read-books.club » Фентезі » Зібрання творів, Кларк Ештон Сміт 📚 - Українською

Читати книгу - "Зібрання творів, Кларк Ештон Сміт"

33
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зібрання творів" автора Кларк Ештон Сміт. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 106 107 108 ... 174
Перейти на сторінку:
в глибокий сон. 

— Чи ж і справді ти — Далілі? — вимовив він. І вона сонно, монотонним, невиразним голосом відповіла йому: 

 — Я — Далілі. 

Розгубленому від цієї таємниці, пройнятому холодом, зневіреному та зболеному Ядарові здалося, ніби її голос долинав із земель, які лежали на віддалі, набагато більшій за усі ті виснажливі ліги, які він здолав, шукаючи наречену по всіх землях континенту Зотік. Боячись осягнути зміну, що сталася з нею, він ніжно мовив: 

— Авжеж, ти впізнає́ш мене, я — твій коханий, принц Ядар, який, шукаючи тебе, пройшов половину королівств Землі й заради тебе заплив так далеко у це безбережне море. 

Й бездушним голосом озвалася вона, мов очманіла від якогось важкого наркотичного зілля, наче луна, повторивши його слова, але не розуміючи їхнього істинного значення: 

— Так, я тебе впізнаю́. 

І не знайшов Ядар розради в тих її словах; й не погамували юнакової занепокоєності ті відповіді, що вона давала, повторюючи за ним, як той папуга, усі його любовні улещання та розпити. 

І невтямки йому було, що троє співців уже завершили своє заклинання; адже, і справді, він геть забув про їхню присутність, коли знайшов Далілі. Але поки він стояв, міцно притискаючи дівчину до себе, чоловіки підійшли до нього й один із них ухопив його за руку. Чоловік той гукнув Ядара на ім’я й, хоч і незграбно вимовляючи слова, звернувся до нього мовою, якою послуговувалися у багатьох частинах континенту, мовивши: 

— Ласкаво просимо на острів Наат, з якого вже немає вороття жодному живому мандрівцеві. 

Ядар, пройнявшись страшною підозрою, нестримно напосівся на чоловіка з розпитами: 

— Що ви за створіння? І чому Далілі опинилася у цьому місці? І що ви з нею зробили? 

— Я — Вачарн, некромант, — з готовністю відповів чоловік, — а ці двоє — то мої сини, Вокал і Улдулла, які теж є некромантами. Ми живемо у домі за цими скелями, а за прислугу нам правлять потопельники, яких ми завдяки своєму чаклунству прикликали з морської безодні й повернули до подоби життя. Серед наших слуг є й ця дівчина, Далілі, разом з усією командою корабля, на якому вона відпливла з Орота, адже, як і те судно, на якому ти нещодавно прибув, її корабель віднесло вітром далеко в море, де невблаганна Чорна Річка підхопила його і, зрештою, розтрощила об рифи Наату. А ми з моїми синами, виспівуючи могутню формулу, що не потребує використання ані кола, ані пентакля, прикликали на берег увесь потонулий екіпаж, достоту так само, як оце щойно прикликали команду того судна, з якого лише ти один був порятований завдяки некромантській плавчині, яка діяла за нашим наказом і з певною метою. 

Вачарн договорив і стояв, пильно вдивляючись у навколишній присмерк; і тієї миті Ядар почув позад себе звуки повільних кроків, що лунали вкритим рінню берегом від смуги прибою. Розвернувшись, юнак побачив, як із мертвотно-синіх сутінків вийшов старий капітан тієї купецької галери, на якій він мимоволі дістався Наату; за капітаном ішли моряки та веслярі. Ходою сновид наблизилися вони до багаття, й морська вода важко скрапувала з їхнього одягу та волосся, цівками струменіла з їхніх ротів. Дехто з них був сильно посинцьований, дехто шкутильгав або волочив ноги, зламані ударом об скелі, на які їх пожбурило розбурхане море; і обличчя кожного з них було позначене жаским мертвотним виразом, якого набирають ті, що загинули внаслідок утоплення. 

