Читати книгу - "Правдиві історії Чарівного Лісу. Випуск 1"

— Куди ми?

— Побачиш! — Хаха взяла бджілку за лапку і потягнула за собою.

Летіли недовго. Сіла муха на дохлого щура, встромила носа і засмокталася. А бджола спробувала, і ледь не знудилася.

— Як це можна їсти? Це ж гидко!

— А мені смачно! Не хоч — не їж, ходи голодна.

— Ні, я такого не їм. Ходімо тепер я тебе нагодую! — Волошка відтягнула муху від щура і полетіла на суничну галявину. Коли прилетіли, сіла на квіточку і давай нектар смоктати.

А муха поруч сидить, лапки склала, нектар не їсть.

— Це ж смакота така! На, спробуй! — бджілка протягнула мусі краплю нектару.

Спробувала муха нектару, сподобався. Їсть, облизується.

Наїлася Волошка і за звичкою ще торбинку нектару назбирала. Політали по лісу, погралися, і на вечір знову на галявину завітали поїсти. І знову бджілка торбинку нектару назбирала.

— Навіщо ти його збираєш? — дивується муха.

— За звичкою. Забуваю, що я вже вільна. — так ті дві торби за собою до вечора й тягала.

Ось і сонце сховалося за обрієм. Настала ніч.

— А де ти спиш?

— Де прийдеться! — Хаха примостилася на гілочці, склала крильця і за мить вже спала.

Бджілці не спалося. Вперше вона ночувала не у вулику. Стало холодно. Непомітно підлетів кажан. Зачепився лапками за гілочку прямо над мухою, з'їсти зібрався. Муха небезпеку відчула, прокинулася, але перелякалася так, що слова сказати не може.

Побачила це бджілка, підповзла до мухи, крилами затулила.

— Йди геть! А не підеш — по вжалю тебе! — Волошка вистромила жало в бік кажана.

Здивувався кажан, що бджола муху захищає, але вирішив не зв'язуватися — полетів геть.

— Дякую тобі, бджілко! Від вірної смерті ти мене врятувала.

— Не дякуй. Ми ж друзі!

Пригорнулися вони спинка до спинки й заснули.

Зійшло сонечко й бджілка прокинулася від його яскравого проміння. А муха на інший бік перекинулася і далі спить. Спить та й спить. Не захотіла її Волошка турбувати, полетіла на квіткову галявину. Наїлася там вдосталь і за звичкою нектару торбинку зібрала.

Повернулася опівдні. Муха лише прокинулася, сидить, очі протирає.

— Ти знову нектару назбирала?

— Назбирала. Не втрималася. Лапки самі збирають.

— Все одно пропаде!

— Що б не пропав, його треба у вулик віднести.

— Ну то віднеси.

— Я у вулик не полечу. Не хочу туди повертатися. Але ти можеш віднести!

— Я? — оторопіла муха. — У вулик? Нізащо!

— Я тебе дуже прошу, віднеси нектар. Там він потрібний маленьким бджілкам.

— Ні! Страшно мені. Мене вартова бджола вжалить.

— Я тебе від смерті вчора врятувала, перед кажаном за тебе заступилася, а ти прохання моє виконати не хочеш. Невдячна!

— Добре, виконаю я твоє прохання. — погодилася муха.

Волошка дала їй три торбинки нектару. Муха у кожні дві лапки взяла по торбинці і полетіла до вулика. Летить, гудить, як величезний джміль. Тяжкий нектар, до низу тягне. Очі вирячила муха і з останніх сил до вулика підлітає. Що ближче, то страшніше робиться. Бджіл багато, кожна своєю справою займається і на неї уваги не звертає.

Вартові побачили, що муха летить, хотіли вже відсіч дати, аж раптом вгледіли, що вона три торбинки з нектаром несе.

— Муха! — каже молодший вартовий.

— Та ні, бджола! Хіба ж мухи нектар носять?

— Справді не носять. А чого ж вона так на муху подібна?

— Розпитаємо зараз.

Підлетіла Хаха до вартових. Ті її зупинили, торбинки з нектаром допомогли зняти, стали перед нею, обдивилися і питають:

— Чого це ти, бідолашна, так змінилася?

А Хаха мовчить, слово промовити боїться, що б не видати себе. Хочеться втекти, але як, коли бджоли перед нею прохід затулили.

— Може через те, що вона три мішки на раз узяла? — молодший подивився на дядька-вартового.

— Може й так. Де ж це стільки на себе брати. Це рекорд. Віднесу-но я її до лікарні. Хай на неї там бджілка М'ята подивиться. — З цими словами, вартовий узяв муху на плечі, і поволік у глиб вулика.

— Все! Пропаду я тут. — думає муха. — Аби не заговорити.

У вуликові лікарні лікуються усі бджілки. Головний лікар бджілка М'ята свої знання від мами отримала, а та від бабці. Так вже повелося у бджіл, що кожен, хто народжується, з самого початку знає, що він має робити. М'ята народилася лікаркою.

— Доброго дня тобі, М'ято! Ось, приніс тобі хвору. Приймай. — Вартовий ніжно поклав Хаху на лікарняне ліжечко.

— Хто це? — здивувалася М'ята. — Наче муха.

— Та ні, не муха. Все життя прожив, не бачив, що б мухи нектар до вулика носили. А ця бджола рекордсмен — принесла аж три торбинки меду на раз. Уявляєш? Може надірвалася, може десь дихлофосу надихалася. Нам такі роботящі треба, спаси її. А я йду, королеві доповім.

Здивувалася М'ята, але нічого не відповіла. Якщо до вулика нектар носить, то точно бджола. А от чого на муху так подібна, то з цим вже якось розберемося. Напоїла муху настоєм з чебрецю, поклала на голову компрес з меду і спати звеліла.

Заснула муха. Міцно спить і хропе. Так гучно, що аж вся лікарня дрижить. Муха спить, а інші не можуть!

— Ой, ця бджілка мені всіх хворих своїм храпом перелякає. — подумала М'ята. — До наступної ночі її треба виписати.

На наступний день Хаха ще до полудня полежала, а під вечір М'ята оглянула її, помацала лапки і каже:

— Можеш працювати! Зараз покличу