read-books.club » Наука, Освіта » Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал) 📚 - Українською

Читати книгу - "Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)"

203
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)" автора Автор невідомий. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 9 10 11 ... 61
Перейти на сторінку:
в кождім селянині „большевива“.

На Гуцульщині, куди перейшла згадана ґрупа Генерала Кравса і в Стрийщині, де появився згаданий відділ др. Бекеша, почалися такі самі арештування за повстання. Арештували цілі села, грабуючи селянський маєток. Арештованих страшно катували.

На села налітали ,,караючі відділи“ і найперше переводили на місци екзекуцію. Скликали селян і селянок і били за„большевизм“ або „повстання“. Давали 100—200 ударів на голе тіло. Потім село грабили і арештованих, вакованих у кайдани, гнали до міста до тюрми

Знов розстріли і шибениці, знов наповнилися вязниці і табори інтернованих новими жертвами польської самоволі.

Так кінчився для українського населення Галичини 1920-ий рік.

* а

*

Як-раз 1. січня 1921 р. розпочали польські власти у Львові й на провінції ревізії й арештування серед визначніших українських діячів. За причину подала польська преса „заговір“, який українські організації в порозумінню з перебуваючим у Відні иравительством Західно-Української Народної Ре«*публики підготовляли проти польської окупації в Галичині.

Опісля урядова „Гааета Львовска“ донесла, що польські власти збирають матеріял, щоб поставити українських діячів перед суд за влочин державної зради проти Польщі. Приводом до сього мають послужити резолюції Народнього Комітету, управи української народньої трудової партії, ухвалені на засіданню 10. падолиста 1920 р. в справі Галичини. В сих резолюціях стверджено, що Галичина не е частю польської держави, запротесювано проти польського окупаційного режіму і поставлено домагання, щоб Наивисша Рада Мирової Конференції полагодила справу Галичини згідно з прінціпом самовизначення народів.

Табори полонених і інтернованих.

Українських жовнірів, полонених на полях боїв, і українське населення, арештоване польськими властями, приміщено в таборах полонених і інтернованих в отсих місцевостях: Львів, Яловець під Львовом, Стрий, Перемишль, Пикуличі під Перемишлем, Ланцут, Домбе коло Кракова, Вадовичі і Вісніч — в бувшій австрійській Галичині; Модлін, Демблін, Щипюрна, Повйонзка коло Каліша, Варшава, Бересте, Буґшопи коло Берестя, Тома-шів, Холм, Грубешів, Володава, Бяла, Біль»к і Соколів

— в бувшій Росії; Стшалкова і Тухоля — в бувшій Німеччині.

В сих місцевостях знаходяться або великі вязничні будинки або бараки, які австрійське, російське і німецьке правительство побудувало в початком світової війни для приміщення воєнних полонених і цивільвих інтернованих.

Тут примістило польське правительство Українців воєнних полонених і цивільних інтернованих.

Що-до воєнних полонених, то вони дісталися в польський полон підчас польсько-української війни.

Потім, після Камінецької катастрофи в падолисті 1919 p., в польський полон дісталася часть Січових Стрільців, які входили в склад армії Великої України.

Весною 1920 р. Поляки взяли в полон ті части галиц'.ко-української армії, які через зиму оставали в звязку з совітською армією, а тепер перейшли на сторону української армії Головного Отамана Петлюри. Поляки 8а згодою уряду Петлюри сі части взяли в полон і перевезли до табору полонених в Тухолі в Познанщині.

В кінці в осени 1920 p., коли військо Петлюри, розбите совітськию армією, схоронилося до Галичини, Поляки його розоружили і примістили в окремих таборах.

Що-до цивільних інтернованих, то є се ті арештовані Українці, яких польські власти, не питаючи про вину, позбавляли свободи як елемент ворожий польській державі. Такі арештування від першого вступу польських військ на українську землю аж до нинішнього дня не спинюються, і табори інтернованих все дістають нові жертви, яких там ждуть катування, голод, пошести і смерть.

Відносини в усіх таборах просто страшні. Одіжи, обуви, біля, постелі нема, бо навіть те, що полонені й інтерновані мали, польські власти їм повідбирали. Голод страшний. Польська сторожа знущається на кождім кроці. На тиф і инші пошести вмирають люди сотками денно.

Ось пару ілюстрацій:

Варшавський „Роботнік“, орґан польської соціалістичної партії, помістив в ч. 339 з 16. жовтня 1919 статтю п. н. „Табори полонених“, де так описуб відносини в таборах полонених і інтернованих:

„Відносини, які панують в таборах для полонених в Модліні і Берестю Литовськім переймають жахом.

Табор для полонених в Берестю Литовськім — це гидь, це ганьба для польської держави. Умовини в берестейських „Буґшопах“ або у Форті Берґа можуть до розпуки довести видця. В Буґшопі приміщено Українців. Це давні російські табори і хліви та бараки, погтроєні Німцями, в деяких не має навіть т. зв. прич або дощок, тільки долівка, це приміщення бранців. Про солому нема й бесіди, долівку вистелюють полонені бадиллям та бо-даччял. Вікон не має, одвірки навіть понищені.

Ці умовини в злуці 8 голодуванням (денно V3 жов-нярського хліба и трохи брудної води), якого розміри більшали ізза крадіжи військових Функціонерів (кількох оФІцирів і иідоФіцирів, які тепер сидять в тюрмі, спроневірило около пів міліона марок), витворили з табору полонених прямо табор трупів. Два місяці тому з табору, що числив коло 6000 полонених, виносили кождого дня 50—100 трупів. Розпа-ношилася тоді дезинтерія, яка вбивала виголоджених. В одному місці при епідемічному шпиталі трупи лежали около три тижні непохоронені, так, що щурі їх пообгризали. Померших хоронять так мілко, що тіла вистають із землі, — наслідком чого дезинтерія й тиф постійно ширяться, так, що самі жовнярі, які повнять службу в табпрі постійно переносять заразки недуги до своїх відділів. Так, як тепер виглядають українські бранці в таборі, можна собі уявити тільки смерть. Днякі й говорити не можуть. Ие сходять їсти — чому? Бо сі вже й не ворухнуться і до смерти, — так вони обезсилені. До одного з них приїхала ненька зі східної Галичини — говорить по польськи, бо Полька. Син її лежить на бодяччу на камяному тоці в таборі, де вітри гуляють. Очі стоять стовпом, зуби вищірені . . . „не хорий, горячки не має“ . . . Ненька сидить біля нього наче закаменіла, беврадна — щож мав робити? Там внову дружина — привезла харчі чоловікови. Ледви з великим трудом допросилася дозволу, щоби в табор увійти, бо тяжко туди дістатись . . . Зїв і . . . помер!

Коли всі виходять з табору за їдою і стають рядом,

— справжній похід смерти.

Голодні і померзлі. Бються і вивертають тих, що товпляться в кухні над викиненою жовнярами лушпиною, їдять чорні ягоди з дикого бозу, навіть траву. Вибирають нестравлені зерна з кінських відпад-ків і печуть їх з лушпинами.

В ночі дрожать зі студени, бо тільки нужденне лахміття і власна шкіра криє їх кости. Кілька разів роз-ложили вогонь в таборі, то жовнярі розігнали їх коль-бами, а вогні погасили, бо від диму „можна трупом пасти“. Ледви йдуть, коли на приказ мусять йти, оправдуються, що годі їм скорше йти й дістають за се кольбою. А бють жовнярі ядоргво,

1 ... 9 10 11 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)"