Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Сині символи закружляли у повітрі, виписуючи широкі дуги і розносячи шипіння. Пролунав тріск і мертву тишу розрізали звуки скреготу. Іцуко розплющив очі ще ширше, побачивши, як хребет гострих голок мчить у його бік. Зубочистка стрибнула. Хребет прискорився. Звір летів. Після нестерпно довгих проведених миттєвостей Іцуко чітко побачив, як гострі голки наздогнали зубочистку вже у повітрі. Кров бризнула в різні боки. Вона завмерла, видавши жахливих рик. Її лапи не дотяглися до драйтла якихось сантиметрів. Іцуко повернув голову, щоб подивитись на Сорок Третього. Друга зубочистка зробила стрибок у його бік, переходячи до атакуючих дій. Хлопець в останній момент встиг каменем упасти на землю, і звір пролетів над ним, лише зачепивши його лапами. Хлопець швидко підхопився, а тварюка хлюпнулася у воду.

Він повернувся обличчям до звіра. Серйозний вираз застиг на ньому. Алхіміст підняв на рівні пояса руки. Світло почало гаснути. Світло тяглося до рук Сорок Третього перетворюючись на чорний потік. Його долоні вкрилися темним світлом. Чорні плями, що поглинали і спотворювали денне світло, розпливалися на його руках. Він присів і знову приклав руки до каменю у той момент, коли мокра зубочистка вистрибнула на нього з води. Голки пронизали її всю. Вона завмерла, не видавши й звуку. Сорок Третій повернувся до Іцуко, намагаючись зрозуміти, чи не постраждав драйтл. Той не зводив очей із його рук. Хлопець і сам глянув на руки. Вони все ще поглинали світло. Він перестав викликати здатність і підвів голову, зустрівшись поглядом із Іцуко.

Два драйтли стояли і мовчки дивилися один на одного. Іцуко не наважувався ні заговорити, ні підійти. По його обличчю стало зрозуміло, що він зазнав сильного переляку.

- Ти точно дикий? Я думав вони не такі полохливі. - спробував пожартувати Сорок Третій.

Іцуко сковтнув. Він поволі пішов до одягу. Сорок Третій подався туди ж. За хвилину вони стояли одягнені. Тільки Іцуко не дозволив одягати сорочку хлопцю.

- Ходімо. Йди за мною. - різко звернувся Іцуко.

Сорок Третій кинув погляд на своє плече. Все воно вимазане в крові. Зубочистка, пролітаючи над ним, здорово його зачепила і завдала глибокої рани. Невдовзі вони повернули з доріжки. Усі сумки та сорочку Сорок Третього поніс дикий. Він нагинався то тут, то там, вириваючи якісь трави. Незабаром він віддав їх Сорок Третьому, наказавши жувати, але не ковтати. Потім кашку треба було вкласти на рану. Поки хлопець був цим зайнятий, Іцуко приніс широке листя ще якоїсь трави. Покрив ними згори рану. Дістав із сумки ще одну свою сорочку і ножем відрізав кілька смуг. Ними він перев'язав плече Сорок Третьому.

- Тепер додому? Ну, я маю на увазі назад? - запитав хлопець.

- Ні. Додому і назад – це різні речі. Ми йдемо додому. Я так вирішив. - серйозно сказав Іцуко. - Надвечір будемо там. Якщо тобі стане погано, не мовчи.

Сорок Третьому довелося швидко підвестися, щоб наздогнати Іцуко. Якийсь час ніхто з них не говорив.

- Чому ти мене врятував?

- А як я міг зробити інакше? Якби ти побачив ди... драйтла в біді, то розвернувся б і втік? - запитав у свою чергу хлопець.

- Ні, Сорок Третій. Я хочу знати, чому ти мене рятував, а не себе. - зробив драйтл наголос на слові “мене”. - Одна зубочистка нападала на тебе. А ти рятував мене, ризикуючи загинути. Інстинкт самозбереження повинен був змусити тебе подбати спочатку про себе. Убезпечити себе. І лише потім думати про інших.

- Потім вже було б запізно. - зауважив хлопець.

Дикий кивнув головою. Про здатність до алхімії без плашки він не питав. Схоже, що зараз він справді турбувався щодо рани хлопця.

- Та не хвилюйся ти так. Заживе. - заспокоїв його Сорок Третій, намагаючись усміхнутися, переборюючи біль.

- Ти знаєш, чим харчуються зубочистки? - запитав Іцуко.

- Живністю якоюсь. - припустив Сорок Третій.

- Угу. І ще вони люблять їсти прискорювач.

Назву цієї трави Сорок Третій знав. З неї часто робили отруту. Драйтл, який був отруєний такою травою, починав відчувати біль у кістках, сонливість, відчувати утруднене дихання, потім кашляти. Грубо кажучи, старість наступала за кілька хвилин. Саме за ці симптоми траву і називали прискорювачем. Потім отруєний помирав.

- Вона мене не вкусила. - задумливо промовив Сорок Третій, пригадуючи деталі короткої сутички.

- Угу. Але вони люблять їсти не саму траву. А її коріння. Для цього їм потрібно рити землю. І часто своїми пазурами вони зачіплюють траву. Якщо її частинки залишилися на пазурах…

Сорок Третій похолов. Підсвідомо він озирнувся. Лікарів немає. Вони незрозуміло де. Навіть Звід не допоможе у такій пустці.

- А що ти за траву мені приклав?

- Для зупинки кровотечі, для зупинки запалення. І одну універсальну, її використовують при різноманітних отруєннях.

Ці слова трохи заспокоїли хлопця. Але все ж таки він став ще сильніше прислухатися до своїх відчуттів. Буквально перші десять хвилин. Потім він залишив цю ідею. По-перше, коли так починаєш про все думати, то одразу виявляєш, що щось починає боліти, колоти, тягнути тощо. По-друге, якщо він виявить зміни у своєму стані, то що він зможе зробити? Що зможе зробити Іцуко? Найкраще — просто йти вперед. Жука вилізла з кишені і поповзла на плече. На те, що було перев'язано. Адже там зручніше сидіти. І все видно. Хоча вона не особливо виявляла інтерес до навколишнього середовища. Жука позіхнула, укладаючи голову зручніше і злилася з перев'язкою. Потім їй стало цього мало, і вона кілька разів намагалася по шиї влізти на голову Сорок Третьому. Він щоразу терпляче садив її назад на плече. Іцуко часто обертався, перевіряючи стан хлопця. Сорок Третього вже почало це дратувати. Потім драйтл перевірив кровотечу і віддав сорочку хлопцю. Допоміг її вдягнути.

Надвечір він побачив вогні попереду. Хлопець одразу ж подивився на всі боки. Чи не пропустив він десь чорне гладке каміння, яке сповістило б його про те, що володіння диких закінчилися. Але нічого такого не було видно в межах його огляду. Значить, попереду. Десь стовпи повинні ж стояти?! Але на підступах до міста їх також не вдалося помітити.