Читати книгу - "Медлевінґери"

— А що то було вчора з бамбуком? — запитав Томас, сумно поглядаючи на свою булочку, на якій крізь тонкий коричневий прошарок шоколаду проглядало біле масло. — Ліна все вигадала, чи що?

— Визирни з вікна! — сказала Брітта. — Та купа ще там!

Але Томас стомлено похитав головою.

— Ніяк не дадуть собі ради з екологією! — сказав він. — Якось моторошно.

Ліна штурхнула Йоганнеса в бік.

— А що тепер з Кевіном? — прошепотіла вона. — Як ти з тим упорався?

«Таке паскудство, що я не можу їй цього розповісти! — подумав Йоганнес. — Я б залюбки їй розказав, то було так смішно. Вона ж мені найкращий друг уже стільки років. Натомість мушу відбріхуватись».

— Мені треба в душ! — підскакуючи з місця, повідомив він.

— Йоганнесе, що за спіх? — крикнула Брітта.

Але Йоганнес вже зник у лазничці і зачинив за собою двері.

«У детективах все просто, — думав Йоганнес, пробуючи рукою воду. — Там завжди все зрозуміло, принаймні читачеві. То чому я не знаю цього зараз? Якось же ж треба вивідати, чи Каїн Томас, чи ні!»

Гаряча вода стікала по його обличчю. Йоганнес заплющив очі. Хай там як, але Ліна не втаємничена у злочини свого батька, якщо він справді злочинець, і це трохи заспокоювало Йоганнеса. Ніби не досить, що він розчарувався в Томасові! Але Ліна, цілком очевидно, ні про що не здогадується. Як шкода, що він не може їй розповісти, що сталося з Кевіном. Йоганнес повернув обличчя до струменя води. За його заплющеними повіками знову з’явився напис. Кевін. Кевін. Кевін.

Тоді він збагнув.

Томас і Ліна пішли, щойно Йоганнес вийшов з душу. Ліна кидала на нього здивовані погляди.

— Здається, я захворів! — промурмотів Йоганнес. — Почуваюся якось так… як хворий.

Брітта поклала йому руку спочатку на чоло, потім на потилицю і похитала головою.

— Гарячки нема! — сказала вона. — І дві булочки змолотив. Ні, ти не хворий.

— Може, я не виспався, — припустив Йоганнес. — Я погано спав.

І з цими словами поплентався до кімнати.

— Але не замикатися! — крикнула Брітта йому навздогін.

— Мені дванадцять! — гукнув у відповідь Йоганнес. — Я маю право на приватне життя!

І відімкнув двері.

Брітта на кухні й далі сварилася, та Йоганнес вже стояв на колінах перед ліжком.

— Ніссе! Моа! Торіле! — прошепотів він. — Мені здається, я вже знаю, хто…

— Це ж він, правда? — сказала Моа, виповзаючи на животі з-під ліжка, вся в пилюці. — Томас? Він Каїн?

— Він каже, що вчора в ящику був мотор для човна, — сказав Йоганнес. — І ми з Ніссом бачили, як чоловіки поралися біля мотора.

Нісс кивнув.

— То ти гадаєш, що це насправді не він? — запитав Торіл.

Йоганнес знизав плечима. Він витяг із письмового столу зошит з математики і відкрив його на останній сторінці. Там він колись записав перелік комп’ютерних забавок, які хотів позичити; під тим було дещо невдале зображення Люка Скайвокера.

— А зараз будьте уважні! — промовив Йоганнес.

Кевін, написав він прямо під невдалим Люком. Кевін. Кевін.

— Ну? — схвильовано спитав він.

— Що — ну? — неприязно відповіла Моа.

— Йоганнесе! — крикнула Брітта з кухні. — Ти знову говориш сам із собою?

— Я вчу уроки! — буркнув Йоганнес. — Послухай, можеш хоч на секунду лишити мене в спокої?

Він пальцем торкнувся слова.

— Ви що, не бачите?! — прошепотів він. — Тому Антак і сміявся!

Він закреслив «в».

— Кеін! — пошепки сказав Нісс. — Якщо закреслити, то виходить Кеін!

— Це приховано! — сказав Йоганнес. — Ім’я приховано, розумієте? І Кевін такий… Від нього я очікував би такого в тисячу разів швидше, ніж від Томаса!

Торіл глянув скептично.

— Неправильно написано, — сказав він.

Йоганнес похитав головою.

— Може, його батьки не знали, як це пишеться? — сказав він. — Або навпаки, перший Каїн не знав? Може, вони вже тисячі років неправильно писали?

Торіл присунув до себе зошит.

— Не знаю… — із сумнівом промовив він.

— І це пояснює сміх Антака! — схвильовано