Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"

– Ну, начувайся, Драконе! Ніхто не сміє приходити до мене вночі, наче злодій, і торкатися без дозволу! Тільки попадись мені збоченець! – голосно проговорила, стоячи посеред кімнати.

Дні знову потягнулися один за одним. Утім, сни мені снитись перестали, та й вночі я більше не відчувала сторонньої присутності.

Ми з Черепусом намагалися дізнатися чи вижили інші відьми.

Холодний вважав, що якщо їхня магія змінилася, то я обов'язково зможу їх знайти. Він кілька разів літав до Вічера, втім нікого там не побачив.

Зате, сталося дещо і справді надзвичайне.

С тих пір, як я перестала бути загрозою для Ардеса і лікувала людей від різних болячок, клієнтів в мене стало як волосся на голові.

І серед них, невисока блондинка Мері-Енн. Вона купувала різні бальзами для пом'якшення шкіри, а ще настойку бадьорості для чоловіка раз на три дні. Тому я неабияк здивувалася, коли жінка прибігла до мене посеред ночі й почала колотити у вікно.

– Пані відьмо! Пані відьмо!

З просоння я подумала, що все ж таки, хтось вирішив таки спалити мою хатинку.

Та побачивши Мері-Енн, підскочила з ліжка і відчинивши двері, спитала:

– Щось сталося?

Волосся жінки стирчало у різні боки, плаття вона натягла просто на голе тіло, а на ногах були домашні капці. І як їй не холодно?

– Сталося, сталося, пані відьмо! Моя донечка, моя Емма! Вона вся горить! Я думала, вона просто простудилася, як завжди! Чаєм її поїла, а їй все гірше і гірше! Каже мені – мамо, так в грудях пече! – жінка заридала – Прошу вас, пані відьмо, допоможіть їй!

Я натягнула теплий плащ і пішла за жінкою.

Дім, в якому жила Мері-Енн стояв на самому краю ліса, тож йти було недалеко.

У дверях нас зустрів худорлявий чоловік із сивим волоссям.

– Мері-Енн, навіщо ти…

Та жінка не дала йому договорити:

– Відійди Роджере, інакше я сама тебе відсуну! – гаркнула вона і з неочікуваною силою, відштовхнула чоловіка.

– Заходьте, Емма нагорі! – кинула мені, підіймаючись сходами.

Чоловік буравив мене темними очима.

Піднявшись наверх, я побачила дівчинку років шести. Довге біле волосся заплетене у дві коси. Щоки – яскраво-червоні.

Підійшовши до неї, торкнулася лоба. І справді, гарячий!

Приклавши руку до грудей дитини, заплющила очі.

Останнім часом в мене виходило буквально бачити хворобу. Я бачила її, як темну, чорну енергію, що обплутує в'язкою сіткою тіло людини, та цього разу нічого такого я не помітила.

Дивно!

Я спробувала ще раз. Нічого!

Дівчинка відкрила очі і я мало не відсахнулася.

У синіх очах час від часу спалахували голубі іскри.

– Тебе щось болить, Еммі? – спитала дівчинку.

– А ви відьма? – проговорила вона.

– Так, але я добра, я хочу тобі допомогти.

– Воно не болить, а просто пече і мені дуже-дуже жарко, весь час пити хочеться!

– І де ж пече?

Еммі підняла маленьку ручку і поклала її прямо на своє серце.

Хвороби я не бачила, а що як… Я хитнула головою. Ні.. Ні… Не може бути!

Зазвичай у відьом це траплялося раніше і мало хто про таке пам'ятав, та я пам'ятала. Тепер думаю, що так пізно це сталося зі мною через зілля, що давала мама. Формування магічного резерву. Відчуття такі самі, як описала дівчинка, а головне – очі, вони можуть змінювати колір, або ж блимати, або ж, як от в Еммі – іскритись.

Що ж, був тільки один спосіб перевірити.

– Послухай-но мене уважно, Еммі, ти б хотіла зараз попити води?

– Так, дуже! – радо відповіла дівчинка.

– Тоді спробуй уявити свою чашку повну води, зможеш? Уяви, що вона стоїть он там, на столі, – я махнула у бік маленького столика – ти повинна просто захотіти. Спробуй.

– Просто захотіти? Як в казці? – здивовано спитала вона.

– Так, як в казках.

Дівчинка кивнула і заплющила очі. Маленькі пальчики стисли ковдру.

Час йшов, та нічого не відбувалося, я вже подумала, що помилилася, коли позаду нас щось грюкнуло.

Обернувшись побачила, що чашка з водою зависла на самому краєчку столика, а потім впала. Вода розтікалася по підлозі.

– Ой, я хотіла, щоб вона до мене сама прилетіла! – засмучено проговорила Емма.

– Нічого. – я махнула рукою і вода знову зібралась у чашку й полетіла в руки дівчинки – Пий. Поки що, тобі треба багато відпочивати й пити. І все.

Я вийшла з кімнати та спустилася вниз.

Мері-Енн злетіла слідом.

– Що з нею? – напружено спитала жінка.

– Ви й самі бачили. – я трохи помовчала – Не знаю чому і як, та ваша донька відьма, така сама, як і я. І це всього лише перший етап, в неї формується резерв. Магічний резерв, тобто запас магії. Це не страшно, просто неприємно.

Я почула придушений зойк чоловіка позаду.

Мері-Енн дивилася на мене широко розкритими очима.

– Відьма?! Але як це можливо? Ми з чоловіком звичайні люди! Що ж тепер робити?

– Чесно кажучи, я не знаю, як. Послухайте, – заговорила скоромовкою – магія – це не жарти. Якщо в дівчинки дар, він не зникне сам по собі, а буде лише рости. Врешті-решт, якщо її не вчити, вона може заподіяти шкоду не тільки іншим, але й собі. Якби, якби… Може ви дозволите мені її навчати? – нарешті спитала я.

– А що, як це ви заразили мою доньку своєю магією? – гнівно спитав чоловік, підходячи до мене.

Я заперечно хитнула головою.

– Магія – не хвороба, пане. Не можна комусь її передати, це не річ. Відьмою можна народитись, і ваша донька народилась такою.

В останньому я не була певна. А що, як справжня драконяча магія, та, що зробила Айвана джерелом, просто обрала цю дівчинку? Чому б і ні?

– Ніколи! Ніколи моя донька…

– Та замовкни ти вже, Роджере! – закричала жінка – Ми можемо подумати? – спитала вона.

– Можете, та тут нема про що думати. Нехай дівчинка приходить до мене хоча б два рази на тиждень.