Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Думаєш, він це серйозно? – спитала в Холодного, коли двері за Айваном зачинилися.
– Не пригадую, щоб він колись шуткував. – проговорив Черепус.
Речей в мене не було, тож поклавши книгу в сумку, яку мені дала Бетсі, спустилася вниз.
Якщо чесно, я і сама не добре розуміла, чому погодилась зробити так, як хотів рудоволосий.
Викинувши з голови всі думки, вийшла з замку і застигла.
На подвір'ї, фиркаючи і час від часу показуючи величезні зуби у хижій посмішці, стояв Червоний Дракон.
Його луска виблискувала у яскравих промінцях Реарнара. Масивні лапи й тулуб вражали своїми розмірами. Та в нього один кіготь, як я вся!
Мимоволі, зробила крок назад.
– Невже відьма злякалася? – пролунав низький рик.
Знайомі жовті очі насмішкувато глянули на мене з драконової морди.
То от чому Айван сказав, що ми дістанемось додому набагато швидше!
– Ну ж бо, Даная, сідай поки я не передумав. Чи ти вирішила залишитись?
Я розгублено подивилася на Черепуса, але той лише сіпнув пухнастими вухами.
Дракон простягнув до мене крило і трохи присів.
– Мені що, по ньому на спину тобі лізти? – спитала.
Ящур фиркнув.
Я ступила на крило і поволі дісталася спини. Ближче до шиї, між двома гребінцями, побачила виїмку.
– Сідай вже давай, відьмо, і тримайся там!
Не гаючи більше часу, я всілася, а Черепус вмостився у мене на колінах.
Хоч я і знала, що буде далі, та все одно не могла стримати крика, коли одним змахом велетенських крил, ми опинилися серед червоних хмар.
– Аааааааа! – заверещала.
Дракон мерзенно захихотів і піднявся ще вище.
– Айване, ти навмисне! – закричала, та вітер не давав говорити, волосся розтріпалося і забивалося до рота.
Тож вибору не залишилось – довелось замовкнути.
Спершу я боялася дивитися вниз, пальці вчепились у гребінець з такою силою, що аж побіліли.
Та все ж, мені стало цікаво – глянула на Чорний ліс, що тягнувся вздовж Червоних гір. Замок Айвана залишився далеко позаду, потім промайнуло якесь місто. Я й сама не помітила, як майже всю дорогу із цікавістю розглядала фантастичні краєвиди Земель Червоних Туманів.
Найбільше мене вразив Вічер. Здавалося, місто перетворюється на дикий, неприборканий ліс.
Невже… Невже ніхто й справді не вижив?
Коли ж показалися знайомі верхівки червоних дерев, я мало не заплакала від радості.
Нарешті!
Дракон опустився на галявину просто біля моєї хатинки.
Трави так розрослися, що я ледве бачила маленьку дерев'яну ручку дверей. Навіть вікно завісили довгі гілки із червоним листям.
Айван простягнув крило і я злізла.
Мить – і переді мною знову стояв мужчина.
Його вогняне волосся контрастувало із жовтими очима, кремезна постать виділялася на фоні нескінченного лісу.
Я відчула, як серце закалатало у грудях.
– Що ж, дякую тобі, за… За все. – видавила з себе.
Чоловік мовчав, тож я просто повернулася до нього спиною і зробила крок вперед, та він схопив мене за руку і притягнув до себе.
Губи його буквально впилися у мій рот і він все цілував і цілував мене, аж допоки я не відчула, що от-от впаду.
Так само різко, Айван випустив мене з обіймів, і не обертаючись, пішов навпростець через ліс, до селища.
– От і добре. – проговорила я.
– Згоден. – відповів Черепус.
– Тепер, я нарешті зможу жити, як захочу і ніякий дракон мені не указ!
– Саме так.
– Від нього самі тільки проблеми! – розпалялася все більше – Нехай собі йде! Нехай котиться, і більше ніколи не повертається!
– Так, нехай. – погодився Холодний.
Я перевела на нього погляд і побачила, що наглий пес скалить довгі зуби.
– Ти що, знущаєшся з мене?
– Та що ти Даная, я повністю з тобою згоден! На якого первісного нам якийсь там Дракон?! Навіть якщо він витягнув тебе з того світу, і вже неодноразово сказав, що любить. Ну, подумаєш, таких можна кожного дня посеред лісу зустріти! – Холодний вже відверто реготав.
Я розлючено глянула на нього і покрокувала до дверей.
– От і котись до нього, раз у вас така любов, нехай він тебе годує! Коротка в тебе пам'ять виявляється! Вже забув, як він тебе в клітці тримав?! А ребро як видрав?! Оооо! А чи не ти хотів встромити ритуальний кинджал йому в серце!?
Черепус фиркнув і злетів високо у небо.
Зайшовши всередину, я притулилася спиною до дверей. На очі нагорнулися сльози. А що, як Черепус не такий вже і не правий?
Тієї ночі мені приснився сон – я знову була на могильнику і звідкись зверху спостерігала, як рудоволосий чоловік притискає моє тіло до своїх грудей і тихо шепоче:
– Живи, Даная, живи! Я так тебе кохаю!
Вранці прокинулася зла і з важким відчуттям у грудях.
Витягуючи з сумки книгу та їжу, помітила туго набитий гаманець. Відкривши його, здивовано втупилась у цілу купу монет.
Та тут вистачить на рік вперед!
Айван!
Зі злістю жбурнула гаманець у вікно.
День за днем життя знову поверталося у звичний для мене ритм, з тією лише різницею, що тепер мені можна було коли завгодно навідуватися до Ардеса.
Новини, як не дивно, розліталися швидко. Люди самі почали приходити до мене, щоб замовити якесь зілля або ж ліки, а ще, коли я йшла вулицями ніхто не плював мені услід.
Та кожної ночі мене переслідував той самий сон, поки нарешті, я не зрозуміла, що то ніякий не сон, а просто спогад. І від того, стало тільки гірше.
Я сумувала дедалі сильніше, серце тягнулося до дракона.
Я часто прокидалася посеред ночі, вся розпечена від бажання, що тугим вузлом скручувалося внизу живота.
А іноді, крізь сон, ніби відчувала ніжні дотики, такі легкі й такі приємні, що я сама тягнулася до них.
Поступово мене стало переслідувати відчуття, що хтось буває у моїй хатинці вночі.
– Хтось! – презирливо фиркнув внутрішній голос – Ніби ти не знаєш хто!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Драконяча відьма, Настуся Соловейко», після закриття браузера.