Читати книгу - "Кладовище домашніх тварин"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
І цей голос, що кричить: «Я люблю тебе, Тигра! Я люблю тебе! Я вірю в тебе, Тигра! Я завжди любитиму тебе та віритиму в тебе, і я завжди залишатимусь юною. В моєму серці навіки зостанеться тільки Оз, Вевикий і Гвізний, цей милий дурисвіт з Небраски.»
Ми кружлятимемо… Я та мій син… бо основа всього цього — не війни чи секс, а лише хвора, благородна, безнадійна війна з Озом, Вевиким і Гвізним. Я та мій син, у нашому фургончику під ясним небом Флориди; ми їдемо. Червоний ліхтар надійно прикрито, але якщо знадобиться, то він тут… і ніхто, крім нас, не знає, що він знадобиться. Адже людське серце твердіше за камінь. Людина ростить, що здужа, а опісля жне плоди того…
З такими неспокійними, бляклими думками Луїс Крід засинав, поступово втрачаючи зв’язок з будь-якою реальністю, аж доки втома та виснаження не затягнули його у позбавлене сновидінь чорне провалля.
Якраз перед тим, як перші промені світанку торкнулися неба, на сходах зашурхотіли кроки. Вони були повільними та незграбними, однак цілеспрямованими. У темряві коридору рухалася тінь. Вона принесла з собою сморід. З’явилися білі руки, пролунало клацання, і чорний саквояж біля ліжка було відкрито.
Тихе дзвякання предметів, які пересували з місця на місце.
Руки шукали, без жодного інтересу відставляючи ліки, ампули, шприци. Нарешті вони знайшли дещо та витягли це. У непевному ранньому світлі блиснуло срібло.
Розмите щось вийшло з кімнати.
Частина 3
Оз, Вевикий і Гвізний
Ісус же, розжалобившись в серці своєму, підійшов до гробу. Була ж то печера і камінь налягав на вхід. Промовляє Ісус: «Відкотіть цього каменя!»
Марта говорить до Нього: «Господи, він вже гнити почав, — бо чотири дні вже як помер він…»
Помолившись трохи, Ісус гучним закричав голосом: «Лазарю, вийди сюди!»
І вийшов померлий, по руках і ногах обв’язаний пасами, а обличчя у нього було перев’язане хусткою…
Ісус каже до них: «Розв’яжіть його та й пустіть, щоб ходив…»
Євангеліє від св. Івана (переказ)
— Я лише щойно подумала про це, — скрикнула вона в істериці. — Чому я не подумала про це раніше? Чому ти не подумав про це раніше?
— Не подумав про що? — спитав він.
— Інші два бажання, — швидко відповіла вона. — Ми ж використали тільки одне.
— Хіба цього було не досить? — розлючено відрізав він.
— Ні, — закричала вона, тріумфуючи. — У нас є іще одне бажання. Скоріше спустися вниз, візьми лапку і побажай, аби наш хлопчик знову жив.
В. В. Джейкобс «Мавп’яча лапка»
58
Здригнувшись, Джад Крендал прокинувся і ледь не впав з крісла. Він гадки не мав, як довго проспав: п’ятнадцять хвилин чи три години. Старий глянув на годинник і побачив, що було п’ять хвилин на шосту. Йому здавалося, що все в кімнаті невловимо змінилося, і голка пекучого болю пронизувала його спину від спання на кріслі.
«Ох, дурний стариган, дивись, що ти накоїв!»
Але він знав — знав у глибині свого серця, — що це не його провина. Він не просто заснув на варті. Його заколисали.
Ця думка налякала його, та дещо налякало його ще більше: чому він прокинувся? Йому здавалося, що пробудженню передував якийсь звук, якийсь…
Джад затримав дихання, прислухаючись до тихого стуку власного серця.
Був якийсь звук — не той, що розбудив його, але інший. Легке скрипіння дверних завіс.
Джад знав кожен звук у цьому будинку — де скрипнула мостина, яка сходинка скреготить, де саме виспівує вітер у ринві такими холодними ночами, як вчорашня. Він чудово знав цей звук. То відчинилися важкі вхідні двері між ґанком та передпокоєм. І разом з цим його мозок пригадав той, інший звук, який розбудив Джада. Це було скрипіння пружини дверцят, які вели з ґанку на вулицю.
— Луїсе? — покликав він без особливої надії. Луїса там не було. Що б там не ховалося, воно було послано покарати старого за його гординю та марнославство.
Кроки повільно рухалися з передпокою до вітальні.
— Луїсе? — знову спробував гукнути він, та з його горла вирвався лише здавлений хрип — усе заполонив запах чогось, що прийшло в його дім на краю ночі. Це був брудний, низинний запах — так смердить ядуче гниловоддя.
У мороці Джад міг роздивитися великі обриси — шафу Норми, кухонний буфет, високий комод, — та жодних деталей. Він спробував зіп’ястися на обважнілі ноги, та його мозок волав, що потрібно більше часу, що він надто старий, аби знову зустрітися з цим. Зустріч з Тіммі Бетерманом була жахливою, а Джад у ті дні був ще молодим.
Двері розчинилися і пустили всередину тіні. Одна з них була куди щільнішою за інші.
Милий Боже, цей сморід.
Тихе човгання у темряві.
— Ґейдже? — Джад врешті став на ноги. Краєм ока він бачив
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кладовище домашніх тварин», після закриття браузера.