Читати книгу - "За вуаллю брехні, Юлія Ковалевська"

– Тоді ходімо, – вона усміхнулась і підхопила його під руку. Пара повернулась до карети і поїхала в сторону замку.

Нарешті його можна було оцінити при денному світлі. Він був казковий, на стінах виліплені різні фігури, в основному богів. Ті фігури обплетені яскравою уквітчаною лозою. Подекуди зустрічались вітражі.

Торіан пішов до управителя і взяв великий стос різних старих ключів. Вирішив спочатку провести екскурсію, по дорозі до того «місця».

Показав залу, де він з братом вчився фехтувати. Величезну бібліотеку, де проходили інші заняття. Це була північна бібліотека, найбільша, є ще південна і архів. Привів до картинної галереї. Це портретна. Тут зібрані зображення усіх членів королівської родини крізь віки. Зала була грандіозна, що можна було й бали влаштовувати. Укінці зали, прямо по центру вивішували портрети усіх живих членів королівської родини на даний момент, потім їх переміщували.

По центру Вельмар, зліва молода вродлива Ронна, справа юний Торіан. Порівнявши із чоловіком, що стояв поруч, Ессі зрозуміла, що зараз він їй подобається набагато більше. Тепер він справжній чоловік.

Торіан помітив, як Ессі розглядає його і портрет.

– Ну як тобі? Схожий? – весело запитав він і став так, аби було зручніше розглядати їх обох.

– Дуже. Але зараз мені більше подобається, – додала вона, лукаво всміхнувшись, а погляд чоловіка одразу змінився, став таким теплим і чаруючим.

Дівчина відвела очі і помітила наступний портрет правіше. То була якась жінка із дуже милою усмішкою, темним волоссям вкладеним у високу зачіску, зверху корона. І погляд. Тепер зрозуміло від кого він у братів. Вони взагалі були досить схожими на свою матір.

Але чого її портрет тут? Незрозуміло.

Ессі підійшла ближче. Поряд став ерцгерцог і сумно подивився на зображену жінку.

– Вона дуже вродлива, – порушила тишу білявка. Чоловік мовчки кивнув. – А-а... – вона не знала, як задати питання.

– Хочеш знати, чому вона тут? – Ессі хитнула головою. – Батько зняв портрет одразу після її смерті. Заховав його. Потім, коли брат зійшов на трон, він наказав знайти і повісити саме тут.

Ессі ще раз глянула на портрет, а потім на чоловіка і взяла його за руку, переплівши пальці і легенько стиснувши, висловлюючи підтримку. Він вдячно всміхнувся.

Вони пройшлись залою і Торіан показав кілька цікавих або кумедних портретів. Найбільш смішним був одяг, пошитий за тодішньою модою. Один з королів взагалі скидався на папугу – такий же кольоровий і весь у пір’ї. Ще й великий ніс гачком.

Нарешті Торіан закінчив із екскурсією і повів її кудись вглиб замку. Там вони піднялись гвинтовими сходами до башти. Тут було досить просторо, але брудно. Усюди пил, розкидані старі подушки і папір. На одному з листків Ессі помітила дитячий малюнок, але чоловік не дав його роздивитись і потяг її далі, до наступних сходів. Вони вели на дах. Звичайний конусний дах із терасою навколо. Було б зручно звідси відстрілюватись від загарбників.

Але знаходитись тут було досить небезпечно, сильний вітер, напівзруйнована кам’яна огорожа. Ессі застигла, боялась зробити крок.

Торіан сів прямо на підлогу, поклавши передпліччя на зігнуті коліна і поставивши напівпорожню пляшку вина на підлогу поруч. Ессі глянула на свого чоловіка і пересилила себе, сіла біля нього і занепокоєно глянула на сумне обличчя свого чоловіка.

– Що за місце? – тихо запитала вона, а чоловік відповів, не відволячи очей від заходу сонця:

– Мій сховок.

– Це твої малюнки там унизу? – він кивнув. Вона хотіла запитати, чому він тут ховався, але відповідь була очевидна. Тож вона просто підсунулась ближче, поклала свою голову йому на плече. Він же обійняв її, зігріваючи, і пара сиділа так у повній комфортній тиші, допоки сонце не закотилось за обрій.

– Ходімо? – Ессі кивнула, вони встали, відтряхнулись і пішли вниз.

Проходили повз якісь двері і Торіан зупинився. Подивився на свою дружину.

– Подаруєш мені танець?

– Звичайно, – дівчина усміхнулась і чоловік відчинив двері. Дивно, що вони були незамкнені. Зазвичай до всього він підбирав ключ.

Пляшка була поставлена на кришку білого роялю, що стояв посеред зали. Торіан провів дівчину далі, ніжно поклав руку на талію, в іншу взяв її холодну долоньку, що ще не зігрілась після вулиці, і повів її в танець.

Імперський вальс, той самий, що вони танцювали на своєму весіллі. Але зараз вони наважувались на те, щоб притискатись одне до одного сильніше, торкатись там, де цього не вимагає танець. Зараз звичайний танець перетворився на гру між двома сп’янілими від почуттів, не вина, серцями, що тягнулись одне до одного із неймовірною силою. Торі, коли була така можливість, залишав легенькі поцілунки на ніжній шкірі шиї білявки, викликаючи в неї натовпи сиріток.

Танець завершився. Пара намагалася вирівняти дихання. Обличчя в міліметрах одне від одного. Збудження та сп’яніння змусили Торіана палко впитись в губи своєї партнерки по танцю. Вона легко цьому піддалась, цілковито гублячи розум. Руки досліджували тіла одне одного, ковзали, зминаючи одяг. Кров кипіла. Повітря ставало все менше. Довелося перерватись.