Читати книгу - "Глибина третьої ночі, Віталій"

Михайло закричав, затуляючи вуха руками. Його очі закотилися, тіло почало битися в конвульсіях. – Воно йде! Воно йде сюди! Я відчуваю!

Орест, скориставшись моментом, коли Хранителі відволіклися на підземний гуркіт, кинувся до Михайла. – Ключ! Де ключ від ланцюга? – крикнув він, намагаючись перекричати гул.

– Немає ключа! – простогнав Михайло. – Ланцюг… він частина… скелі…

Орест оглянув ланцюг. Дійсно, він не мав замка, а ніби виростав прямо з кам'яної стіни.

Тим часом Хранителі, здавалося, забули про них. Вони впали на коліна, обличчям до темного проходу, звідки вийшов їхній ватажок, і почали щось бурмотіти низькими голосами – моторошну, ритмічну молитву чи заклинання. Підземний гул досяг апогею, і в ньому почали розрізнятися окремі звуки – тисячі голосів, що шепотіли, стогнали, кричали.

Влад підбіг до Ореста. – Що будемо робити? Ми в пастці!

Орест оглядав камеру, його погляд гарячково шукав будь-яку можливість. Кам'яні стіни, слизька підлога, темні проходи, що вели невідомо куди. І Хранителі, що молилися своєму жахливому божеству. – Той прохід, – кивнув він на отвір, звідки вийшли потвори. – Звідкись же вони прийшли. Можливо, там є інший вихід.

– А якщо там… Він? – з жахом прошепотів Влад.

– Гірше, ніж тут, уже не буде, – відрізав Орест. – Треба спробувати звільнити Михайла.

Він підняв великий уламок скелі і почав щосили бити ним по ланцюгу біля самої стіни. Метал дзвенів, але не піддавався.

Хранитель у масці раптом підвівся. – Наближається час. Жертва має бути готова. – Він рушив до Михайла, його щупальця загрозливо ворушилися.

– Не підходь! – крикнув Орест, знову виставляючи спис.

Але Хранитель у масці, здавалося, не помічав його. Він простягнув одне зі своїх щупалець до Михайла, і той закричав від болю, коли гострий кістяний шпичак торкнувся його шкіри.

Саме в цей момент Влад, який гарячково оглядав стіни, раптом скрикнув: – Оресте, сюди! Дивись!

Він стояв біля однієї зі стін, де виднілися ледь помітні обриси старого, закладеного камінням проходу. Декілька каменів хиталися. – Це схоже на старий вентиляційний хід! Або щось таке! Може, ми зможемо його розібрати!

Це був шанс. Мізерний, але шанс.

Орест кинув погляд на Хранителя в масці, що наближався до Михайла, потім на двох інших, що все ще бурмотіли свої молитви, але вже починали підводити голови. – Владе, спробуй! Я їх затримаю! – Він знову кинувся на Хранителів, намагаючись виграти час.

Бійка спалахнула з новою силою. Орест розумів, що довго йому не протриматися. Хранителі були сильнішими і, здавалося, не відчували болю так, як звичайні люди. Його спис зламався. Він відбивався уламком скелі, ухиляючись і завдаючи ударів.

Влад тим часом щосили намагався розхитати каміння в закладеному проході. Один камінь піддався, потім другий. За ними відкрився вузький, темний лаз, що вів кудись угору. Звідти тягнуло затхлим, але свіжішим повітрям.

– Оресте! Є! – крикнув він. – Але він дуже вузький!

Хранитель у масці відкинув Ореста ударом щупальця. Той відлетів до стіни, боляче вдарившись спиною. Голова запаморочилася.

– Час спливає, – прошипів Хранитель, нависаючи над ним. – Ніхто не втече від волі Третього Голосу.

Але Орест побачив свій шанс. Він перекотився, схопив з підлоги ліхтарик, що ледь світився, і щосили жбурнув його в обличчя Хранителю в масці. Той інстинктивно затулився, і Орест, скориставшись секундною затримкою, кинувся до Михайла.

– Зараз! – крикнув він Владу, який вже наполовину заліз у вузький лаз.

Орест схопив Михайла, який був майже без свідомості, і щосили потягнув його до отвору. Ланцюг натягнувся, врізаючись у тіло. Але потім, з оглушливим тріском, шматок скелі, до якого кріпився ланцюг, не витримав і відколовся. Михайло був вільний, хоч і з важким уламком скелі, прикутим до ноги.

– Тягни його! – крикнув Орест Владу.

Влад, висунувшись із лазу, схопив Михайла за руки і почав тягнути всередину. Орест допомагав знизу, відбиваючись від Хранителів, що отямилися і кинулися на них.

Один із них, з пазурами, схопив Ореста за ногу. Гострі пазурі вп'ялися в плоть. Орест закричав від болю, але вдарив потвору каменем по голові. Хватка ослабла.

– Швидше! – прохрипів він.

Михайла майже повністю затягли в лаз. Тепер черга Ореста. Він відштовхнувся від підлоги і поліз у вузький отвір, відчуваючи, як щупальця Хранителя в масці дряпають його спину. Лаз був настільки вузьким, що доводилося рухатися, як черв'як, відштовхуючись ліктями і колінами. За спиною чувся розлючений рев Хранителів.

А потім – темрява. Вони повзли вгору, у невідомість, залишаючи позаду жах підземелля і наближення Третьої Ночі. Чи вдасться їм вибратися? І що чекає на них на поверхні? Це було лише початком їхньої боротьби за виживання.