Читати книгу - "Янголятко в кутих черевиках. Книга друга"

Із чого починати?

Пожовклі карти? Уламок барельєфа з мильного каменя? Бронзовий тулуб двохвостого звіра у водоростях узбережжя? Знайдений череп?

— Що за нісенітниця? — дивлячись на рогатий череп, у якому колись був мозок, більший, ніж у будь-кого з людей, що жили на землі.

Череп із мигдалеподібними вічницями, із пласкою, висунутою далеко вперед нижньою щелепою, з роговими наростями, що скидалися на графську корону.

— Не може такого бути!

Нашкребти на пробу, сипнути її в спектрометр і зауважити, як він зашкалює на:

— Сто вісімдесят мільйонів років.

— Що-о?!

— Сто вісімдесят мільйонів років.

— Сто вісімдесят мільйонів…

— Сто вісімдесят мільйонів…

Прилад показав би, мабуть, більше, але його творці читали людські книги, а в них — у кожній: «Історія Землі — сто вісімдесят мільйонів». То навіщо трудитися ще?

— Не може такого бути, — дійдуть рішення люди в білих халатах.

— Не може, отже — не було.

Тому, взявши молоток, вони розіб’ють череп на друзки. Аби не доводити того, чого самі збагнути не здатні. Аби їх не вигнали, як їхню божевільну колегу, коли та зізналася, що знайшла череп людини, котра жила півтора мільйона років тому.

Або, скажімо, Крихітка в школі.

— Розкажи нам за кроманьйонців.

— Це за тих, кого люди-алігатори привчали працювати в полі?

— Сідай.

— А хочете, я розповім про війну Дріопітеків з Істотами з Олдуваю, котрі знищили п’яту планету системи — лазуровий Фаетон? Або про дев’ятий сплеск боїв у близькому космосі? Адже, це теж стосується вашої історії…

— Сядь!

Або Крихітка та добрий З.Ч.

— А янголи завжди були?

— Ні.

— Хіба?

— Ми не завжди приходили з блискавками. Був час, коли нас породжував жертовний дим.

— А решту?

— Ні нас, ні Великих, ні Ницих…

Звісно, простіше назвати все «уявною будовою» і зовсім не знати, ким усе-таки були кішки Єгипту, ким були люди, що мали голову Птаха чи голову Добермана. Не помічати того, що Сфінкс значно древніший, аніж Ра, який сидить неподалік від нього біля піраміди, збудованої для воїнів із головою Птаха, котрі загинули під час війни з людьми-леопардами з протилежного боку Землі.

Всесвітня історія. Класно знати її, прочитавши три останні сторінки!

Тридцять великих рас володіли Землею, коли починати з останнього тому.

Триста Великих Рас народжувала Земля, якщо прочитати уривки з п’ятитомника «Вибраного».

Велике Возз’єднання Гігантських Рептилій, що сполучило материки в єдиний континент.

Великий розподіл Арахнідів та Прямоходячих, котрі поділили планету на п’ять частин.

Перше Сотворіння Льоду — поява південного материка на п’єдесталі глобуса, спорудженого мешканцями океану потому, як вони одержали свою долю Землі, — однак це навіть не половина всього.

Люди?

А що люди?

Ще дванадцять століть тому кошлаті перевертні царювали на чорних пагорбах випаленої чумою, війнами та десятьма роками недороду Європи, кинувши свій одяг біля пеньків із застромленими в них ножами. Упирі випорпували з могил похованих без каяття мерців, глитали м’ясо та билися за серця священників — нащадки Великої Раси Тих, Що Прокидалися Тільки Вночі.

А люди?

А люди були приречені. Ті декілька, що вціліли, у смердючому рам’ї навколішки просувалися до святих місць і дякували кожному, хто лупцював їх патерицею, чи кидав на них грязюку. За підставку для Біблії слугував череп забитого грішника, а стіни церков не захищали ні від привидів, ні від бісівських сил.

Диби, шибениці, безлюдні та зруйновані міста. Янголи плакали кривавими сльозами. П’ятий похід по Плащаницю скінчився поразкою Хрестового Воїнства. Останки святих тліють у скриньках, шкатулках та запаяних келихах. Вони були приречені, бо ж Расі, названій нечистю, вдалося заволодіти Світом. Час непрозірної тьми.

Що було б, якби