Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Прийшовши нарешті додому Марія сіла в крісло і почала складати на стіл нові книжки.

– Сподіваюся що та книга мені примарилась, як і та бібліотека. Будь ласка, хай я її не знайду серед інших!

Покопавшись в сумці ще трохи Марія все ж таки викладає її.

– Та щоб його! Як і де, я могла її дістати в тій розвалюсі?

Порозкладавши всі нові книжки на маленьку стару тумбу, Марія, як на зло, самій собі вибрала одну з нецікавих їй книжок. А що до “примарної” книги, вона вирішила відкласти її якнайдалі щоб не потрапляла на очі.

Впродовж усієї неділі, Марія намагалася читати обрану нею книгу, але її думки щоразу поверталися до тієї загадкової книги, чим би вона не займалася, все одно думки не полишали її. Кожен раз сидячи ввечері щось переглядаючи або дивлячись телевізор. Марія не могла чітко зосередитися на іншій інформації, іноді в неї склалося таке відчуття наче щось невидиме манило та солодко кликало її до цієї книги, роблячи її цікавість з кожним разом ще більшою, але єдине що її досі зупиняло від спокуси, це її власна впертість та гордість через яку вона не могла переступити.

І все ж, одного дня Марія вже не могла втримати свою цікавість. Повертаючись з вечірньої зміни, тоді вже для самої себе вирішила, що прочитає вже ту чортову книгу, і нарешті заспокоїться.

Сівши у своє улюблене старе крісло, Марія ще хвилин десять роздивлялася палітурку чорної книги з різними символами та візерунками, відкривши її вона почала поглинати написаний текст, на її подив книга читалася доволі легко, незважаючи на застарілі вирази чи слова.

Хоча книга і була написана трохи примітивно та застаріло, вона виявилася доволі цікавою. Ця книга зуміла захопити цілком і повністю цікавість дівчини ще з перших сторінок, там розповідалось про нещасливу долю молодої дівчини Маргарити Де Блод, яку постійно звинувачували у різних злочинах, через її дурний характер і вчинки, в яких вона була ж сама і вина. Хоча з одного боку, Марії було навіть трохи шкода Маргариту, і деякі її дії можна було зрозуміти, адже вона хотіла, щоб її по справжньому покохали, вона бажала вийти заміж за гарного хлопця Луї Лансера, але що б вона не робила він лише використовував її як річ, а вона довірливо вірила що нарешті знайшла свого коханого… Та одного дня Маргарита побачила як він зустрічався з іншою дівчиною, даруючи тій подарунки та шепочучи їй компліменти на вушко, від яких та сором’язливо хихикала.

Наважившись Маргарита вирішила запитати в Луї навіщо він так вчинив, на що вона отримала: “яке ж ти все-таки дурне дівчисько, я лиш давав тобі нещасні хвилини своєї уваги, а ти реально думала що я в тебе закохався. В таку дурнувату та з таким потворним тілом! Хоча знаєш, може і добре що в тебе мозок як у курки, бо все що мені було потрібно від тебе це твої гроші які ти мені так щедро віддавала.”

Після цього Маргарита і стала на стільки нестерпною, та ще й і батько хотів видати її заміж за старого хтивого герцога, простіше кажучи вигідно одружити її й отримати за це гроші, як за якусь річ. Потім Маргариту Де Блод було страчено, за те що намагалася вбити Луї Лансера з його новою нареченою заради помсти.

– Мда-а не пощастило ж їй – майже дочитуючи промовила Марія – не щаслива кінцівка, все ж таки. Хоча як для мене то цьому Луї я б і сама врізала! – Марія глянула на годинник – ОГО! О це я засіла вже майже третя година ночі. Година вже пізня, ну що ж доб'ємо цю книгу до кінця і в люлю, все одно до кінця залишилося пару сторінок.

Тож, Марія все ж вирішила  дочитати ті кілька сторінок, доки її увага не зупинилася, на двох останніх сторінках. Про які вона не могла пригадати, бо перед тим, вона ретельно переглянула цю книгу на наявність хоч якоїсь анотації та вона точно пам'ятала що її там не було. Посеред першої сторінки було написано “Інструкція”, та й і саме чорнило здавалося настільки свіжо написаним, що якби Марія доторкнулася до нього пальцем, то воно розмазалося. А на іншій сторінці був написаний вірш, і внизу цього вірша був написаний мілкий текст “Якщо хочеш змінити, щось у своєму житті, тоді йди за межу цього світу.” І в той момент їй згадалися слова бабці – здається вона говорила мені те саме – від нудьги та й так заради забави Марія вирішила зробити те, що було написано в інструкції, щоб хоч якось себе розвеселити. 

– Так, і що тут у нас треба зробити? “Прочитайте вголос вказаний вірш (За край світу), о третій годині ночі, – Марія глянула на годинник – o-o-o, ідеально! Зараз вже буде третя, так що там у нас іде далі? “Станьте навпроти вікна під місячне світло і зверніться з проханням до нього прочитавши вірш.” І це все? Ну що ж почнемо!

Марія ще раз поглянула на годинник і стала навпроти вікна, широко роздвинувши штори, і почала читати.

“Прошу тебе, вартовий всієї ночі,

здійсни моє бажання і відпусти мою сутність,

щоб я змогла відчути нову долю,

 яка дарована була спочатку, 

і дай мені переступити за край світу”

Марія почала чекати, на щось незвичайне, але нічого не відбулося, лиш навкруги все стало тихо, наче час зупинився, ну або їй так здалося.

– Що за дурня, стою зараз і читаю дитячий віршик. Мда здається я і справді дійшла до краю здорового глузду.

Марія відчула якесь морозне відчуття і на сторінки книги почала капати її кров.

– Та щоб його, ще й кров з носа, та що за день сьогодні.

Марія пішла за аптечкою, щоб зупинити кров, але знову відчула запаморочення як і тоді ще в перший роз. 

– О ні, тільки не зараз! – перед очима почало пливсти та з'являтися темні плями, які забрали її свідомість з собою в темряву.