Читати книгу - "Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення"

таких, що демонстративно відкидали нове й надавали перевагу традиційній одежі. Погляньмо на світлини політичних діячів під час національних і міжнародних зустрічей44.

У соціалістичних країнах одяг десятиліттями підганяли під модель славнозвісної ідеї соціальної рівності. Під час культурної революції в Китаї не виготовляли жодних предметів розкоші, як-от косметики чи модного одягу. За часів правління Мао Цзедуна (1949–1978 рр.) і чоловіки, і жінки носили однакові сині безформні Мао-костюми.

Люди придумували одяг найрізноманітніших форм і кольорів. Модельєри залюбки поверталися до витворів минулого. З вісім­десятих років джерелом натхнення для законодавців моди слугували моделі вісімнадцятого-дев’ятнадцятого століть: старі корсети, криноліни і бюстьє. Їх представляли як новинки на ностальгійних і водночас провокативних модних шоу.

Від часу індустріальної революції ткання полотна і техніка розфарбовування, а відтак наші звички одягатися стають динамічнішими та різноманітнішими. Нові віяння передавалися за принципом зустрічної смуги: з Нью-Йорка до Буенос-Айреса, з Парижа до Сан-Пауло, з Йоханнесбурга до Мумбаї та Пекіна. Західноєвропейські дизайнери черпали натхнення на інших кінцях світу, використовували африканські стилі та мотиви, і навпаки, законодавці моди в Африці взорували на Захід. Так виникла повсюдна суміш традицій. Це стосувалося також східних впливів і авторитету західних трендів у Азії.

Останні колекції з найвідоміших будинків моди Європи та Сполучених Штатів Америки засвідчують, що стилісти відряджали своїх креслярів до Китаю, аби ті сповнилися натхнення. У наші дні, коли у світі починає домінувати Схід, західні дизайнери, як-от Дріс ван Нотен, Карл Лагерфельд, Марк Джейкобс, Джорджо Армані, Ральф Лорен і Оскар де ла Рента створюють колекції для китайського споживача. При цьому вони активно використовують місцеву символіку та стилістику як противагу до своїх власних типових дизайнів45.

«Глобалізація зачепила й моду», – писала газета «Trouw» 26 липня 2014 року.

Останнім часом Париж, Мілан і Лондон втратили чільні позиції так званих міст моди. Від Буенос-Айреса до Токіо, з Амстердама до Куала Лумпур «Тижні моди» організовують здебільшого місцеві дрібні дизайнери, які, попри те, виставляють одяг напоказ цілому світові. Новачки здобувають міжнародну увагу, і їхня популярність блискавично зростає за допомогою інтернету. Так периферійні фахівці з дизайну виходять на глобальний рівень.

Сучасні творці моди нині так надихаються глобалізацією, як колись історією костюмів. Мода розцвітає завдяки міжкультурному обмінові та традиціям звідусіль. Водночас у теперішньому світі існує ще щось особливе. Через сліпий страх перед будь-якою формою модернізації та глобалізації консервативні кола всіляко уникають зовнішнього впливу, обираючи власну герметичну орбіту. Натомість вони хапаються за приписи, що частково належать релігії, частково – культурі, ще й до певної міри за уявні традиції далекого минулого.

Людство подолало довгий шлях од відсутності одягу до різноманітних форм одягання. З’явились і пройшли крізь віки, культури і релігії писані та неписані правила з метою прикрити людську наготу в різний спосіб, норми, адресовані старим і молодим, чоловікам і жінкам. Правила сповіщали про те, де закінчується чистота й починається розпуста.

2. Від простих мотузок до захопливих декорацій

Скромність ховається за нашою статтю.

—Франсуа Пікабія

Антропологи часто сходяться на думці, що люди прикрашали себе чи одягалися, лише аби привернути увагу, рідше з метою приховати голизну. Але, хоча люди, природно, схильні показувати себе іншим, вони також бояться можливих негативних реакцій. Страх гальмує неприборкане самовихваляння, що цілком зрозуміло, оскільки страх підживлюється усвідомленням того, що несхвалення або засудження співтовариства може призвести до повної ізоляції. Спроба виткнутися над натовпом, стати вище за інших часто засуджується, бо люди є соціальними істотами, які не можуть обійтися без своєї спільноти. Багато психіатрів вважає, що скромність і відчуття сорому первинно виникають зі страху46.

Перші прикраси та захист

Спільноти людей, які в щоденному житті ходили голими, зазвичай розмальовували і прикрашали своє тіло з нагоди особливих подій: ініціації, одруження чи скорботи. У багатьох частинах Африки, Південної Америки, Південно-Східної Азії та Австралії мешканці мали на шкірі орнаментальні рубці або натільні насічки, зроблені шляхом скарифікації. Ці родові чи статеві особливості групи вказували на терплячість людини під час болючої процедури видряпування, гравірування чи випалювання знаків, які залишалися назавжди. Ця традиція існувала в багатьох культурах іще донедавна – до минулого століття, часто вона відображала перехід і чоловіка, і жінки до нового етапу життя. Визначальними виступали причини політичного, соціального, естетичного та релігійного характеру в різних комбінаціях. Ті, хто уникав такої традиції, демонстративно випадали з групи і не вважалися повноцінними членами спільноти.

Орнаментальна пластина для губ і шрами, ефіопська спільнота мурсі Декоративні рубці, Суринам

Орнаментальні шрами в молодих жінок були доказом того, що невдовзі їм доведеться терпіти перейми – провісники материнства. У 1960–1970-х років минулого століття в культурі Куба (провінція Касаї, Демократична Республіка Конго) мені доводилося бачити жінок з геометричними мотивами на грудях і животі. Одна з них показала зразки, з-поміж яких дівчата могли обирати свій улюблений візерунок. Саме ці взірці використовувались і на тканому одязі, їх вирізали зі слонової кістки чи на дерев’яних зображеннях предків, а також на тарілках, мисках і декоративних шкатулках. Ідентичні мотиви я заува­жила і в офіційному одязі нового вождя, що прийшов до нас із метою представити себе (мал. 1 кольор. вкладки). Подібні геомет­ричні мотиви містили повідомлення, схожі на ті, що зараз друкують на футболках. Наприклад, ромб чи коло навколо пупця засвідчували народну мудрість про те, що «людство починається з пуповини», або слугували «застереженням од зради». «Пупок – це двері, ключі до яких зберігаються в подружжя». Африканці прихопили із собою традицію скарифікації в Суринам.

У деяких народів, приміром ботокудів у Бразилії, етнічної групи мурсі в Ефіопії, народу маконде в Танзанії, розтягували нижню губу і вставляли тарілку. Представники інших народностей мали звичку спотворювати черепи, проколювати мочку вуха чи видовжувати шию, нагромаджуючи навколо неї якомога більше кілець. Так, наприклад, робили жінки тибето-бірманських каренів: одягали мідні кільця, що важили кілька кілограмів, з метою видовжити шию до розмірів жираф’ячої (мал. 2 кольор. вкладки).

Подібні традиції з’являлися часом раніше від звички одягатися. Крім