Читати книгу - "Антипедагогічна поема"

Аврорі Чингізівні ця гра дуже сподобалася. Знаючи, що вона ніколи собі не дозволить шури-мури з Юрою, вона дозволила собі ЦЕ уявити.

Вона навіть відчула запах Юриного «Old Spice».

Вона розстебнула Його сорочку і, покусуючи тверді пимпочки Його сосків, руками обхопила вміст Його трусів, відчувши кайф від ваги, яка тисла на її долоні. Це була вєщ. Це було обалдєнне рівняння, ні, це була система рівнянь, які так хотілося розв’язати. Ні, не розв’язати, а розв’язувати, розв’язувати і розв’язувати нескінченно.

Аврора спритно повалила свою жертву на диванчик і по-садистськи впилася в її губи своїми.

«В принципі, якщо я збираюся його ґвалтувати, то цілуватися не обов’язково, — сказала вона собі, але потім змінила думку. — Ну, я ж не Альошку ґвалтую, а Юру, тому можна».

Здається, вона зробила Йому боляче, бо він смикнувся.

«Звикай до моїх азійських штучок! — промовила вона подумки і повела далі: — Якби ти знав, Юро, як я давно тебе хочу, моя солодка заборонена спокусо…».

Від цих слів система рівнянь якось несподівано ще більше розширилася в розмірах.

«Тільки не розплющуй очей, Аврорко, — казала вона собі. — Бо все зіпсуєш. Перед тобою Юра. Бери його, ґвалтуй!».

Однак тут почувся інший внутрішній голос:

«Юру не треба ґвалтувати, він сам може зґвалтувати кого хош!»

Аврора знайшла, чим переконати свій другий внутрішній голос:

«Добре, нехай він мене ґвалтує наступного разу, а зараз цим займуся я. Причому з математичною точністю».

Напевно, вона занадто захопилася грою, бо уявний Юра під нею скрикнув від болю. Аврора розплющила очі й побачила, що перед нею не Юра, а Альошка. Це її розхолодило.

Заради прілічія вона ще робила ритмічні рухи, аби Альошка швидше кінчив і забрався звідси к чортовій матері.

Але він усе не кінчав. Аврора вже трохи заморилася, адже, як-не-як, вона була вчителькою математики, а не фізкультури, тож, чесно кажучи, рухалася без особливого ентузіазму.

Альошка підняв на неї благальні очі.

«Невже він чекає моєї тиради про Болгарії русского солдата? Дарма. Це було в минулому житті».

Аврора поміняла позу, повернувшись до свого коханця задом, щоб він швидше кінчив і щоб не бачити його благальних очей. Вона втупилася в стінку, на якій висіла її улюблена математична композиція: великий транспортир і майже метровий циркуль. Вона, ритмічно погойдуючись, уявила собі, як запихає голову Олекси Тарасовича і обидві його руки у шпарину транспортира (як колись рабів у колодки), а циркулем цілиться йому в груди…

Монотонне погойдування нічим не закінчувалося, і це почало її дратувати.

— Ну, скоро ти там? — спитала вона, знаючи, що Олекса Тарасович, тобто Альошка, може на це образитися.

І він таки образився. Або вдавано образився, не маючи змоги кінчити.

Аврора вдяглася, не дивлячись на коханця, і почала збиратися додому.

Олекса Тарасович спостерігав за нею.

— Чому ти не сказала цього?

— Чого?

— Нашої таємної фрази.

— Якої? — прикинулася дурочкою Аврора, не піднімаючи на нього погляду.

— Про Болгарії руського солдата.

— То була фраза для іншого мужчини.

— Якого?

— Того, якого я колись любила…

— А тепер не любиш?

— Ні.

— Хто такий Юра?

— Що?! — вона різко смикнулася.

— Ти весь час шепотіла «Юра, Юра…», і я навіть подумав, що ти придумала нову любовну гру, і мені навіть сподобалося. Однак коли ти відкрила очі, то я зрозумів, що весь цей час ти кохалася не зі мною, а з тим Юрою. То хто він?

— Він — мій уявний коханець. Ідеальний коханець. Він ніколи не скиглить, він просто любить…

Олекса вдягнувся і мовчки вийшов з кабінету.

У цю мить Аврора трохи пожаліла, що не підіграла йому. Благодатна злива сперми їй би не завадила.

«Та біс із ним!» — сказала вона собі й попленталася додому.

Ідучи вулицею, вона відчула дику слабкість: «Невже це від невдалого сексу? Невже на мене так подіяло те, що я розкочегарилась, а дози гормонів не отримала?».

Ліфт у будинку, як на зло, не ходив, і їй довелося лізти майже рачки на 12 поверх.

Прийшовши в свою холостяцьку квартиру, вона зрозуміла, що підчепила якийсь вірус. Аврора кашляла справжніми залпами.

Щодо походження капосного кашлю підозра впала на Ксюшу. «Ох, ці вже отлічніци! Зі шкури лізтиме, щоб доказати, як вона любить математику!!! Навіть хвора ходитиме до школи! А я за це повинна розплачуватися!».

Аврора прийняла гарячу ванну, вляглася в ліжко й увімкнула телевізор. Треба було б щось кинути до рота перед тим, як випити ліки, однак її холодильник був хронічно порожнім. Десь у коридорі стояв мішок картоплі, однак сил її почистити не було.

«Ну що ж. Буду помирати», — подумала вона і вдягла нову нічну сорочку на випадок, якщо її