Читати книгу - "Чарівне горнятко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ану подивись, бабко, чи не зварився ще той біб, бо я вже хочу їсти.
КАПШУК З КРЕЙЦАРОМ[23]
Жив на світі такий багачисько, що за один гріш міг погнати мишу аж до Коломиї. Свою жінку годував кислицями. А коли діти його дивилися на хліб, він дувся, мов сова:
— Ади, витріщилися, як саранча, на моє добро!
У нього завжди було по обіді.
Жінка вмерла з голоду, а діти порозбігалися по світі.
Багачисько з того не журився. Думав лише про те, як йому ще більш розбагатіти. Одного разу на дорозі він знайшов капшук. Відкрив його, а там — золотий крейцар і ще папірець, на якім написано: «Скільки раз відкриєш цей капшук — матимеш один крейцар. Але через рік мусиш його кинути у Прут».
Багач замкнув хату аж на три замки, підпер двері коромислом, заслонив вікна верітками і сів на долівку. Відкриє капшук — є золотий крейцар. Відкриє — і крейцар! Відкриє — і крейцар! За якийсь час долівка була покрита золотими. А на третій день уже і хата почала наповнюватися.
Багач не хоче їсти й спати — хапає й хапає. Коли не мав куди дівати крейцарі, почав скуповувати все, що продавали люди. Сам відгородився від сусідів високим парканом, до якого поприв'язував собак.
Та кінчався рік. Треба капшук кинути у Прут.
Пішов багач до річки, сів на березі і ще довго хапав золоті. Коли наклав на траві купу золота, шпурнув капшук у Прут. Хвиля покрутила ним і потягла на дно.
Тоді багачеві стало жаль за капшуком. Він перехрестився і кинувся стрімголов у воду. Поплив, як сокира: капшука в ріці не знайшов, та здибав стару жабу, яка дала йому там цицьки.
А в селі за ним не затрубили і собаки.
ПРЕМУДРИЙ ДОХТОР[24]
Давно-давно, коли ще в мого діда й вуса не росли, жив у нашому селі чоловік, що звався Семеном. У його стодолі миша з розуму зійшла, доки одно зеренце знайшла. Дарма що Семен був хитрий чоловік — і хитрощі не мали тої сили, аби вигнати біду за ворота.
Одного разу, як на лиху годину, ще й зуби розболілися. Пішов ґазда до дохтора просити рятунку.
— Сідай і роззяв рота, — сказав дохтор.
Семен роззявив рота, як ворота. Дохтор подивився, потім узяв листочок паперу і щось написав.
— Підеш до аптеки й купиш ліки. А тепер клади на стіл три злотих.
Семенові аж в носі закрутило. Та що мав робити? Почухав собі потилицю і поклав три злотих. В аптеці теж заплатив добрі грошики. А коли вийшов надвір, зуб перестав боліти. Чоловік говорить:
— Ади, ці пани з одного боку стрижуть, а з другого — голять.
Пішов до коваля.
— Зроби мені тарифу, де би було не по-нашому написано: «Семен — великий дохтор».
Коли все було готово, повісив ту тарифу на воротях. А сам цілими днями ходив по селу й розповідав людям, що він був у місті й навчився лікувати всілякі слабості.
Прибіг до нього селянин з перев'язаним лицем.
— Йой, так болить зуб, що скоро здурію.
— Сідай!
Хворий сів.
— Роззяв рота!
Селянин послухався. Семен подивився в роззявленого рота, взяв паперу і щось там надряпав, як кіт лапою.
— Купи в аптеці порошки, і зуб боліти перестане. А мені на стіл — три злотих!
Селянин дав аптекареві цидулку. Той дивився в неї, як кішка в календар, і нічого не міг зрозуміти.
— Хто це написав?
— Семен, великий дохтор, що вчився у місті.
Аптекар покрутив цидулку в руках і подумав, що вона написана латинською мовою, якої він не знав. Нарешті спитав:
— Що у вас болить?
— Зуб.
Аптекар знайшов якісь порошки, селянин ковтнув їх, і біль ніби рукою зняло., Іншого разу до Семена прийшов один багач:
— Мені бугай, ади, став на ногу.
— Сядь і роззяв рота!
Ґазда сів, та рота не хоче роззявляти. Каже:
— Бугай став мені на ногу, а не на горло, чуєш? Не бери мене на гоцки!
— Роззяв рота! — крикнув сердито Семен.
Коли заглянув багачеві в рота, взяв папір і намазюкав якісь хвостики.
— Підеш до аптеки і там тобі дадуть усе, що треба. Клади на стіл три злотих.
Аптекар дивився у подану цидулку, як вовчище на зоряне небо: хоч стріляй у нього — нічого не збагне. Нарешті спитав:
— А що у вас болить?
— Бугай мені наступив на ногу.
Аптекар лав йому якусь масть, ґазда помастив ногу, і біль скоро затих. Багач почав казати:
— Ото маємо мудрого-премудрого дохтора!
Слава про Семена розповзлася.
Якось аж з далекого села прибіг один ґазда. Став на порозі й застогнав:
— Ой-ой, украли в мене коней! Такі були, як вітер…
— Сідай! — сказав Семен.
Багачисько сів.
— Роззяв рота!
— Але в мене нічого не болить…
— Роззяв рота! — почервонів Семен.
Подивився багачеві в рота і сказав:
— У тебе піднебіння чорне, як у пса. Клади на стіл п'ять злотих.
В аптеці довго вчитувалися в написане хитромудрим дохтором, але не розібрали ні півслова. Аптекар дав пляшку рицини. Дорогою багач спорожнив її. У череві почало щось таке робитися, що най господь боронить! Багачисько побіг у корчі. Дивиться — а в хащі його коні прив'язані до дуба.
— Ади, який мудрий отой дохтор! — похвалив багач Семена.
Сів на коня й поїхав додому.
А Семен ще довго «лікував» людей, заробляючи на сіль до оселедця.
ПРО ДОБРОГО ДІДА Й НЕДОБРОГО ЗЯТЯ[25]
Жили собі чоловік та жінка. Не були ні бідні, ні багаті. Жінка шанувала свекруху, а чоловік не любив тещі й хотів позбутися її. Одного разу каже:
— Збирайтеся, мамо. Підете зі мною в ліс по дрова. Я рубатиму, а ви будете складати на фіру.
— Най буде, сину, так, як кажеш, — погодилася баба.
Сіли на фіру й поїхали в ліс.
А морозище був такий, аж дерева тріщали.
Чоловік лишив тещу під розсохатим дубом. Сказав, небавом вернеться, а сам цьвохнув батогом і — гайда додому.
У лісі стемніло. Морозище присунувся до баби ще ближче і став дмухати на неї вогнем. Баба замерзала. Але несподівано з кущів вийшов дід — із бородою, як лопата, у теплому кожусі.
— Замерзаєш, бабко?
— Замерзаю, діду. Мороз так тисне, що грішна душа з мене вилазить.
— Бери мій кожух.
— Дякую, діду, аби-сь здоров був.
Одягла баба кожух, а дід
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівне горнятко», після закриття браузера.