Заклякло, мов ляльки, підходили вони до Вачарна та його синів і шанобливо вклонялися їм, у такий спосіб визнаючи себе за підневільних слуг, а тих, що підняли їх з глибин смерті, — за зверхників. З порожніх поглядів засклілих очей, якими команда галери втупилася просто перед себе, було видно, що ніхто з них не впізнає́ Ядара й не усвідомлює того, що діється навколо; і говорили вони, лише повторюючи, ніби намагаючись завчити напам’ять певні незрозумілі слова, з якими до них зверталися некроманти. 

І здавалось Ядарові, що й він теж, достоту як оті ожилі мерці, стояв і рухався в якомусь темному, глибокому, напівусвідомленому сні. Та, попри все, він рушив слідом за заклиначами ущелиною, оповитою сутінковою млою, за прихованим поворотом якої відкривався прохід до височин острова Наат. І біч-о-біч із ним ішла Далілі, а за ними — решта. Покірно йшов принц уперед, однак у серці його не було великої радості від того, що він нарешті знайшов Далілі; й кохання його змішалося з болісним розпачем. 

Вачарн освітлював шлях головнею, яку вихопив із багаття, і при її мерехтливому світлі Ядар розгледів невиразні пащі жахливих проваль, які зяяли край ущелини, що дедалі крутіше звивалася вгору, та низькорослі покручені сосни, котрі зловісно схилялися з виступів скель угорі, неначе чарівники простягали руки, аби накласти прокляття на подорожніх. Невдовзі понад розбурханим морем за їхніми спинами здійнявся набряклий та червоний, наче скупаний у крові, змішаній із сукровицею, місяць; і, перш ніж його диск очистився, набувши смертельної блідості, вони вийшли з ущелини на кам’янисте нагір’я, де стояв дім трьох некромантів. 

Довгий та приземкуватий був той дім, збудований із темного граніту, з присадкуватими крилами, напівприхованими кронами кипарисів, які росли коло самого будинку. За будинком, нависаючи над ним, височіла прямовисна круча, а над тією кручею у місяцевому світлі видніли похмурі схили та гірські кряжі, що здіймалися у височінь, до гористого осердя острова Наат. 

Ядарові здалося, що той дім був місцем, в якому вже запанувала смерть, бо жоден вогник не світився в його порталах і вікнах, і лише тиша долинала з нього, зустрічаючись із безгомінням тьмяних небес. Одначе, коли некроманти наблизилися до порога, Вачарн промовив якесь слово, що розляглося луною у найвіддаленіших внутрішніх залах і покоях, і, немовби відгукнувшись на нього, зненацька повсюди засвітилися лампи, заповнюючи дім, наче страхітливі жовті очі; й тієї ж миті у порталах з’явилися людські постаті, вклоняючись господарям, немов поштиві тіні. Але обличчя тих істот були вибілені могильною блідістю, а деякі з них були поплямовані зеленим тліном або позначені звивистими ходами, прогризеними червою… 

Згодом у великій залі того дому Ядара запросили сісти до столу, за яким зазвичай трапезували лише Вачарн, Вокал і Улдулла. Той стіл стояв на чомусь на кшталт помосту, що був складений з величезних плит, а унизу, в головній залі, за іншими столами зібралося близько чотирьох десятків мерців; серед них, ані разу не поглянувши в бік Ядара, сиділа й Далілі. І хоча серце його краялося від болю, принц волів би радше приєднатися до неї, ніж сидіти віддалік, одначе глибока млость огорнула його, немов якесь невимовлене закляття зневолило його кінцівки, тож він не міг більше рухатися самохіть і мусив в усьому коритися волі Вачарна. 

Безтямно сидів він, без особливого подиву спостерігаючи за похмурими і мовчазними господарями, які, повсякчас живучи серед безмовних мерців, і самі, вочевидь,

1 ... 106 107 108 ... 174
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів, Кларк Ештон Сміт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів, Кларк Ештон Сміт"