read-books.club » Детективи » Азазель 📚 - Українською

Читати книгу - "Азазель"

163
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Азазель" автора Борис Акунін. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 10 11 12 ... 55
Перейти на сторінку:
знімав кімнатку, заколола шпильками по шву і вийшло цілком пристойно, особливо якщо не застібатися. Великий гардероб, де самих лише білих рукавичок було п'ять пар, лишився єдиним надбанням, котре успадкував син невдалого банківського вкладника. Найліпший вигляд мали шовковий жилет од Бургеса й лакові черевики від Піроне. Непоганим був і майже новий циліндр од Блана, тільки трішечки сповзав на очі. Та це нічого — віддати біля входу лакею, і квит. Тростинку Ераст Петрович вирішив не брати — можливо, поганий тон. Він повертівся у передпокої перед щербатим дзеркалом і лишився собою задоволений, передовсім талією, котру ідеально тримав суворий «Лорд Байрон». У жилетній кишеньці лежав срібний рубль, отриманий від Ксаверія Феофілактовича на букет («пристойний, але без фанаберії»). Які вже тут фанаберії на рубль, зітхнув Фандорін і вирішив, що додасть власного полтинника, — тоді вистачить на пармські фіалки.

Через букет довелося пожертвувати візником, і до чертога Клеопатри (це прізвисько пасувало Амалії Казимирівні Біжецькій найліпше) Ераст Петрович прибув, коли годинник показував чверть на дев'яту.

Гості вже зібралися. Впущений покоївкою письмоводитель іще з передпокою почув гул безлічі чоловічих голосів, але час від часу долинав і той, сріблисто-кришталевий, чарівний. Трохи затримавшись біля порога, Ераст Петрович зібрався з духом і ввійшов із деякою розв'язністю, надіючись справити враження людини світської та бувалої. Даремно старався — ніхто на прибульця й не оглянувся.

Фандорін побачив залу зі зручними канапами, оксамитовими стільцями, вишуканими столиками — все дуже стильне й сучасне. Посередині, топчучи ногами розстелену тигрову шкуру, стояла господиня, вбрана іспанкою, в ясно-червоній сукні з корсажем і з червоною камелією у волоссі. Така була гарна, що в Ераста Петровича перехопило дух. Він і гостей тому розгледів не відразу, помітив тільки, що самі чоловіки, та Ахтирцев тут, сидить трохи осторонь і щось занадто вже блідий.

— А ось і новий поклонник, — промовила Біжецька, поглядаючи з усмішкою на Фандоріна. — Тепер якраз чортова дюжина. Представляти всіх не буду, займе багато часу, а ви назвіться. Пам'ятаю, що студент, але забула прізвище.

— Фандорін, — пискнув Ераст Петрович голосом, що зрадницьки затремтів, і повторив іще раз, упевненіше: — Фандорін.

Всі оглянулися на нього, але якось побіжно, напевно, новоприбулий молодик їх не зацікавив. Невдовзі стало ясно, що центр інтересу в цьому товаристві лише один. Гості між собою майже не розмовляли, звертаючись здебільшого до господині, й усі, навіть поважного вигляду старий із діамантовою зіркою, навперебій прагнули одного — привернути до себе її увагу і хоча б на мить полишити в тіні решту. Інакше поводилися тільки двоє — мовчазний Ахтирцев, без угаву цмулячи з келиха шампанське, та гусарський офіцер, квітучий чолов'яга з шаленими, дещо витрішкуватими очима й білозубо-чорновусою посмішкою. Він, здається, неабияк нудьгував і на Амалію Казимирівну майже не дивився, зневажливо розглядаючи інших гостей. Клеопатра цього пронозу явно вирізняла, звала просто «Іполитом» і пару разів метнула в його бік такий погляд, що в Ераста Петровича тоскно занило серце.

Зненацька він стрепенувся. Якийсь гладкий панок із білим хрестом на шиї щойно промовив, скориставшись паузою:

— Ось ви, Амаліє Казимирівно, допіру заборонили про Кокоріна балакати, а я з'ясував дещо цікавеньке.

Він помовчав, задоволений викликаним ефектом, — всі повернулися до нього.

