read-books.club » Бойовики » Мільйон на рулетці 📚 - Українською

Читати книгу - "Мільйон на рулетці"

219
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мільйон на рулетці" автора Євген Є. Жанр книги: Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 10 11 12 ... 86
Перейти на сторінку:

— Усе гаразд, — сказав я і підняв руки.

— Підеш з нами.

— Піду.

У тієї ж миті той, який упав, нарешті спромігся підвестися, і з усієї сили вдарив мене…

4

— Не треба.

— Не буду, — мовив я.

— Ходімо.

— Пішли.

5

Виявилося, що, граючи на чотири столи, мені доведеться докласти набагато більше зусиль, ніж я думав. Я йшов, вуличні ліхтарі хиталися у мене перед очима. Невдовзі я вже не міг розрізняти облич. Нападникам доводилося підштовхувати мене, я спотикався.

І я мало не впав, коли мене завели у розчахнуті ворота. У напівтемряві я ніяк не міг зорієнтуватися, одному з громил довелося повернути мене обличчям до прожектора. А коли я забарився з першим кроком, він ударив мене.

Цей удар допоміг мені прийти до тями. Я одразу зорієнтувався в просторі і навіть відчув у роті смак крові.

Вони завели мене в гараж будинку, розташованого поблизу «Золотого Дракона». Світло відкритих стулок автомобільного ліфта виявилося входом у тунель.

Розділ 6
«Дуже велика гра»

На одному з вантажних ліфтів ми піднялися на третій поверх. Відтак — через двері з кодованим замком, темними потайними коридорами, пропускаючи по кілька сходинок (ще раз спасибі за останній удар по голові — я не спіткнувся на жодній з них), перетнули казино по периметру.

Я був упевнений, що мене ведуть у кабінет директора. Але все виявилося значно гірше — мене привели до головного ігрового залу.

І він не був порожній, хоча тут не було гравців, повій і офіціантів, зате не бракувало громил з охорони «Золотого Дракона» і охоронців казино, які ми встигли обіграти трохи раніше: «Праги», «Чорного Джека» і «Великого Синього Пароплава».

Я упізнав майже всіх.

І директорів-власників зазначених вище казино.

Армена Сахішвілі — хазяїна «Праги», в особовій справі якого значилися такі «незначні» злочини, як причетність до закавказької мафії, торгівля зброєю і наркотиками, продаж молодих жінок у країни Сходу. Ми обіграли його на сімсот сорок шість тисяч.

Станіслав Мейченко — власник «Чорного Джека» — теж ще той охоронець закону. Ми обіграли його всього на шістсот тисяч, а він образився так, ніби ми забрали всі зароблені ним за вісім років його бандитської діяльності гроші. Хлопці з його банди, колись однієї з найлютіших у місті, тепер хоч і пообростали жиром, обзавелися антикварними магазинами й власними ресторанами, усе ще могли зібратися разом і влаштувати справжню стрілянину.

Віктор Вікторович на прізвисько Сашко — директор «Великого Синього Пароплава» — класичний приклад тупого мускулястого бойовика, який досяг вершини комерційно-кримінальної еліти — рекет, стрілянина, кілька зґвалтувань, термін, утеча, ще один термін. У його біографії було навіть закрите через відсутність доказів усунення свідка за допомогою протипожежного реманенту — сокири зі стенда.

Він, великий і броватий, стояв і дивився на мене, і я розумів, що мені доведеться відзвітувати за кожну копійку з виграних у його казино п’ятиста з чимось там тисяч.

Ну і, звичайно ж, Володимир Аренський — власник «Золотого Дракона». Убивця і злочинець, він заговорив зі мною першим на правах хазяїна казино, у якому ми всі зустрілися, назвавши мене «Стасиком»:

— Здрастуй, Стасику.

Я відповів йому належним чином:

— Здрастуй, Володю.

Мишко, Сашко, Ігорович і Костик стояли біля стіни. Правда, не обличчями до неї, але все-таки під прицілом пістолетів. Зброя Мишка і Кості лежала ліворуч від них. Варто було мені глянути на хлопців, як Мишко насупився і ледь помітно затряс головою, мовляв:

«Стрибну, схоплю пістолет, пальну кілька разів і ми прорвемося».

Я сказав самими очима:

«Ні».

Він стрибне, схопить пістолет, пальне, уб’є одного чи двох горил, а інші порішать нас. Як на мене, вмирати так досить нерозумно. Треба послухати, що нам запропонують учасники зборів, навіщось же нас привели сюди.

Ну а вже потім, якщо сказане ними буде не дуже приємним, і вони вирішать убити нас, можна стрибати, стріляти і будь-якою ціною намагатися прорватись.

2

А компанія була класною: хлопці, які відправили на той світ з десяток людей кожен, і їхні охоронці, які вбили не менше, а головне, на відміну від своїх респектабельних і солідних хазяїнів, ще не розучилися це робити.

— То ти кажеш, любиш грати в ігри? — запитав мене власник «Золотого Дракона» Володимир Аренський.

— Дуже, — сказав я.

— Ну-ну.

— Може, зіграємо? — підтримав бесіду власник «Великого Синього Пароплава» і підкинув на долоні рулеткову кульку.

Оскільки я сумнівався, що вони запропонують мені поставити на яке-небудь з чисел, то запитав:

— У що?

— У цікаву гру, — мовив власник «Праги», який говорив з ледь помітним вірменським акцентом, що надавав його голосу неабиякої м’якості. Такий собі привітний горець, який пригрів у своїй хижці подорожанина і вирішив розважити його цікавою грою.

— Гра називається «поверни, що взяв».

Я розумів їх. Якби я був власником казино і отримував щоденний, а головне гарантований прибуток, який задовольняв би мене, я б так само зневажливо ставився до гравців, які відбирали в мене гроші. Причому великі гроші.

Розуміння суті справи допомогло мені досить спокійно сказати їм:

— Добре. Можете забрати свої гроші.

— Ми так і зробимо, — мовив Володимир Аренський, власник «Золотого Дракона». — Спершу заберемо гроші.

1 ... 10 11 12 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мільйон на рулетці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мільйон на рулетці"