Читати книгу - "Історик"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Але ви маєте право тут працювати, — сказав він заспокійливим голосом. — Я ж сам зареєстрував вас тут.
— Знаю, знаю. Але тоді ви маєте затримати його і примусити повернути карту.
— Затримати? Кого?
— Чоловіка з міністерства… Чоловіка, який щойно був тут. Хіба не ви його сюди пустили?
Бібліотекар здивовано подивився на мене з-під копиці свого сивого волосся.
— Хтось був тут зараз? Сюди ніхто не заходив за останні три години. Я сидів біля входу. На жаль, у нас мало відвідувачів.
— Чоловік… — почав я, але одразу ж замовк. Раптом я подивився на себе збоку і побачив роздратованого іноземця, що люто жестикулює руками. — Він забрав мою карту, тобто карту з архіву.
— Карту, сеньйоре професоре?
— Я працював із картою, яку взяв сьогодні вранці.
— Ви про цю карту говорите? — він показав на мій стіл: посередині лежала звичайна карта Балканських гір, яку я бачив уперше в житті. П’ять хвилин тому її не було там.
Бібліотекар взявся за другу папку.
— Не звертайте уваги, — я зібрав свої книги якнайшвидше і вискочив з бібліотеки. На гучній, велелюдній вулиці не було видно того чиновника, хоча повз мене проходили чоловіки в таких самих, як у нього, костюмах зі схожою статурою, в руках у них були портфелі. Коли я зайшов у кімнату, в якій зупинився, то виявилося, що мої речі пересували ніби через якісь технічні негаразди в номері. Мої перші замальовки старих карт, як і записи, що мені не були потрібні того дня, зникли. Валіза була ідеально перепакована. Службовці готелю нічого не могли відповісти на це, вони нічого не знали. Цілу ніч я не стулив очей, усе лежав і прислухався до звуків зовні. Наступного ранку я зібрав свій невипраний одяг, словники й поплив на кораблі назад у Грецію.
* * *
Професор Россі склав руки й подивився на мене, немов терпляче очікуючи моїх сумнівів у правдивості його розповіді. Але я був шокований тим, що повірив у цю історію без будь-яких сумнівів.
— Ви поїхали назад у Грецію?
— Так, і останні дні літа я просто ігнорував спогади про подорож у Стамбул, але мені не вдавалося ігнорувати те, що сталося.
— Ви виїхали тому, що… злякалися?
— Я був до смерті наляканий.
— Але ж пізніше ви продовжили вивчення вашої дивної книги?
— Так, переважно хімічні аналізи у Смітсонівському університеті. Але коли ні про що не вдалося дізнатися і через деякі інші обставини, я покинув усі ці справи й поставив книгу на полицю. Ген туди, — і він показав на найвищу полицю.
— Дивно, але я часто думаю про ті події, деколи я пам’ятаю все до дрібниць, а іноді тільки фрагменти. Хоча, гадаю, близьке знайомство зі справою іноді стирає найжахливіші спогади. Але є й такі періоди, навіть роки, коли я взагалі не хотів про це думати.
— Але чи вірите ви, що цей чоловік із ранами на шиї…
— Що б ви подумали, якби він стояв у вас перед очима, — що ви божевільний? — він стояв, обпершись об полиці, і на якусь мить його голос залунав гнівно.
Я зробив останній ковток кави, вона була дуже гірка, бо залишилася сама гуща.
— І ви більше не намагалися довідатися, що показувала ця карта або звідки вона взялася?
— Ніколи. — Професор замовк на якусь часинку. — Ні. Це одне з небагатьох наукових досліджень, яке я ніколи не завершу. Хоча в мене є теорія, що ця моторошна тема дослідження, як і деякі менш жахливі відкриття, не може бути завершена одним ученим, кожен робить свій внесок у якийсь період свого життя. Можливо, троє таких людей кілька сторіч тому саме це й зробили: намалювали карти й додали щось, я також припускаю, що всі ті загадкові написи з Корану не дають додаткової інформації про те, де знаходиться могила Влада Тепеса. Але, звичайно, усе це може бути цілковитою вигадкою. Можливо, він похований у тому монастирі на острові, як написано в румунських легендах, а може, він залишався там спочивати, як добра душа, якої у нього не було.
— Але ви так не вважаєте?
Россі знову завагався.
— У цьому напрямі треба продовжувати працювати. До добра це доведе чи до зла — це неминуче в будь-якій галузі науки.
— Ви не поїхали на Снагов, щоб самому подивитись на все?
Професор похитав головою.
— Ні, я припинив пошуки.
Я поставив свою чашку, що була вже геть холодна, і подивився Россі просто в очі.
— І все-таки ви приховуєте якусь інформацію, — повільно висловив я свій здогад.
Він знову потягнувся до книг на верхній полиці й дістав звідти запечатаний коричневий конверт.
— Звісно. Нікому не спаде на думку знищувати всі знайдені матеріали. Я з пам'яті намалював ті три карти і зберіг кілька інших своїх записів — ті, які робив того дня в архіві.
Россі поклав нерозкритий конверт на стіл між нами, доторкнувшись до нього з такою ніжністю, що здалася мені недоречною до вміщеної там моторошної інформації. Може, ця розбіжність, а може, весняна ніч, що насувалася, була причиною того, що я раптом занервував ще дужче.
— Ви вважаєте, що така спадщина може бути небезпечною?
— Як би я хотів сказати «ні»! Це небезпечно, але, напевно, тільки в психологічному сенсі. Життя прекрасніше, яскравіше, коли ми не розмірковуємо над жахами. Ви й так знаєте, що за всю історію людства було скоєно багато злочинів, нам треба згадувати про них зі сльозами на очах, а не із захопленням. Минуло вже так багато років, що я вже не певен, чи правдиві мої спогади про те, що відбувалося у Стамбулі, але мені більше ніколи не хотілося повернутися туди. До того ж у мене було відчуття, що я довідався про все, що мені треба було знати.
— Ви хочете сказати, довідались, щоб продовжувати дослідження?
— Так.
— Але ви все ще не знаєте, хто склав ту карту, на якій зазначено, де знаходиться могила? Чи знаходилася?
— Ні.
Я простягнув руку до коричневого конверта.
— Мені треба придбати якісь чотки або амулет, щоб узятися за це?
— Я впевнений, у вас і так багато добра, моралі, як би ви не назвали це, мені хочеться вірити, що багато хто з нас має такі чесноти. Але я б не став носити в кишені часник, ні.
— Але ви взяли б із собою моральну протиотруту.
— Так, я намагався, — сказав Россі, при цьому його обличчя спохмурніло, воно стало майже скорбним. — Напевно, не мав рації у тому, що не послухався всіх цих забобонів. Утім, я ж раціоналіст, і,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історик», після закриття браузера.