— Не мучте, Антоне Івановичу, говоріть, — не витримав крутолобий товстун, з вигляду адвокат із благоденствуючих.

— Так-так, не мучте, — підхопили інші.

— Не просто застрелився, а через «американську рулетку» — мені сьогодні в канцелярії генерал-губернатора шепнули, — значуще повідомив гладкий. — Знаєте, що це таке?

— Певна річ, — стенув плечима Іполит. — Береш револьвер, уставляєш патрон. Безглуздо, але розпалює. Жаль, що американці, а не наші додумались.

— А до чого тут рулетка, графе? — не зрозумів старий із зіркою.

— Чіт або лишка, червоне або чорне, тільки б не зеро! — вигукнув Ахтирцев і неприродно розреготався, дивлячись на Амалію Казимирівну з викликом (принаймні так здалося Фандоріну).

— Я попереджала: хто про це буде патякати, вижену! — не на жарт розсердилася господиня. — І перестану приймати раз і назавжди! Знайшли тему для пліток!

Повисла недоладна мовчанка.

— Одначе ж мене ви не перестанете приймати, не посмієте, — все тим же розв'язним тоном заявив Ахтирцев. — Я, здається, заслужив право говорити все, що думаю.

— А чим же це, дозвольте дізнатися? — підскочив кремезний капітан у гвардійському мундирі.

— А тим, що нахлистався, молокосос, — рішуче повів справу на скандал Іполит, якого старий назвав «графом». — Дозвольте, Amelie, я його провітритися відправлю.

— Коли мені знадобиться ваше заступництво, Іполите Олександровичу, я вас неодмінно про це повідомлю, — не без злості відповіла на це Клеопатра, і конфронтацію було придушено в самому зародку. — А ліпше ось що, панове. Коли цікавої розмови від вас не діждешся, давайте грати у фанти. Минулого разу кумедно вийшло — як Фрол Лукич, програвши, квіточку на п'яльцях вишивав і всі пальці собі голкою поколов!

Усі радісно засміялися, крім стриженого бороданя, на котрому фрак сидів доволі незграбно.

— І справді, матінко Амаліє Казимирівно, потішилися з купчини. Так мені, дурневі, й треба, — смиренно промовив він, налягаючи на «о». — Та тільки при чесній торгівлі за позику віддяка. Допіру ми перед вами ризикували, а нині не гріх і вам одважитись.

— Але ж має рацію комерції радник! — вигукнув адвокат. — Голова! Нехай і Амалія Казимирівна сміливість покаже. Панове, пропоную! Той із нас, хто витягне фант, вимагатиме від нашої сонцесяйної… ну… чого-небудь особливого.

— Правильно! Браво! — пролунало з усіх боків.

— Невже бунт? Пугачовщина? — засміялася чарівна господиня. — Чого ж ви од мене хочете?

— Я знаю! — встряв Ахтирцев. — Одвертої відповіді на будь-яке запитання. Щоб не вертіти хвостом, у кота-мишку не грати, й неодмінно віч-на-віч.

— Для чого віч-на-віч? — запротестував капітан. — Усім буде цікаво послухати.

— Коли «усім», то відверто не вийде, — сяйнула очима Біжецька. — Гаразд, пограємо у відвертість, хай буде по-вашому. Та тільки чи не побоїться щасливець правду від мене почути? Несмачною може виявитися правда.

Граф насмішкувато докинув, гаркавлячи на істинно паризький манір:

— J'en ai le frisson que d'y penser[8]. Ну її, правду, панове. Кому вона потрібна? Може, ліпше зіграємо в американську рулетку? Як, не кортить?

— Іполите, я, здається, попередила! — метнула в нього блискавку богиня. — Повторювати не буду! Про те ні слова!

Іполит негайно замовк і навіть руки звів, мовляв, німий як риба.

А меткий капітан тим часом уже збирав у картуз фанти. Ераст Петрович поклав батистову батькову хустку з монограмою П. Ф.

Тягти доручили гладкому Антонові Івановичу.

Насамперед він дістав із картуза сигару, яку сам же туди й поклав, і влесливо запитав:

— Що цьому фанту?

— Від бублика дірку, — відповіла

1 ... 10 11 12 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Азазель», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Азазель"