read-books.club » Бойовики » Історик 📚 - Українською

Читати книгу - "Історик"

196
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Історик" автора Елізабет Костова. Жанр книги: Бойовики / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 10 11 12 ... 204
Перейти на сторінку:
працювати з цим архівом.

— Але ви маєте право тут працювати, — сказав він заспокійливим голосом. — Я ж сам зареєстрував вас тут.

— Знаю, знаю. Але тоді ви маєте затримати його і примусити повернути карту.

— Затримати? Кого?

— Чоловіка з міністерства… Чоловіка, який щойно був тут. Хіба не ви його сюди пустили?

Бібліотекар здивовано подивився на мене з-під копиці свого сивого волосся.

— Хтось був тут зараз? Сюди ніхто не заходив за останні три години. Я сидів біля входу. На жаль, у нас мало відвідувачів.

— Чоловік… — почав я, але одразу ж замовк. Раптом я подивився на себе збоку і побачив роздратованого іноземця, що люто жестикулює руками. — Він забрав мою карту, тобто карту з архіву.

— Карту, сеньйоре професоре?

— Я працював із картою, яку взяв сьогодні вранці.

— Ви про цю карту говорите? — він показав на мій стіл: посередині лежала звичайна карта Балканських гір, яку я бачив уперше в житті. П’ять хвилин тому її не було там.

Бібліотекар взявся за другу папку.

— Не звертайте уваги, — я зібрав свої книги якнайшвидше і вискочив з бібліотеки. На гучній, велелюдній вулиці не було видно того чиновника, хоча повз мене проходили чоловіки в таких самих, як у нього, костюмах зі схожою статурою, в руках у них були портфелі. Коли я зайшов у кімнату, в якій зупинився, то виявилося, що мої речі пересували ніби через якісь технічні негаразди в номері. Мої перші замальовки старих карт, як і записи, що мені не були потрібні того дня, зникли. Валіза була ідеально перепакована. Службовці готелю нічого не могли відповісти на це, вони нічого не знали. Цілу ніч я не стулив очей, усе лежав і прислухався до звуків зовні. Наступного ранку я зібрав свій невипраний одяг, словники й поплив на кораблі назад у Грецію.

* * *

Професор Россі склав руки й подивився на мене, немов терпляче очікуючи моїх сумнівів у правдивості його розповіді. Але я був шокований тим, що повірив у цю історію без будь-яких сумнівів.

— Ви поїхали назад у Грецію?

— Так, і останні дні літа я просто ігнорував спогади про подорож у Стамбул, але мені не вдавалося ігнорувати те, що сталося.

— Ви виїхали тому, що… злякалися?

— Я був до смерті наляканий.

— Але ж пізніше ви продовжили вивчення вашої дивної книги?

— Так, переважно хімічні аналізи у Смітсонівському університеті. Але коли ні про що не вдалося дізнатися і через деякі інші обставини, я покинув усі ці справи й поставив книгу на полицю. Ген туди, — і він показав на найвищу полицю.

— Дивно, але я часто думаю про ті події, деколи я пам’ятаю все до дрібниць, а іноді тільки фрагменти. Хоча, гадаю, близьке знайомство зі справою іноді стирає найжахливіші спогади. Але є й такі періоди, навіть роки, коли я взагалі не хотів про це думати.

— Але чи вірите ви, що цей чоловік із ранами на шиї…

— Що б ви подумали, якби він стояв у вас перед очима, — що ви божевільний? — він стояв, обпершись об полиці, і на якусь мить його голос залунав гнівно.

Я зробив останній ковток кави, вона була дуже гірка, бо залишилася сама гуща.

— І ви більше не намагалися довідатися, що показувала ця карта або звідки вона взялася?

— Ніколи. — Професор замовк на якусь часинку. — Ні. Це одне з небагатьох наукових досліджень, яке я ніколи не завершу. Хоча в мене є теорія, що ця моторошна тема дослідження, як і деякі менш жахливі відкриття, не може бути завершена одним ученим, кожен робить свій внесок у якийсь період свого життя. Можливо, троє таких людей кілька сторіч тому саме це й зробили: намалювали карти й додали щось, я також припускаю, що всі ті загадкові написи з Корану не дають додаткової інформації про те, де знаходиться могила Влада Тепеса. Але, звичайно, усе це може бути цілковитою вигадкою. Можливо, він похований у тому монастирі на острові, як написано в румунських легендах, а може, він залишався там спочивати, як добра душа, якої у нього не було.

— Але ви так не вважаєте?

Россі знову завагався.

— У цьому напрямі треба продовжувати працювати. До добра це доведе чи до зла — це неминуче в будь-якій галузі науки.

— Ви не поїхали на Снагов, щоб самому подивитись на все?

Професор похитав головою.

— Ні, я припинив пошуки.

Я поставив свою чашку, що була вже геть холодна, і подивився Россі просто в очі.

— І все-таки ви приховуєте якусь інформацію, — повільно висловив я свій здогад.

Він знову потягнувся до книг на верхній полиці й дістав звідти запечатаний коричневий конверт.

— Звісно. Нікому не спаде на думку знищувати всі знайдені матеріали. Я з пам'яті намалював ті три карти і зберіг кілька інших своїх записів — ті, які робив того дня в архіві.

Россі поклав нерозкритий конверт на стіл між нами, доторкнувшись до нього з такою ніжністю, що здалася мені недоречною до вміщеної там моторошної інформації. Може, ця розбіжність, а може, весняна ніч, що насувалася, була причиною того, що я раптом занервував ще дужче.

— Ви вважаєте, що така спадщина може бути небезпечною?

— Як би я хотів сказати «ні»! Це небезпечно, але, напевно, тільки в психологічному сенсі. Життя прекрасніше, яскравіше, коли ми не розмірковуємо над жахами. Ви й так знаєте, що за всю історію людства було скоєно багато злочинів, нам треба згадувати про них зі сльозами на очах, а не із захопленням. Минуло вже так багато років, що я вже не певен, чи правдиві мої спогади про те, що відбувалося у Стамбулі, але мені більше ніколи не хотілося повернутися туди. До того ж у мене було відчуття, що я довідався про все, що мені треба було знати.

— Ви хочете сказати, довідались, щоб продовжувати дослідження?

— Так.

— Але ви все ще не знаєте, хто склав ту карту, на якій зазначено, де знаходиться могила? Чи знаходилася?

— Ні.

Я простягнув руку до коричневого конверта.

— Мені треба придбати якісь чотки або амулет, щоб узятися за це?

— Я впевнений, у вас і так багато добра, моралі, як би ви не назвали це, мені хочеться вірити, що багато хто з нас має такі чесноти. Але я б не став носити в кишені часник, ні.

— Але ви взяли б із собою моральну протиотруту.

— Так, я намагався, — сказав Россі, при цьому його обличчя спохмурніло, воно стало майже скорбним. — Напевно, не мав рації у тому, що не послухався всіх цих забобонів. Утім, я ж раціоналіст, і,

1 ... 10 11 12 ... 204
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Історик"