Читати книгу - "Комета прилітає"

який мав викрутку та коркотяг). – І спробуй розлютити Анґостуру. Рослини цього виду легко піддаються на образи. – Нікчемний плазун! Драпачка! – вигукував Мумі-троль, але кущ залишався незворушним. – Унітазна щітка! – не відступав Мумі-троль. – Стара чума щурячого хвоста! Післяобідній сон закатрупленої свині! Враз Анґостура глипнула на Мумі-троля усіма своїми зеленими очиськами і відпустила Хропсю. Одна з її довгих гілок витягнулася гадюкою і схопила Мумі-троля за носа. – Не дай їй взяти над тобою гору! – застеріг Нюхмумрик. – Вошиве лайно! – заревів Мумі-троль і – чах-чах – відтяв кущеві руку-гілляку. Глядачі привітали його перемогу гучним "Ура!". Хвіст у Мумі-троля дрібно тремтів від злості, він стрибав то туди, то сюди, час від часу робив випади у бік Анґостури або викрикував нові образливі обзиванки. – Ти диви! – чудувався Чмих. – Який невичерпний у нього запас лайливих слів! Поєдинок розгорівся не на жарт. Анґостура тряслася від роздратування, а Мумі-троль пашів від гніву та напруги. Із клубка зчеплених супротивників виднілися тільки руки-гілляки, хвости та лапи. Хропся ухопила велику каменюку і пожбурила нею в отруйницю. Була вона не надто меткою, тож камінь влучив Мумі-тролеві в живіт. – О, який жах! – зойкнула Хропся. – Я вбила його! – Типове дівчисько! – пирхнув Чмих. Однак Мумі-троль навіть не думав умирати і гідно продовжував свій тріумфальний двобій з підступною Анґостурою, доки від отруйного куща позалишалися самі обрубані цурпалки (дрібні гіллячки Мумі-троль не чіпав). – Ось так! – сказав він, складаючи ножа. – О, який ти хоробрий, – благоговійно прошепотіла Хропся. – Пусте, мені такими справами доводиться займатися ледь не щодня, – недбало буркнув Мумі-троль. – Дивина, я, принаймні, ще ніколи не бачив, щоб… – ляпнув Чмих і зненацька скрикнув, бо дістав копняка від Нюхмумрика. – Що це було?! – здригнулася від ляку Хропся, яка ніяк не могла прийти до тями. – Не бійся! – заспокоїв її Мумі-троль. – Я поруч і зумію тебе захистити. Прийми від мене маленький подарунок! – з цими словами герой простягнув дамі золотий браслет. – О! – тільки й зуміла промовити Хропся й густо пожовтіла від утіхи. – А я його стільки шукала… Як мило… Панночка одразу ж почепила прикрасу на ніжку і, вертячись на всі боки, милувалася нею. – Вона проплакала за цією цяцькою кілька днів, – сказав Хропусь. – Щоразу, як я намагався заговорити про комету, вона зводила розмову до жалю за браслетом. А вас цікавить комета? – Ще й як! – підтвердив Нюхмумрик. – Хвала небесним силам! – полегшено зітхнув Хропусь. – То можемо одразу ж влаштувати нараду. Сідаймо! Усі сіли. – Я оголошую себе головою та секретарем зборів, – вів далі Хропусь. – Хтось має інші пропозиції? Інших пропозицій не було, тож Хропусь тричі постукав олівцем по землі. – Це була червона ядуча мураха? – запитала його сестра. – Тихо, ти заважаєш проводити нараду! – урвав її Хропусь. – Отже, що ми маємо? Комета мала би досягнути Землі у п’ятницю, сьомого серпня, о 8:42 вечора. Можливо, на чотири секунди скоріше. – Червона мураха… – пробурмотів Мумі-троль неуважно, розглядаючи гривку Хропсі. У Мами немає гривки. Він ще ніколи не бачив мумі-тролів з гривками. – Чому ніхто ніколи мене не слухає? – образився Хропусь. – Не знаю, – здвигнув плечима Чмих. – І завжди так було? – А тепер, – звелів Нюхмумрик, – замкніть роти на замок і слухайте, що скаже Хропусь. Він хоче, щоб ми всі поміркували, як можна порятуватися у цій ситуації. – Ми повертаємося додому! – повідомив Мумі-троль. – Сподіваюся, ви з нами? – Це питання ми більш детально обговоримо на наступній нараді, – сповістив Хропусь. – А де, до речі, ти мешкаєш? – поцікавилася Хропся. – У дуже гарній долині, з Мамою і Татом. Тато сам побудував будинок і пофарбував його у блакитний колір. Напередодні нашої мандрівки я прилаштував для тебе гойданку в садку… – Ото вже плете! – обурився Чмих. – Ти ж її ніколи раніше не бачив! Ліпше розкажи про мою печеру. Агов, Хропсю! А я маю таємницю, котра починається на К, а закінчується на Я! Воно неймовірно лагідне! – Дотримуйтеся, будь ласка, порядку денного! – мало не благав Хропусь і знову постукав своїм олівцем. – Є два моменти: чи зможемо ми дістатися Долини ще до прильоту комети і яка ймовірність того, що саме Долина стане найліпшим місцем порятунку? – Дотепер усе йшло добре… – висловив свою думку Чмих. – Мама про все подбає, – впевнено сказав Мумі-троль. – А ти, Хропсю, побачиш, яка у нас чудова печера! – У мене… – поправив його Чмих. – А в печері купа перлів, які я сам добув, – незворушно вів далі Мумі-троль. – Перли! – захоплено вигукнула Хропся. – З них можна зробити браслет на ніжку? – Звичайно! І не тільки на ніжку! Персні в носа, сережки на вуха, а ще пасочок та діадему… – Про це можна буде поговорити згодом, – Хропусь уже геть сердито застукотів олівцем. – Хочете порятуватися чи ні? – Ну ось, ти знову обламав кінчик свого олівця, – зауважила сестричка. – Ми, напевно, зможемо знайти прихисток у вашій печері. Може, пообідаємо? – Звичайно! – скрикнув Мумі-троль. – Врятуємося у печері! Яка ж ти розумниця, Хропсю! – У моїй печері! – наголосив знову Чмих. – Ми затулимо вхід камінням, заліпимо шпари в стелі, нанесемо туди купу їжі, а ще невеликого ліхтаря! Як цікаво! – Для з’ясування цього питання неодмінно доведеться скликати ще одну нараду, – зауважив Хропусь. – Бо ж слід подумати про розподіл праці і таке інше… – Ніхто тобі не боронить проводити наради, – втрутилася Хропся, – але зараз мені треба роздобути трохи дров. А ще принести питної води для зупи. І назривати букет лісових квітів для прикрашання обіднього столу. – Якого кольору мають бути квіти? – зацікавився Мумі-троль. Хропся оглянула себе з ніг до голови – вона усе ще була жовтою. – Бузкового, – вирішила вона. – Бузковий колір пасуватиме мені найліпше… Мумі-троль шугонув до лісу, а Хропусь із Чмихом подалися по дрова та воду. Нюхмумрик запалив свою люльку. Він ліг горілиць і задивився на червоне небо. – Ідея з печерою не така вже й погана, – мовив він задумливо. – Боїшся комети, Хропсю? – Ні. Головне для мене – не бачити її. До того ж, я спробую думати про щось інше… Чмих не знайшов питної води для зупи. Він добрів аж до трясовини, однак там не зосталося ані краплі води, лише глевкий намул на дні, а всі бідолашні водяні лілії погинули. Врешті-решт, звісивши сумно вуха, він почалапав назад до друзів. – Гадаю, що в усьому