Читати книгу - "Спокутий гріх"

— Хто? — ледь не зірвався при слові «жінка». Миттю вхопився за лівий бік, наче йому до серця розпечене залізо приклали.

— Заспокойся, — прошепотіла дівчина. — На нас уже люди дивляться. — Ми ж не будемо цілий вечір витріщатися на них, а потім поїдемо слідом, аби…

— Не дави на психіку! — різко гаркнув Тимур.

Нора заціпеніла. Таких колючих слів від нього досі не чула.

— Здається, я тут зайва, — ковтаючи сльози, промовила. — Романтичний вечір нам точно не світить.

Встала, з-за столу, вхопила свій клатч і попрямувала до виходу. Батурін не став її затримувати.

— Він так свердлить нас поглядом, що мені вже кусень в горло не лізе, — не витримав Максим. — Може я підійду й поговорю з ним, як чоловік з чоловіком?

— Про що? — здивовано підняла брови Діана.

— Про нас, — впевнено відповів.

Дівчина здивувалася. Досі такої рішучості за ним не помічала.

— А не боїшся? — грайливо усміхнулася.

— Він небезпечний? — підозріло скосив очі Кудрявцев.

— Ну-у, — протягла Діана. — Кількох вибитих зубів це може тобі коштувати.

Молодий чоловік важко проковтнув слину.

— Думаю, він мене зрозуміє, — вже не так впевнено відповів. — Сам же он з якою кралею прийшов.

— Ти про мого батька говориш, не забувайся, — між іншим нагадала Діана.

— Пробач, — винувато опустив очі хлопець. — Думаєш, шансів немає? — якось боляче глянув у її кавові очі.

Розумів, що виглядає жалюгідно, але мірятися силою зі старшим чоловіком, та ще й у ресторані, йому не дозволяло виховання.

— Впевнена, — примружила очі Діана.

— А він усе життя так контролюватиме тебе? — не витримав Максим.

— Не виключено, — з такою радістю відповіла дівчина, що Кудрявцеву на мить здалося, ніби вона насолоджується ситуацією.

— Я готовий ризикнути, — майже пошепки запропонував. — Що скажеш?

— Думаю — не варто, — заперечливо похитала головою. — Його дівчина пішла. Настрій і так зіпсований. Краще давай зустрінемося іншим разом.

— Хочеш, щоб я пішов? — з таким жалем глянув на Діану, що їй аж шкода його стало.

— Послухай… — ніжно торкнулася його руки. — Інколи терпіння визначає майбутнє, — мудро відповіла.

Максим сумно кивнув на знак згоди й легенько потис Діанину руку.

— Чек, будь ласка, — звернувся до офіціанта.

Тимур, примруживши очі, попивав легке шампанське й напружено спостерігав за дочкою. Досвідчений в амурних справах, він не втручався, лише гострим зосередженим поглядом тримав Максима на прицілі. Поведінка хлопця йому подобалася. Галантний, ввічливий, в міру напористий, готовий стати на захист його дочки навіть якщо сили нерівні.

— Пробач, татусю, за зіпсований вечір, — підійшла ззаду й обняла Тимура за шию Діана, коли Максим пішов.

— І давно ви разом? — не зважаючи на її слова, запитав Батурін.

— Ми не разом, — легко усміхнулася, даючи зрозуміти, що не образилася. — Максим працює юристом в інституції з прав людини. Я там, як знаєш, проходжу юридичну практику. Він уже кілька місяців носить мені квіти й непомітно кладе на стіл. Нарешті наважився запросити на вечерю. От що з цього вийшло…

— Він тобі подобається? — вже спокійніше поцікавився.

— Не знаю, — мрійливо задумалась. — Можливо…

— Мамі відомо? — беручись нарешті за їжу, що вже майже охолола на столі, не переставав розпитувати Тимур.

— Ми не обговорювали… — зніяковіла Діана. — Сам знаєш, як вона панікує в таких ситуаціях. Відразу вхопиться за телефон, почне дзвонити тобі, щоб розібратися, хто, що…

— Правильно зробить, — повчав батько. — Я ж не стороння людина.

— Ну що ти, татусю, — весело зітхнула дочка. — Ти мене бережеш. Не здивуюся, якщо й помру цнотливою у дев’яносто років, — засміялася.

— Це недоречний жарт, — по-доброму насупив брови Тимур.

— Хто-хто, а твоя Нора точно сьогодні образилася, — змінила тему Діана. У батькові вона бачила не просто людину, яка дала їй життя, але й близького друга, тому не соромилася говорити все, про що думала.

— Вона тобі не подобається? — прямо запитав.

— Вона — не твоя жінка, — так само прямо відповіла Діана.

— Тому, що не мама?

— Ви з мамою так давно кожен сам по собі, що я вже й не уявляю вас разом, — відверто заявила.

— А Нора не підходить, бо занадто молода, — не вгавав Тимур. Думка дочки була для нього важливою.

— Не про вік мова, — задумалася дівчина. — Молодість пасує всім. Хіба це може бути перешкодою? Нора… — не могла знайти потрібних слів, — розумна і гарна, але… людину відчуваєш серцем. І це ясно відбивається в очах, бо вони — дзеркало душі. Якщо кохаєш — світяться любов’ю. Твої ж очі — порожні. Значить…

— А от хлопець з яким ви сьогодні вечеряли, припав мені до душі, — хитро примружив веселі очі Тимур.

Діана від несподіванки аж перестала жувати й зупинила на батькові здивований погляд.

— У ньому відчувається хороше виховання і стриманість. Це неабияк допоможе в житті.

— Можна я сьогодні в тебе заночую? — раптом попросила зворушена Діана. — Почитаєш мені на ніч улюблену книгу, як у дитинстві.

— Почитаю, — даючи знак офіціанту, бадьоро відповів Батурін.

Емілія прокинулася від сильного звуку, наче щось ударилося об віконне скло. Потерла сонні очі, повільно підійшла до вікна. Небо починало червоніти. Світало.

Раптом її увагу привернуло щось чорне. Воно лежало на підвіконні. Вийшла на балкон, глянула ближче — птах! З розгону розбився й намертво упав.

В душі відчула — це недобрий знак. Серце защеміло.

Антона вдома не було. Робота забирала весь його час. Емілія вже й не пам’ятала, коли вони разом вечеряли чи снідали. Забігав ненадовго, міняв чистий одяг і знову тікав у справах.

Вона не заперечувала. Тільки відчувала, як холодок