. Татата-татата-татата-там!» Коли його пальці віднайшли її найвразливішу жіночу точку і почали там своє: «Там-тататам. Тататам. Там, там. Тататам. Татата-татата-татата-там!», їй аж запаморочилося в голові.

А експресія музики ще більше наростала. Барабани ставали дедалі наполегливішими.

А духові інструменти роз'ятрювали і без того напружені емоції: «Там-тататам. Тататам. Там, там. Тататам. Татата-татата-татата-там!»

Ось їхнє напруження вже досягло тієї точки, коли тіло потребувало чогось потужнішого. Одіссей блискавичними рухами відсунув свого стільця у тінь ложі й посадив її на себе: «Там-тататам. Тататам. Там, там. Тататам. Татата-татата-татата-там!» Вона рухалася чітко в такт заданого ритму, а він, руками притримуючи її за попу, допомагав. Блаженство було шалене. І воно з кожною хвилиною наростало і наростало: «Там-тататам. Тататам. Там, там. Тататам. Татата-татата-татата-там!»

І вже несила було далі рухатися, проте барабани все агресивніше відбивали ритм: «Там-тататам. Тататам. Там, там. Тататам. Татата-татата-татата-там!»

І тут вступили смичкові. Вони потужно підхопили мелодію духових і понесли на хвилях ритму їх далі й далі в безмежне море насолоди: «Там-тататам. Тататам. Там, там. Тататам. Татата-татата-татата-там!» Пенелопа відчула, що кожна клітинка її тіла була повністю знесилена, але магія ритму вела далі й далі: «Там-тататам. Тататам. Там, там. Тататам. Татата-татата-татата-там!» І тут з'явилося друге дихання...

Одіссей знову ж таки блискавичними рухами згріб стільці, зсунувши їх у куток, поставив Пенелопу на коліна на підлогу, сам став на коліна і продовжив відбивання ритму ззаду: «Там-тататам. Тататам. Там, там. Тататам. Татата-татата-татата-там!» Ця поза, що і в нормальних умовах викликає шалене задоволення, тепер, у цьому божевільному ритмі, довела Пенелопу справді до нестями. Вона просто кричала, хоч і не чула свого голосу за масованим натиском усіх музичних інструментів, які пульсували, як пульсує яскраво-червона кров з перерізаної артерії: «Там-тататам. Тататам. Там, там. Тататам. Татата-татата-татата-там!» Одіссей також оскаженів, він так шмаляв Пенелопу, що здавалося, зараз проб'є її наскрізь. Однак їй не було неприємно. Навпаки. Больові відчуття посилювали її оргазм.

«Там-тататам. Тататам. Там, там. Тататам. Татата-татата-татата-там!» І тут ударили тарілки. Вона зрозуміла, що наближається кінець. На звук тарілок Одіссей підсилив свій і без того могутній удар. Знову тарілки. І знову тупий болюче-приємний удар. Знову тарілки. І знову він: «Там-тататам. Тататам. Там, там. Тататам. Татата-татата-татата-там!» І ось останній громовий удар тарілок і останній потужній удар Одіссея.

— А-а-а!

...І всі щасливо кінчили. І барабани, і тарілки, і смичкові, і духові, і одна божевільна парочка в ложі. Причому, що характерно, всі одночасно.

Пенелопа і Одіссей не лишилися на другу дію. Пенелопа ішла, похитуючись, мов п'яна. Ноги запліталися і її притримував під руку Одіссей. Вони зупинили таксі.

Одіссей на прощання поцілував, доторкнувшись своїм язиком до її піднебіння.

Настала субота. Пенелопа була знесилена від шаленого тижня. Вона пролежала в ліжку півдня. В кухні була гора немитого посуду, у ванні — купа брудної білизни, стояли порожні баняки без води, холодильник зяяв порожнечею.

А вона спала і спала.

Надвечір Пенелопа вирішила знову стати хорошою мамою. Тож узяла дітей і пішла з ними купити чогось смачненького. Вона повела їх до цукерні, удосталь нагодувала смачним сирником, маковою руладою і віденським струделем з яблуками.

Вона була щаслива. Вона була легка, аж невагома. В неї навіть хода змінилася: жінка йшла, вся розпружена і розімліла, від чого її тіло саме вигиналося. Її тримали за обидві руки діти. Вони також були щасливі. Всі гуляли по сонячному весняному Львову, і ноги Пенелопи самі привели її до університетського парку Франка. «Правду люди кажуть, — подумала про себе Пенелопа. — Злочинця тягне на місце злочину». Наблизившись упритул до пам'ятника, вона почервоніла. Почала придивлятися до того місця постаменту, до якого була припечатана спиною. Там не було ніяких знаків, ніяких слідів злодіяння. Підійшла ближче і ніжно