Читати книгу - "Зібрання творів, Кларк Ештон Сміт"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Отьмареному чарами, що важким тягарем лежали на ньому, позбавляючи сили волі, принцові заледве чи випадало чудуватися з того, як було подано ту дивну вечерю, хоча м’ясні страви потрапляли на стіл без жодного видимого посередництва, ви́на лилися немовби із самого повітря, і лише тихенький шурхіт непевних кроків та легенький зникомий холодок виказували рухи носіїв, які снували туди й сюди.
Небіжчики за своїми накритими столами мовчки, із незграбними жестами та рухами взялися до вечері, але некроманти не торкнулися наїдків, які стояли перед ними, а сиділи з таким виглядом, ніби на щось чекали; і Вачарн, аби пояснити причину цього очікування, сказав кочовикові:
— Є ще кілька гостей, які сьогодні вечерятимуть із нами.
І Ядар уперше помітив, що поруч із кріслом Вачарна було поставлене ще одне, вільне.
А тоді з внутрішніх дверей до зали поквапливим кроком увійшов якийсь надзвичайно м’язистий і кремезний чоловік, оголений, із брунатною, майже чорною шкірою. Дикий з вигляду був той чоловік, очі його були розширені, немовби від люті чи жаху, а на товстих пурпурових губах видніли невеликі плями піни. А слідом за ним, загрозливо здіймаючи важкі іржаві ятагани, увійшли два мерці, наче вартові, що супроводжують в’язня.
— Цей чоловік — канібал, — мовив Вачарн. — Наші слуги захопили його за горами, у лісі, який населений переважно такими дикунами.
А тоді з похмурою іронією, що чаїлася за його словами, додав:
— Лише сильних і сміливих прикликають живими до цього маєтку і дозволяють їсти за одним столом зі мною та моїми синами… Не дарма, о принце Ядаре, з-поміж усіх, хто відплив у тій купецькій галері з Орота, саме ти сподобився цієї честі. Уважно стеж за всім, що відбуватиметься далі.
Велетенський дикун зупинився на порозі, неначе присутні в залі лякали його більше, ніж зловісна зброя вартових. Вачарн зробив якийсь знак, і один із мерців ударив дикуна іржавим клинком у ліве плече, і коли той, спонукуваний вартовими, ступив уперед, з глибокої рани рясно заструменіла кров. Канібал судомно тремтів, неначе наляканий звір, і дико роззирався залою, шукаючи шляху для втечі; й лише вдруге підштовхнутий вартовими, піднявся на поміст і наблизився до столу некромантів. Після того, як Вачарн глухим голосом вимовив кілька слів, чоловік, і досі тремтячи, всівся у крісло коло господаря дому, навпроти Ядара, а за спиною людожера, високо здійнявши зброю, стали страхітливі вартові, що мали вигляд людей, мертвих вже зо два тижні.
— Є ще один гість, — пояснив Вачарн, — гість, який воліє вечеряти тоді, коли решта вже повечеряє. Він прийде у свій час.
Без подальших церемоній господар дому взявся до вечері, і Ядар, хоча й без великого бажання, наслідував його приклад. Заледве чи відчував принц смак тих страв, якими повнилась його тарілка; і не міг би він сказати напевне, чи кислими були ті вина, які він пив, а чи солодкими, адже його думки в той час блукали від Далілі до тих дивовиж і жахіть, які його оточували. Вачарнові слова, присутність канібала і причина його власного перебування за цим столом були однаково незрозумілі Ядарові; і відчував він, що за усім цим криється якась лиховісна таємниця. А оскільки бачив принц, що за столом більше не лишилося вільного місця, то й збентежився, почувши некромантові слова про прихід іще одного гостя. І поки юнак їв і пив, його відчуття дивним чином загострилися, тож він став помічати жаскі тіні, що рухалися між лампами, і чути якесь холодне, схоже на посвист шепотіння, від якого кров застигала у жилах. А із залюдненої зали до нього долинав кожен із запахів, які видає мертва плоть від нещодавної смерті й до цілковитого розкладу.
Вачарн і його сини зосередилися на трапезі з незворушністю людей, які давно призвичаїлися до такого оточення, але канібал, страх якого досі було ясно видно з виразу обличчя і трему кінцівок, укинув до рота лише кілька шматочків їжі, та й те зробив лише спонукуваний Вачарном, що, здавалося, вельми переймався апетитом свого гостя. Кров із пораненого плеча людожера двома густими цівками невпинно збігала по грудях і лунко скрапувала на кам’яні плити. Однак, охоплений тваринним жахом, він цього, схоже, навіть не помічав.
Урешті-решт, за наполяганням Вачарна, який звертався до канібала його рідною мовою, той зробив ковток вина з чаші, яка вже довший час стояла перед ним неторкана. Ядар помітив, що це вино відрізнялося від того, яке подали решті товариства, і було фіолетової барви, темне, як квіти пасльону, тимчасом як вино в інших чашах було червоне, наче маків цвіт. Заледве встигнувши скуштувати те вино, людожер важко відкинувся на спинку свого крісла, ніби безнадійно розбитий паралічем. Чаша, з якої вихлюпувалися рештки її вмісту, досі була міцно затиснута в закляклих пальцях дикуна; його тіло не рухалося, кінцівки не тремтіли, але широко розплющені очі пильно дивилися на присутніх, ніби він усе ще залишався притомним.
Страшна підозра сяйнула у Ядаровій голові, і вже не міг він більше їсти страви та пити вино некромантів. І вельми спантеличили його дії Вачарна, Вокала та Улдулли, які, так само припинивши трапезувати, розвернулись у своїх кріслах і прикипіли поглядами до підлоги за спиною Вачарна, поміж столом і внутрішнім краєм зали. Підвівшись трохи зі свого крісла, Ядар і собі поглянув за стіл і побачив, що усі троє придивляються до невеличкої діри у плитах підлоги, якої він досі не помічав. Діра скидалася на нору, в якій могла жити якась крихітна тваринка, однак Ядар не міг уявити собі природи звіра, здатного прокопати нору в суцільному граніті.
І тоді Вачарн гучним чистим голосом вимовив одне-єдине слово: «Есріт», немовби вигукуючи ім’я того, кого бажав прикликати. Й невдовзі по тому в пітьмі діри з’явилися дві маленькі цятки вогню, і звідти вискочило створіння, що розмірами та виглядом дещо нагадувало ласицю, але мало довше і тонше тіло. Створіння мало хутро іржаво-чорного кольору, його лапи скидалися на крихітні безволосі людські долоні, а в очах-намистинках, які палали брунасто-жовтим вогнем, здавалося, чаїлася згубна мудрість і зловорожість демона. Хутко, звиваючись, як укрита хутром змія, пробігло створіння попід крісло, яке займав
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів, Кларк Ештон Сміт», після закриття браузера.