Читати книгу - "Ерагон"

— Ерагоне! Я вже давно чекаю на тебе!

— Як ти тут? — ніяково роззирнувся навкруги парубок. — Я гадав…

— Що твій друг скніє в якійсь щурячій норі й гризе сухарі? — сказав Мертаг, звівшись на ліжку. — Правду кажучи, я чекав того самого, але Аджихад виявився значно гостинніший. Тут непогано годують, приносять добрі книжки. Тож скоро я стану товстим і розумним.

— Дивно, що ти не злий на нього, — посміхнувся Ерагон, сідаючи на ліжко. — Як-не-як, Аджихад тримає тебе під замком.

— Ну, спочатку я справді розізлився, — сказав Мертаг. — Але потім зрозумів, що так буде навіть краще. Якби Аджихад не зачинив мене в цій камері, я все одно волів би усамітнитись.

— А це ще для чого? — спитав Ерагон.

— Невже ти не розумієш? — здивувався приятель. — Згадай, хто я для тутешніх людей? Син жахливого Морзана! Але годі про це, краще розкажи, що там новенького.

Ерагон докладно переповів йому події останніх днів, спинившись на сутичці з близнюками в бібліотеці. Коли він скінчив, Мертаг замислився.

— Гадаю, що Арія грає в цій історії значно важливішу роль, ніж ми думали спочатку, — нарешті озвався він. — Справді, хіба може звичайна ельфійка так гарно битися, володіти магією й переправляти дорогоцінне яйце.

Ерагон мовчки кивнув, а Мертаг розмірковував далі.

— Знаєш, тут, у камері, мені на диво затишно. Мабуть, це тому, що я вперше в житті можу лягати спати й не боятися. Це дуже незвичне відчуття…

— Я розумію, — зітхнув Ерагон. — До речі, Насуада казала, що час від часу зазирає до тебе. Вона розповідала щось цікаве?

— Ні, просто хотіла зустрітись, — відповів Мертаг. — Вона схожа на принцесу, правда? А яка в неї постава! Коли я вперше її побачив, то подумав, що вона з придворних панночок…

— Авжеж, — неуважно кивнув Ерагон. — Але мене хвилюєш ти. Ти що, збираєшся довіку тут вилежуватись, мріючи про принцес?

— А що в цьому поганого? — здивувався юнак. — Зараз мене це влаштовує. Чи ти гадаєш, що краще було б скоритися тим потворним близнюкам?

Засмучений Ерагон так нічого й не відповів.

Поява Смерка

Сапфіра розбудила хазяїна, боляче штурхнувши його в плече.

— Ой! — скрикнув Ерагон і схопився на ноги. — Що сталося?

У печері було темно — тільки ліхтар відкидав на долівку слабеньке світло. Біля входу тупцяв переляканий гном, заламуючи собі руки.

— Будь ласка, Арджетламе! — закричав він. — Сталося лихо, й Аджихад тебе кличе! Ходімо мерщій!

— Та що ж це таке? — похитав головою юнак.

— Швидше! — знову заскиглив гном. — Ходімо швидше!

Позіхаючи, юнак сяк-так зібрався, схопив зброю й виліз на сонного дракона. Коли вони підлітали до брами Тронжхейма, Орик уже чекав там.

— Усі вже зібралися, — похмуро мовив він, ведучи вершника до покоїв Аджихада. По дорозі Ерагон хотів був розпитати в гнома, що ж урешті-решт сталося, але той відмовчувався.

— Добре, що ти прийшов, Ерагоне! — гукнув володар із-за столу, на якому було розкладено величезну карту. Окрім нього, у кабінеті сиділи Арія, близнюки та ще якийсь кремезний чолов’яга.

— Це Йормундур, мій помічник, — пояснив Аджихад. — Отож, друзі, нам загрожує смертельна небезпека. Півгодини тому прибув поранений гном і повідомив про напад ургалів. Вони вже близько. Такі от справи.

У кабінеті запанувала гнітюча тиша, але вже за мить усі засипали володаря градом запитань, на які той відповів дуже просто.

— Найстрашніше те, що ургали атакуватимуть нас під землею.

— А як вони потрапили до тунелю? Чому гноми не помітили їх раніше? — знову спитав хтось.

— Скажіть спасибі, що взагалі помітили! — обурився Орик. — У Беорських горах повно покинутих тунелів, до яких гномам нема жодного діла, зрозуміло?

Аджихад закликав присутніх до порядку й кивнув на карту.

— Ось тут, — сказав він суворо. — Тут наш гном зустрів ургалів.

— Ми покинули ці краї сотні років тому, відразу ж по тому, як було збудовано Тронжхейм, — похмуро озвався Орик.

— Так, але саме сюди прямували ургали, яких зустрів Ерагон, — сумно похитав головою Аджихад. — Скоріше за все, вони збирають там свої сили і саме звідти атакуватимуть варденів і гномів…

— Цікаво, скільки їх? — буркнув Йормундур, схилившись над картою. — І чи військо Галбаторікса теж із ними? Ми не можемо планувати захист, не знаючи цього напевно.

— На жаль, цього ніхто не знає, — відповів володар. — Але якщо Галбаторікс виступить разом з ургалами, то в нас не буде жодного шансу. Ельфи не встигнуть нам допомогти, хоч я вже й послав до них звістку. А зараз ми маємо відтіснити ворога до Фартхен Дура, аби він не поліз, як сарана, на Тронжхейм. Саме тому Ерагон та Арія із загоном гномів вирушать, щоб засипати тунелі, які ведуть до міста.

— А чому б нам не зруйнувати всі тунелі? — спитав юнак.

— Тому, що тоді вони розчистять шлях і рушать у небажаному для нас напрямку, — відповів Орик.

— Але є й іще одна дуже важлива причина, — додав Аджихад. — Ротгар казав, що в такому разі місто може обвалитися. А ми не повинні ризикувати, не подбавши про шляхи до відступу.

— Отже ми не прийматимемо бій у самому Тронжхеймі? — спитав Йормундур.

— Звісно, ні, — відповів володар. — Ми не зможемо обороняти місто, нас надто мало. Тому ми позамикаємо всі брами. Це змусить ургалів вийти на рівнину перед Тронжхеймом, де наші війська матимуть достатньо місця для маневрів. Якщо вони захоплять місто, то в нас навряд чи стане сил, аби їх звідти вибити.

— А як же наші родини? — спитав Йормундур. — Я зовсім не хочу, щоб ургали вбили мою дружину та сина.

— Усіх жінок та дітей вивезуть із міста й надійно сховають, — відповів Аджихад. — А якщо ми зазнаємо поразки, то їх відведуть до Сурди. На жаль, це все, що я можу зробити.

— А Насуада теж покине місто? — зніяковіло перепитав помічник.

— Так, хоч їй зовсім цього не хотілося, — рішуче відповів володар. — Отож, незабаром ургали будуть тут. Ми знаємо, що їх дуже багато, але мусимо захищати Фартхен Дур. Поразка означатиме занепад наших народів. Загинуть вардени, гноми й ельфи. Цю битву не можна програти. Тому зараз час виконувати накази.

Усі тихо вийшли з кабінету й розійшлися хто куди: Йормундур рушив до казарм, Орик і Арія — до сходів, що вели під землю, а Ерагон із Сапфірою — униз, до однієї з чотирьох головних зал Тронжхейма. Незважаючи на досить ранню пору, місто-гора гуло, як розтривожений вулик. На вулицях юрмились перелякані люди, тягаючи за собою клунки з речами.

Раніше Ерагон уже брав участь у сутичках,