Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

Через чотири години в усій околиці вже плескали по-своєму, розповідаючи цю сцену. Генерал, переказували, вбив нещасного Курткюїса; він відмовив йому в обіцяному, а винен йому був дві тисячі франків.

Найбезглуздіші чутки щодо егського поміщика поширювалися з новою енергією; казали, що він божевільний. На другий; день Брюне, який щойно пред'являв позови від імені генерала, доставив йому повістку мирового суду по позову Курткюїса. Тисячі мошок мали вкусити цього лева; його муки тільки починалися.

Вступ на посаду лісового об'їзника пов'язаний з деякими формальностями: він повинен принести присягу в суді першої інстанції; отже, минуло кілька днів, поки три нові об'їзники офіційно дістали свої повноваження. Хоч генерал написав Мішо, щоб той приїхав зі своєю дружиною, не чекаючи, поки павільйон біля Авонської брами буде остаточно пристосовано під його квартиру, але майбутній начальник охорони був затриманий своїм одруженням, та приїздом у Париж жінчиних родичів і не зміг приїхати раніш, як тижнів через два. Протягом цих двох тижнів, внаслідок ряду формальностей, з якими не дуже-то поспішали в Віль-о-Фе, егський ліс спустошували мародери, використовуючи час, поки він лишався без усякої охорони.

Великою подією, для всієї Егської долини, починаючи від Коншів до Віль-о-Фе, була поява трьох об'їзників у суконних зелених костюмах, — улюблений колір імператора, — з чудовою виправкою, рішучий вигляд яких свідчив про міцний характер, вміння добре ходити, рухливість і здатність проводити цілі ночі в лісі.

В усьому кантоні один тільки Груазон зрадів ветеранам. Прийшовши в захват від такого підкріплення, він вибухнув погрозами на адресу злодіїв, які мали в найближчому майбутньому бути міцно притиснені й позбавлені змоги робити шкоду. Отже, ця жорстока і в той час прихована війна не обійшлася без формального оголошення, якого вимагає звичай.

Сібіле звернув увагу генерала на суланжську жандармерію і зокрема на унтер-офіцера Судрі, як на безперечних і потайних ворогів Егів; він дав йому зрозуміти; яка була б для нього корисна прихильна жандармерія.

— З добрим унтер-офіцером і жандармами, відданими вашим інтересам, ви держатимете в руках усю округу! — сказав він.

Граф помчав у префектуру, де й добився у дивізійного генерала відставки Судрі і заміни його якимсь Віале, відмінним жандармом департаментського центру, якому дали прекрасні рекомендації і генерал, і префект. Жандармів суланжської команди, розміщених по інших пунктах департаменту, жандармський полковник, старий товариш Монкорне, замінив добірними людьми, яким було дано секретний наказ пильнувати, щоб маєткові графа де-Монкорне відтепер не завдавалось жодної шкоди, і особливо рекомендувалося не підпадати під вплив суланжського населення.

Ця остання революція, зроблена з швидкістю, що не дала жодної можливості перешкодити їй, здивувала Віль-о-Фе й Суланж. Судрі, вважаючи себе вигнаним, голосно скаржився, і Гобертен знайшов спосіб провести його в мери, щоб знову підкорити йому жандармерію. Багато галасували про тиранію. Монкорне став предметом ненависті. Він не тільки зіпсував п'ять-шість кар'єр, а й вразив багато марнославних надій. Селяни, збуджені словами, які виривались у дрібних суланжських і віль-о-фейських обивателів, у Рігу, у мельника Ланглюме, коншського поштмейстера Гербе, повірили в скору втрату того, що вони називали своїми правами.

Генерал припинив справу зі своїм колишнім сторожем, оплативши йому все, що той від нього вимагав.

Курткюїс купив за дві тисячі франків невелику ділянку землі, вклинену в егські землі, з виходом у лісові зарості, де водилась дичина. Рігу ніколи не мав на увазі уступати Башльрі, але дозволив собі злісну втіху продати її за полуторну ціну Курткюїсові. Отак той потрапив у число його незліченних креатур. Рігу тримав його в руках з допомогою недовиплачених грошей за ділянку, бо колишній сторож дав йому тільки тисячу франків.:

Три об'їзники, Мішо і польовий сторож стали з того часу вести життя гверильясів[84]. Ночуючи в лісі, вони невтомно виходжували його; вони набували того поглибленого знання, на якому грунтується наука лісового сторожа і яке звільняє його від зайвої втрати часу, вивчаючи входи й виходи, освоюючися з породами дерев і їх розташуванням, привчаючи вухо до всяких гуркотів і шумів, що лунають у лісі. Нарешті, вони наглядали за місцевими жителями, ознайомлювалися з різними родинами по селах кантону і окремими їх членами, їх звичаями, характерами, засобами існування. Усе це далеко важче, ніж думають. Бачачи так мудро вживані заходи, селяни, що годувалися Егами, протиставили цим розумним починанням глухе мовчання й лукаву слухняність.

З самого початку Мішо і Сібіле не сподобалися один одному. Прямий і чесний військовий, краса унтер-офіцерської молодої гвардії, не зносив солоденької грубості і невдоволеного вигляду управителя, якого він одразу ж прозвав «китайцем». Він незабаром звернув увагу на заперечення, які виставляв Сібіле проти істотно корисних заходів, і на докази, якими він виправдував речі з сумнівним результатом. Замість того, щоб заспокоювати генерала, Сібіле, як можна побачити з цього побіжного начерку, постійно збуджував його і підштовхував на суворі заходи, в той же час силкуючись залякати його безліччю неприємностей, нескінченними сварками і все новими неподоланними перешкодами. Не здогадуючись про роль шпигуна й провокатора, яку взяв на себе Сібіле, що з моменту свого вступу на посаду вирішив обрати собі хазяїном чи генерала, чи Гобертена, залежно від своїх інтересів, Мішо впізнав в управителі людину жадібну, погану; він сумнівався також в його чесності. Глибока недружність, що роз'єднувала цих двох вищих службовців, припала, проте, до смаку генералові. Неприязнь спонукала Мішо стежити за управителем, хоч він ніколи не принизився б до шпигунства, якби йому це доручив навіть генерал. Сібіле підлещувався до начальника охорони і принижено догоджав йому, не маючи сили примусити його кинути вишукано-ввічливе поводження, яке чесний військовий поставив між ними, немов мур.

Тепер, ознайомившися з цими попередніми деталями, ми добре зрозуміємо інтереси ворогів генерала і цікавість наради, яку він мав з двома своїми міністрами.