Читати книгу - "Кладовище домашніх тварин"

Темряву пронизало мерзотне нявчання, і на мить Джад похолодів від жаху. Це був не повсталий з могили син Луїса, а якась огидна почвара.

Ні. Ні те, ні інше.

Це нявкав Черч, вигнувшись у дверному прорізі. Очі кота світилися, як тьмяні та брудні лампи. Потім старий кинув поглядом у бік, де стояло щось, що зайшло разом з котом.

Джад позадкував, намагаючись зібрати думки докупи та лишитися при тямі, попри той жахливий сморід. О, як холодно стало враз — воно принесло з собою могильний холод.

Джад непевно похитнувся — це кіт звивався поміж ніг, і від того дотику все тіло тремтіло. Кіт муркотів. Джад дав йому копняка та відштовхнув подалі. Тварина ошкірилася на нього та засичала.

«Думай! Думай, дурний стариганю, мо’, ще не пізно, мо’, ще досі не пізно… воно вернулося, але ж єго знову можна вбити… якщо ти тіко зможеш… якщо подумаєш…»

Він позадкував на кухню і раптом згадав про шухляду з кухонним приладдям біля раковини.

У шухляді був різницький ніж.

Слабкою ногою він штовхнув кухонні двері та відчинив їх. Те, що зайшло в його дім, досі лишалося оповитим темрявою, та Джад чув, як воно дихало. Він бачив білу ручку, яка хиталася туди-сюди, — щось було в тій руці, та він ніяк не міг роздивитися що. Коли він зайшов на кухню, двері зачинилися, і він обернувся й підбіг до шухляди з приладдям. Рвучко відчинив її і намацав старе дерев’яне руків’я ножа. Він витягнув його та знову повернувся обличчям до дверей. Навіть зробив декілька кроків до них — до старого повернулася крихта сміливості.

«Пам’ятай, то не дитина. Воно може кричати, коли вбачить, що ти його розкусив си. Може плакати. Та ти не даси ся’ надурити. Воно вже стілько разів дурило тя’, старий телепню. Се твій останній шанс».

Двері знову відчинилися, та спершу в них прослизнув лише кіт. Джад зиркнув на нього і знову перевів погляд на дверний проріз.

Вікна кухні виходили на схід, і в приміщення вже проникали перші світанкові промені — тоненькі й молочно білі. Світла мало, та достатньо, щоб побачити. Цілком достатньо.

У кухню зайшов Ґейдж Крід, вбраний у свій поховальний костюмчик. Плечі та лацкани піджака поросли мохом. Мох вкривав і білу сорочку хлопчика. Його гарне біляве волосся було перемазане багном. Одне око з жахливою зосередженістю втупилося в стіну, а інше уважно розглядало Джада Крендала.

Ґейдж шкірився на старого.

— Привіт, Джаде, — пролепетів Ґейдж дитячим, але абсолютно чітким голосом. — Я прийшов, аби відправити твою гнилу смердючу стару душу в пекло. Колись давно ти вже посрався зі мною. Думав, я не повернуся рано чи пізно, аби посратися з тобою?

Джад підняв угору ножа.

— Спробуй дістати мене, мале хуйло, чим би ти там не було. Ми ще побачимо, хто з ким посреться!

— Норма померла, й не буде кому оплакати тебе, — промовив Ґейдж. — Якою ж дешевою лярвою вона була. Вона трахалася з усіма твоїми друзями, Джаде. Вона давала всім у дупу. Так їй подобалося найбільше. Тепер вона горить у пеклі, з артритом і всім решта. Я бачив її там, Джаде. Я бачив її там.

Воно наблизилося до Джада на два кроки, лишаючи брудні сліди на старому лінолеумі. Одну руку воно випростало вперед, неначе хотіло привітатися, а іншу ховало за спиною.

— Послухай, Джаде, — рот малого розкрився, виставляючи напоказ маленькі молочні зуби. І хоч його губи не ворушилися, з глибини почвари линув голос Норми:

— Рогоносець! Жалюгідний рогоносець! Я завжди ненавиділа тебе! Ми всі сміялися з тебе! Як же ми сміяяяяяяяяялися…

— Годі! — ніж у руці старого затремтів.

— Я робила це в нашому ліжку — з Герком, з Джорджем, з ними всіма. Я знала про твоїх шльондр, та ти так ніколи і не дізнався, що також оженився зі шльондрою. І як же ми сміялися, Джаде! Ми злягалися і сміяяяяяялися з…

— ГОДІ! — закричав Джад. Він кинувся на крихітну хитку фігурку в брудному похоронному костюмі, і тут з темряви до нього стрибнув котяра. Він вискочив з-під кухонного столу, під яким ховався. Кіт шипів, притиснувши вуха до голови, — і збив Джада з ніг. Ніж вилетів з рук. Він упав на зношений лінолеум і ковзнув через усю кухню. Ніж ударився об плінтус і залетів під холодильник.

Джад зрозумів, що його знову надурили. Єдиною втіхою було те, що цього разу — востаннє. Кіт сидів у нього в ногах, глипав мутними очима та сичав, як чайник. А потім на ньому опинився Ґейдж — вуста викривилися в злий, чорний осміх, напівзаплющені очі були налиті кров’ю. Хлопчик нарешті витягнув праву руку з-за спини, і тут Джад збагнув, що в руці почвара тримає скальпель з чорного саквояжа Луїса.

— О Господи Ісусе, — він здійняв праву руку, щоб захиститися від удару. І раптом йому примарилося — бо цього точно не могло бути насправді, — що скальпель був водночас з обох боків його долоні. А потім щось тепле потекло по його обличчю, і він усе збагнув.

— Пизда тобі, старий! Повна пизда! — почвара Ґейдж здавлено реготав, видихаючи ядуче повітря в обличчя Джаду. — Я тобі такий пиздець влаштую! Я всім вам пиздець влаштую… я хочу!

Джад відхилився і схопив Ґейджа за зап’ястя. Шкіра малого злізла з його долоні, наче пергаментний папір.

Хлопчик витягнув скальпель з руки Джада, лишаючи на ній криваву смугу.

— ВСІМ… Я… ХОЧУ!

Скальпель опустився знову. Знову. І знову.

59

— Спробуйте тепер, мем, — мовив водій вантажівки. Він оглядав мотор машини, яку орендувала Рейчел.

Вона повернула ключ — «Шеветт» нарешті ожив. Водій вантажівки опустив кришку капота та підійшов до неї, витираючи руки великим синім носовичком. У нього було приємне рум’яне обличчя. Бейсболка з логотипом «Дайзартс Трак Стоп» зсунулася на потилицю.

— Велике вам дякую, — сказала Рейчел з очима на мокрому місці. — Просто не знаю, що б я без вас робила.

— Пусте! Це могла б полагодити і дитина, — посміхнувся водій. — Однак це було дивно. Взагалі ніколи не бачив, аби щось подібне ставалося з такими новенькими машинами, як ця.

— Чому дивно? Що з нею трапилося?

— Висмикнувся один із кабелів акумулятора. Ніхто в машині не копирсався, ви не знаєте?

— Ні, — відповіла Рейчел і знову подумала про те відчуття, яке недавно в неї виникло — вона потрапила на гумову стьожку найбільшої у світі рогатки.

— Мабуть, випав від трясучки, поки ви їхали. Але можете не