Читати книгу - "Учень убивці"

що розмовляв з ними так невимушено і поводився по-панібратськи. Чорти б ухопили того Регала, який навіть не потурбувався повідомити нас про їхні звичаї замість того, щоб надсилати довжелезні списки одягу та прикрас, які йому потрібні. Отже, старенька, яка стояла поруч, була сестрою короля. Гадаю, вона зрозуміла мою збентеженість, бо прихильно поплескала мене по плечу й усміхнулася, коли я, весь збуряковілий, намагався пробелькотати свої вибачення.

— Тобі немає чого встидатися, — сказала вона й попросила, щоб я не називав її «моя леді», а просто Джонкві.

Я дивився, як Август дарував принцесі прикраси, які Веріті обрав для неї: сітку, виготовлену з ланцюжків із чистого срібла й інкрустовану рубінами, щоби вкривати волосся, та срібну пектораль з більшими рубінами. Також серед них був срібний обруч, що вився, неначе лоза, на якому дзеленчали ключі (Август пояснив, що це були ключі від кімнат у Баккіпі), та вісім простих срібних обручок. Принцеса стояла, не рухаючись, доки Регал власноруч надівав на неї прикраси. Я подумав, що срібло з рубінами радше личить жінці з темнішою шкірою. Але усмішка Кеттрікен свідчила про її дитячий захват. Люди навколо мене крутилися і схвально перекивувались, мовляв, тепер їхня принцеса ну дуже святóчна й елегантна. Тому я теж вирішив, що, можливо, їй сподобаються наші іноземні кольори та вбрання.

На щастя, король Ейод говорив недовго, додавши тільки, що радий нас бачити, а також запропонував нам відпочити і почувати себе як удома, а в разі чого кожен буде радий допомогти нам. Завтра в обід починається весільна церемонія, яка триватиме три дні. Тому король побажав нам добре відпочити перед цим. Затим він спустився зі своїми дітьми, аби просто погомоніти з нами, наче ми всі були вояками, що разом несуть варту.

Джонкві постійно крутилася біля мене. Я не знав, як ввічливо усамітнитися, тому вирішив якнайшвидше і якнайбільше дізнатися про місцеві звичаї. Але спершу вона познайомила мене з принцом та принцесою. Вони стояли поряд з Августом, який пояснював, що спостерігатиме за церемонією від імені Веріті. Він голосно й чітко вимовляв кожне слово, наче це допомагало порозумітись. Джонкві послухала, але, вочевидь, подумала, що Август закінчив, і заговорила до нас, наче ми були дітьми, яких пригощають ласощами, доки їхні батьки спілкуються.

— Раріску, Кеттрікен, молодий чоловік дуже цікавиться нашими садами. Можливо, пізніше ми познайомимо його з тими, хто їх доглядає.

Здавалося, вона зверталася саме до Кеттрікен, додаючи:

— Його звати Фітц Чівелрі.

Август раптом спохмурнів.

— Фітц. Бастард.

Кеттрікен спантеличилась, почувши таку дефініцію, а світлим обличчям Раріска пробігла тінь. Він злегка повернувся до мене, ставши боком до Августа. Цей жест розуміли усі без жодних слів.

— Так, — промовив він, перейшовши на мову ч’юрдів, дивлячись мені в очі. — Твій батько розповідав мені про тебе, коли я востаннє бачив його. Яке горе, що він помер! Він багато чого зробив, щоб налагодити зв’язки між нашими народами.

— Ви знали мого батька? — якось не до ладу запитав я.

Він посміхнувся, дивлячись на мене згори вниз.

— Звісно. Ми вели перемовини щодо використання проходу під Синьою скелею в Мунсеї. Тоді ж він дізнався про твоє народження. Коли ми вирішили всі питання з проходами та завершили наші дипломатичні справи, то сіли поїсти. У нас була проста чоловіча розмова про те, що йому робити далі. Чесно кажучи, я не знаю, чому він не хотів ставати королем. Втім, у різних народів різні звичаї. Але це весілля допоможе об’єднати наші народи. Як ти гадаєш, це б йому сподобалося?

Раріск говорив лише до мене і навмисне перейшов на мову ч’юрдів, щоб Август нічого не розумів. Кеттрікен захоплено дивилася на нас. За спиною в Раріска я побачив, як застигло обличчя Августа. Потім він зі зловісною посмішкою, в якій я прочитав цілковиту ненависть, обернувся й пішов до групи людей, яка зібралася навколо Регала, доки той розмовляв з королем Ейодом. Чомусь Раріск і Кеттрікен слухали тільки мене.

— Я не знав свого батька, але, гадаю, він би зрадів, коли… — почав я, але принцеса Кеттрікен звернулася до мене з чарівною усмішкою:

— Звісно, як я могла бути такою дурепою? Це ж тебе називають Фітц. А це ти зазвичай подорожуєш з леді Тайм, отруйницею короля Шрюда? Ти її учень? Регал розповідав про тебе.

— Як мило з його боку, — байдуже промовив я, вже не слухаючи, що в мене запитували далі, й не пам’ятаючи своєї відповіді. Добре, хоч я не впав на місці. Вперше я в глибині душі усвідомив, що не просто недолюблюю Регала. Раріск спохмурнів і з осудом подивився на сестру, а потім повернувся до слуги, який запитував у нього, що йому робити. Навколо буяли кольори, повітря було сповнене ароматами літа, але я всередині відчував крижаний холод. Отямився лише тоді, коли Кеттрікен смикнула мене за рукав.

— Усі йдуть туди, — сказала вона. — Чи ти надто втомився, щоби приєднатися до них? Якщо хочеш піти відпочити, ніхто не образиться. Я розумію: всі занадто втомлені дорогою.

— Але багато хто ні. І багато хто бажає погуляти по Джампі. Мені розповідали про Блакитні фонтани, і я згораю від нетерплячки їх побачити, — сказав я, злегка затинаючись. Я сподівався, що це якось пов’язано з тим, що вона говорила до цього. Принаймні про отруту не було ані слова.

— Я потурбуюся, щоб тебе туди провели. Можливо, ввечері. Але зараз ходімо зі мною.

Без усілякої метушні чи формальностей вона повела мене геть від натовпу. Август провів нас поглядом. Я побачив, як Регал повернувся і щось наказав Роуду. Король Ейод став на поміст, звідки спостерігав за людьми. Мене здивувало те, що Роуд не залишився з кіньми та іншими слугами. Але Кеттрікен відхилила кольорову запону, і ми вийшли з палацу.

Ми йшли кам’яною доріжкою в тіні верб, які росли обабіч. Їхні гілки сплелися вгорі, захищаючи нас від полудневого сонця.

— Вони захищають доріжку від дощу. Ну майже, — промовила Кеттрікен, помітивши мою зацікавленість. — Ця дорога веде до тінистого саду, мого улюбленого. Може, ти спочатку хочеш подивитися на трави?

— Я хотів би подивитися на садки, моя леді, — відповів я; принаймні це була правда. Тут, далеко від натовпу, я зможу зібратися з думками й подумати, як вчинити у моєму незручному становищі. Я із запізненням зрозумів, що у принца Раріска не було жодних пошкоджень чи хвороби, про які