Читати книгу - "Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття"

Запрошуючи Романа до себе, новгородці сподівалися на допомогу київського князя. Розумів необхідність підтримки сина і Мстислав Ізяславич, який восени 1168 р. зробив спробу послати на північ князя Михайла Юрійовича із загоном коуїв хана Бастия. Проте, відчуваючи небезпеку спільних дій киян та новгородців, суперники Мстислава досить швидко перехопили та розбили цей загін. Отже, Роману у подальшому прийдеться розраховувати лише на сили власне новгородців та невеликий загін волинян, який прибув разом з князем в північне місце.

Взимку 1168/69 рр. до північноруської коаліції Андрія Юрійовича “Боголюбського” фактично приєднуються і всі суперники Мстислава на півдні, перш за все чернігівські князі Ольговичі. В таких умовах Роман вже не міг сподіватися на підтримку від батька. На початку 1169 р. новгородці відновлюють активні бойові дії на півночі: новгородський полк на чолі з воєводою Даньславом Лазутичем зустрівся у Волоцькому краї з суздальським полком і завдав йому поразки.[122] Але незабаром ситуація для Новгорода стала погіршуватися, оскільки у березні 1169 р. Мстислав Ізяславич втратив Київ, де сів син суздальського князя Андрія Мстислав.

Велика загроза нависла над Новгородом, і цю небезпеку прекрасно розуміли Якун і Роман, які почали спішно зміцнювати укріплення міста. “Новгородци же, – пише новгородський книжник, – сташа твердо о князи Романе Мьстиславици, о Изяславли внуце, и о посадници Якуне, и устроиша город (тобто укріплення. – авт.) около города”.[123] Взимку 1169/70 рр. у новгородські землі вступає величезна рать суздальців, смольнян, торопчан, муромців, полочан, рязанців на чолі з новим київським князем Мстиславом Андрійовичем. “И пришедшю в землю их, – пише суздальський літописець, – и много зла створиша, села вся взяша и пожгоша, и люди по селам исекоша, а жены и дети, именья и скот поимяша”.[124]

Бойові дії під містом тривали недовго, але розвивалися вони абсолютно несподівано для нападників. На четвертий день облоги з міста вийшов загін Романа, який завдав ворогу поразки. Союзники відступили від міста, втративши багато вбитих та полонених. Сталося це 25 лютого 1170 р. Новгородський літопис відзначає, що суздальські воїни, які були захоплені новгородцями, були вимушені платити викуп для звільнення з полону на волю по дві ногати кожен.[125] Пошесть серед коней, голод та холоднеча змусили суздальців відвести свої раті з новгородської території.[126]

Зосередження значних воєнних сил суперників на півночі, перемога новгородців над суздальською коаліцією під Новгородом дозволило батькові Романа Мстиславу на недовгий час знову повернутися до Києва. Проте перевага у загальноруській боротьбі за гегемонію зараз була на боці суздальського князя Андрія. Не маючи достатньої підтримки у Києві, Мстислав згодом в черговий раз, але на цей раз вже назавжди покидає місто на Дніпрі і повертається на Волинь.

Андрій Юрійович знову зосереджує увагу на останньому центру опору на Русі своїй владі – Новгороді. Проте справа вже не дійшла до ратного зіткнення. Урок, завданий суздальцям під стінами Новгорода Романом і Якуном, був дуже відчутним. Для боротьбі з суперником Андрій суздальський застосував торговельну блокаду. Суздальці перекрили шляхи підвозу продовольства, що зразу призвело до різкого зростання дорожнечі у місті. “Бысть дороговь Новегороде, – пише новгородський книжник, – и купляху кадь ржи по 4 гривна, а хлеб по ногате, а мед по 10 кун пуд”.[127] Ясна річ, що в таких умовах популярність і Якуна, і Романа серед городян різко падає.

Північний літопис далі пише: “И съдумавше новъгородци показаша путь князю Роману”.[128] З ним перегукується повідомлення пізнього Московського літописного зводу, на зміст якого вплинула ворожнеча Москви та Новгороду кінця XV ст.: “Того же лета выгнаша Новгородци князя Романа Мъстиславича, таков бо бе обычаи окаяньных смердов изменни- ков”.[129] Дещо інакше представляє події київський сучасник, який вважає, що Роман покинув Новгород, дізнавшись про смерть батька. “Того же лете исходяща, и приде весть к Романови о отни смерти. Роман же яви дружине своей и приятелемъ своим Новгородьцемъ, и сгадавше дружина и, рекоша ему: “Не можемь княже уже зде быти, а поиди къ братьи ко Володимерю”. Он же, послуша дружине своем, поеха ко братьи”.[130]

Різниця у висвітленні джерелами подій викликала певну складність у їх трактуванні істориками. М.Кордуба вважає, що “на відомість про смерть Мстислава Ізяславича примусили його сина Романа зректися княжого стола і він поспішив на Волинь, перебрати спадщину по батькові”.[131] М.Ф.Котляр відзначає з цього приводу, що “київський літописець запевняв свої читачів, що князь по звістці про смерть Мстислава з власної ініціативи вибрався на Волинь, та навряд чи можна було добровільно поміняти великий і пишний Новгород на тихе провінційне місто, яким тоді був Володимир”.[132]

Але з такою категоричністю важко погодитися, навіть враховуючи все, що ми говорили про владу новгородського князя. У Новгороді Роман виконував волю місцевих бояр, не був у повній мірі володарем. Без підтримки батька його перебування у північному місті ставало безперспективним. В той же час Володимир-Волинський був центром спадкового володіння його родини.

Цікаво, що спадкоємець Романа, його майбутній тесть, а у подальшому політичний суперник Рюрик Ростиславич з’явився у Новгороді 4 жовтня 1170 р., тобто хронологічно це ув’язується з фактом отримання у вересні Романом повідомлення про смерть Мстислава Ізяславича (останній помер 19 серпня 1170 р.). Все це, безумовно, не заперечує факту впливу жорстокої політичної боротьби, що виникла унаслідок блокади, на зміну влади у Новгороді. Б.О.Рибаков відзначає, що “Роман залишив Новгород заради збереження своїх прав на Волинь”.[133] І.П.Крип’якевич, пояснюючи факт існування у Володимирі новгородського кварталу, писав, що він міг бути утвореним саме новгородськими спільниками Романа, які разом з князем були вимушені покинути північне місто.[134]

Отже, у другій половині 1170 р. Роман повернувся додому. Життя ставило перед ним нові завдання, вимагала рішучості і самостійності дій. Дитинство остаточно завершилося.

3. Пора змужніння

Волинь в історії Русі

Незадовго до смерті Мстислава Ізяславича в житті його родини сталася подія, що мала великий вплив на подальший розвиток політичних процесі на Волині і взагалі в усій південній Русі, серйозно вплинула на політичну кар’єру молодого князя Романа. Брати Мстислав і Ярослав Ізяславичи, щоб не припустити на перспективу можливого розбрату між волинськими Мстиславичами, домовились, що після смерті одного з них другий князь буде опікати своїх племінників (“не зподозряти волости под детми его”.[135] М.Ф. Котляр вважає, що ця угода означала розділ Волині на два князівства Володимирське та