Читати книгу - "Пор'ядна львівська пані"

— Я піду поміряю.

Продавець завагався:

— Узагалі-то, у нас не дозволяється міряти труси.

Одіссей дивився на нього вичікувально.

— Ну, як для вас... — пробелькотів продавець, зиркнувши на Пенелопу, яка пашіла, як після сауни, і не закінчив фрази.

Одіссей потягнув Пенелопу до примірочної.

— Я не піду, — опиралася вона. Проте він силоміць заштовхнув її туди, ще й ляснувши легенько по попці.

За шторкою Одіссей зняв із себе нижню частину одягу і присів на стільчик. Пенелопа розгублено на нього дивилася. Тим часом він знімав і з неї те ж саме. Чоловік обережно взяв її за талію і наблизив до себе. Вона впритул підійшла до нього, обнявши ногами стілець, на якому він сидів. Одіссей, міцно тримаючи жінку, почав її повільно, обережно опускати.

Вона поволі присідала, поки не відчула легенький дотик своєї плоті до його. Відчувши це, чоловік призупинив її. На цей раз він не поспішав, а ледь-ледь чутно підштовхував її. Ті ніжні поштовхи поступово розкрили половинки черепашки і ніжно розбудили молюска, який там сховався. Той відразу ж прокинувся і розпластався перед невідомим загарбником. Тоді невідомий загарбник наважився проникнути в таємний хід. Він спершу обережно постукав туди, а коли двері привідкрилися, почав дуже обережно, маленькими кроками проникати туди. Пенелопа мало не завила від насолоди, однак Одіссей вчасно затулив їй рота потужним поцілунком. Він тримав її і рівномірно рухав нею вгору-вниз. Яскраве світло знову засліпило Пенелопу. З нею відбувалося щось неймовірне. Від цього злиття або, як писали минулого століття, «соїтія» хотілося кричати, стогнати, сміятися, плакати, рвати на собі волосся водночас. Рівномірні рухи посилали хвилі блаженства по всьому тілу. Від них тіло ставало невагомим, воно обволікало плотською вологою чужинця, який увірвався в її таємний хід.

Одіссей пришвидшив свої рухи, міцно тримаючи Пенелопу в руках. Вона слухалася його рук, і ось він з силою притиснув її до себе й вона фізично відчула в собі імпульси чужинця, який проник у неї. Це її привело майже до божевілля. В такому ж стані перебував і Одіссей. І, щоб не заревіти в дуже пристойній крамниці, він уп'явся в Пенелопине плече зубами.

Від болю Пенелопа прокинулася і вирячила очі, проте вигляд чоловіка, який кінчає в неї з такою насолодою, зненацька перетворило її больові відчуття на насолоду. Це в багато разів посилило кайф від того, що відбулося в примірочній крамниці нижньої білизни.

Коли вони вийшли з примірочної, продавець уважно роздивлявся люстру на стелі. Пенелопа ховалася за Одіссеєм, а він спокійно і навіть весело розраховувався і забирав покупки.

Виходячи з крамниці, навіть пожартував:

— Дуже вам дякуємо за бездоганне обслуговування. Ми одержали масу задоволення.

— Я теж, — скромно зазначив продавець.

Пенелопа ішла вулицею й дорікала Одіссеєві, що він ганебно поводився. Він собі поїде геть, а їй жити в цьому місті.

Одіссей був дитинно безтурботний:

— Життя таке коротке, — заспокоював він її. — А щасливих митей так мало. Чому ми повинні ними нехтувати?

Наступного ранку вона, збираючись на роботу і побачивши в дзеркалі чорний синець на плечі, вирішила: якось усе не по-людськи. Треба щось придумати. Тож, беручи на щитку ключі від свого кабінету, вона на мить завмерла, а потім, озирнувшись навколо, — чи ніхто за нею не спостерігає, — зняла маленький скромний ключик з-під таблички «Горище».

На горищі було сухо і сонячно. Там лежали якісь дошки, мішки з крейдою, цегла. А на дерев'яній перекладині попід вікном сиділа вервечка голубів.

Коли Одіссей з Пенелопою залізли на горище, голуби з переляку розлетілися, проте за деякий час, зрозумівши, що їхньому життю ніщо не загрожує, почали по одному повертатися на перекладку.

«Хоч тут і не готель „Ріц“, проте краще, аніж у публічних місцях. Щоправда, обстановка не дуже романтична. Може, „Актову книгу міста Львова“ принести?» — думала Пенелопа. З приводу неромантичності обстановки вона помилилася. Голуби виявилися дуже вдячними і чутливими глядачами. Як тільки Одіссей і Пенелопа впивалися поцілунками, ті починали туркотіти. Чоловік і жінка намагалися розшифрувати, що означає їхнє туркотіння: глибокий осуд, схвалення чи оплески. Після кількох сеансів, проведених на горищі, стало ясно, що птахи співпереживають або акомпанують їм, а можливо, і те й інше водночас. Один голуб-оригінал — вони прийшли до висновку, що це саме він, а не вона, — облюбував Одіссеєву голову, причому сідав на неї в найнепідходящі моменти: саме тоді, коли її власникові було абсолютно не до нього.

Звичайно, на дошках кохатися було дещо жорсткувато. Зате ніхто не дихав у спину. Пенелопа принесла з дому кілька коциків, після чого умови стали просто ідеальними. Часом вони пили там каву, щоправда, з термоса, однак вона неабияк підсолоджувала їхнє спілкування. Насолодившись одне одним, Одіссей і Пенелопа спостерігали захід сонця або слухали, як б'ють дзвони на церкві навпроти.

Одного разу Одіссей узяв із собою бінокля і довго роздивлявся Львів з висоти пташиного лету.

— Звідси навіть Оперу видно, — сказав він і замислився.

Наступна фраза перелякала Пенелопу на смерть:

— А чи не завітати нам до театру? — лукаво запропонував він.

Те, чого так боялася Пенелопа, таки сталося. Одіссей закупив цілу ложу. Вона подивилася на квитки: «Болеро» Равеля і «Селянське весілля».

Пенелопа приготувалася до найгіршого. Вона вся тремтіла від страху і водночас це її шалено збуджувало.

Вони сиділи в ложі-бельетаж і розглядали залу. Був аншлаг. Пенелопа оглянула стратегічну позицію. «Та-ак, із сусідньоої ложі нічого не буде видно. Якщо, звичайно, хтось навмисне не виявить цікавості: а що відбувається в їхній комірчині? Що стосується лож навпроти, а особливо першого ярусу, то тут, певно, справа була набагато серйозніша. Особливо її турбували меломани, які поприходили на виставу з біноклями. А крім того, в фойє театру вона