Читати книгу - "Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття"

На початку самостійного політичного життя у Мстислава, який мав тісні родинні зв’язки з польським правлячим домом, не дуже розвивалися стосунки з його представниками, що, крім нестабільного становища самого князя, було викликано і складною ситуацією у самій Польщі. Але в 1167 р., коли Мстислав став реально претендувати на одну з провідних ролей в житті Південної Русі, йому вдалося налагодити і такі відносини. В останньому важливим було і те, що подібні відносини не йшли у розріз з аналогічними взаєминами Галичини з Польщею, оскільки галицький князь був союзником Мстислава Ізяславича.[108] Згідно відомостей київського літопису, саме 1167 р. Мстислав Ізяславич звернувся за допомогою до польських князів, яку разом з Ярославом використав для оволодіння Києвом.[109]

Ми підійшли до моменту життя Мстислава, коли він, нарешті, став київським князем. Перед нами досить коротко пройшли дванадцять років діяльності давньоруського володаря, але ми нічого не розповідали про дитинство його сина, якому на момент приходу батька до Києва вже було біля чотирнадцяти років. Не розповіли, бо джерела не зберегли таких фактів. Короткий же опис життя батька показує його енергійним, войовничим, цілеспрямованим. Б.Д.Греков писав про Мстислава Ізяславича: “Мстислав був людиною енергійною і заповзятою, любителем книжок та обдарованим, безстрашним полководцем”.[110] Але ці риси характеру князя, драматизм політичних процесів на півдні Русі зовсім не створювали належних умов для спокійного існування його родини.

Маючи трьох синів, княгиня Агнеса, безумовно, повинна була думати про їх безпеку, і невипадково, що саме до цього часу відноситься коротка інформація з хроніки краківського єпископа Вінцентія. Той пише, що Роман “a cunabulis educаtus (з колиски виховувався)” при дворі малопольського князя Казимира, брата Агнеси.[111] Ясна річ, що тут польський автор припускає звичної для себе тенденційності, бо на час дитинства Романа сам Казимир не був значною політичною фігурою у Польщі і скоріше за все не мав власного уділу. Вірогідніше за все, що Роман знаходився при дворі або Болеслава Кучерявого, верховного польського князя, або сандомирського князя Генріха, який загинув 1166 р. під час походу на прусів.[112] Але, якщо згадка про “колиску” не літературний прийом. То висловлена думка про можливість від’їзду родини Мстислава до Польщі в 1155 р. отримує додатковий доказ.

У будь-якому випадку, перебування у Польщі, можливі поїздки до Німеччини, що було у традиціях польської знаті, створювали умови для Романа та його братів отримати звичну для європейського суспільства освіту. Згадка в синодику Ерфуртського монастиря про смерть Романа, який надав бенедиктинцям велике пожертвування 30 марок срібла, дає підставу гадати, що князь в дитинстві певний час проживав в монастирській оселі і тут одержав монастирську освіту. “Роман, – пише з цього приводу С.Томашівський, – перебував значну частину своєї молодості у Польщі та Німеччині, що не остало без корисного впливу на політичний світогляд і духовну культуру нащадка такого високоталановитого роду як Мстиславичі”.[113] Дійсно тісні родинні зв’язки, безумовне добре знання польської мови, звичаїв, традицій, виховання за традиційною для католицького світу системою робили Романа своєю людиною серед польських князі та магнатів. Це відіграє неабияку роль у подальшому житті та діяльності князя.

Новгородська епопея

У ту неспокійну добу дитинство князівських дітей часто закінчувалося досить рано. Згадаємо, як у своєму “Повчанні” Володимир Мономах згадував, що він “тружал, пути дея и ловы с 13 лет”.[114] Так сталося, можливо трошки у більш зрілому віці, і з Романом. Згідно Київського літопису 1168 р. мешканці Новгорода Великого запросили до себе на князювання старшого сина нового київського князя Мстислава.[115]

Проте свідчення більш точних щодо подій на півночі новгородських джерел дають підставу стверджувати. що це запрошення було надіслано до Києва ще у другій половині 1167 р.[116] Вірогідно, що Роман Мстиславич у першій половині означеного року повернувся на Русь, прибувши сюди разом із польським загоном, який згодом допоміг Мстиславу Ізяславичу та Ярославу Володимировичу завоювати Київ.

Новгородська земля в добу феодальної роздробленості відігравала особливу роль у політичному суперництві різних князівських кланів, що боролися за верховенство на Русі. Тому, наприклад, в середині XII ст. князі, що контролювали Київ, постійно прагнули одночасно взяти під свою опіку і Новгородську землю.[117] Для нормального політичного життя Новгорода важливим була орієнтація на найбільш могутні князівські угруповання. Причому це не означало обов’язкового автоматичного підкорення найсильнішому на Русі володареві, бо на характер взаємин мешканців міста з власним князем значно впливали відносини Новгородської землі з сусідами. Так, наприклад, дуже складними були відносини Новгородської держави з Ростово-Суздальською (Владимиро-Суздальською) Руссю, що було викликано і суперництвом у колонізації північних земель, і конфліктами на спільному кордоні. Тому ставленик суздальських князей на столі в Новгороді з’являвся лише під тиском на місто східного сусіда. Відносини новгородського люду з таким князем завжди були недобрими: при найкращій нагоді бояри показували йому шлях із міста.

В літературі довго недооцінювалося значення ролі князя в політичній структурі Новгородської держави. Досить виважено це питання розглядає П.П.Толочко, який відзначає, що князь там зовсім не був найманим воєначальником. “Часта зміна князів на новгородському столі, – пише дослідник, – як це не парадоксально, свідчила не стільки про їх безправність, скільки про постійне прагнення боярства обмежити князівські прерогативи”.[118] Хоча влада князя у Новгороді не була спадковою, він і тільки він виконував головні воєнні, судові, дипломатичні функції.

Навесні 1167 р. у Новгороді посадником став Якун, оточення прихильників якого вороже ставилося до суздальського князя Андрія Юрійовича “Боголюбського”, оскільки той фактично створив разом і є смоленським та полоцьким князями антиновгородську коаліцію. В літературі не з’ясоване питання чи цей Якун є однією особою з відомим політичним діячем 30 – 40-х років у Новгороді Якуном Нежатичем, чи це різні люди,[119] але з самого початку свого посадництва перший Якун вдався до досить активних зовнішньополітичних кроків. Зокрема, саме з ініціативи Якуна новгородці і звернулися до київського князя Мстислава Ізяславича з проханням прислати до них молодого князя Романа. Місцевий літопис пише: “И седеше новгородци бес князя от Сменя дни до Велика дни о Якуне жьдуче от Мьстислава сына”.[120]

Роман прибув до Новгорода на Паску (Великдень) 14 квітня 1168 р. Не дивлячись на молодість, він зразу ж знаходить спільну мову з боярською верхівкою, яка доручає йому досить відповідальні функції. Зокрема, молодий князь невдовзі організовує декілька вкрай необхідних для новгородців воєнних акцій, оскільки Новгородська земля продовжувала перебувати фактично у ворожому оточенні сусідів. Наприкінці весни 1168 р. новгородці разом з союзниками псковичами