Читати книгу - "Медлевінґери"

— М-м-м-м! — промимрив Йоганнес, перевертаючись набік.

Тоді почувся голос Брітти.

— Він що, знову зачинився? — кричала вона, смикаючи за клямку. — Йоганнесе, досить вже! Негайно відчиняй!

— Вже йду, — промурмотів Йоганнес. — Що за поспіх?

Він глибоко вдихнув і видихнув.

— Ліно, йди вже на кухню! — сказав Йоганнес. — Мені треба… Словом, мені буде неприємно, якщо ти мене такого в піжамі…

— Відколи це? — ображеним голосом промовила за дверима Ліна. — Це щось новеньке!

Йоганнес укляк перед ліжком.

— Т-с-с-с! — прошепотів він, приклавши вказівного пальця до уст. — Я нікого сюди не впущу!

Він витяг із шафи старий банний халат, який не носив уже років п’ять, відколи перестав ходити на плавання. Халат був ледь довший за куртку піжами й на спині затісний. Про те, щоб застебнути його спереду, годі було і мріяти. Незважаючи на це, Йоганнес зав’язав на животі пояс.

— Готові? — прошепотів він. А тоді відчинив двері, швидко прослизнув у них і, захряснувши їх за собою, квапливо повернув ключ.

На кухні за столом сиділи Брітта, Томас і Ліна. Пахло свіжими булочками і кавою.

— Доброго ранку! — сказав Йоганнес, гепнувшись на останній вільний стілець. — Давно не бачилися, Томасе.

Брітта уважно глянула на сина.

— Ну й вигляд у тебе! — вигукнула вона. — Як мати я вже починаю хвилюватися!

— Я просто ще не прокинувся, — буркнув Йоганнес.

— Помітно, — сухо відказала Брітта. І тепер ще раз у присутності всіх повторила: — Я не хочу, щоби ти постійно замикався у своїй кімнаті! Я не маю другого ключа, і якщо щось станеться…

Томас глянув на Йоганнеса.

— Що має статися, Брітто? — сказав він, хитаючи головою. — Йоганнесові дванадцять. Він вже має право на приватне життя.

— Точно, — підтвердив Йоганнес і вхопив булочку. Його здивувало, що Томас так ревно кинувся йому на допомогу. Хіба що він підозрює, що Йоганнес когось у себе ховає… Тоді це не дивно.

— А що з твоєю головою? — запитала Брітта, вдивляючись у Томасове обличчя. Величезну ґулю прикривав чималий пластир. — Якщо можна поцікавитись. Мені прикро, що змушена питати, але сам ти нічого не розкажеш.

Томас торкнувся чола й здригнувся.

— Ну, мені трохи незручно про це говорити! — відповів він і зиркнув на Йоганнеса. — Я послизнувся, коли йшов уночі додому, — на сходах від понтона вниз. І впав. Так недолуго.

— Ой! — скрикнула Брітта.

— А потім у мене паморочилося в голові й мною так хитало, — продовжував розповідь Томас, знову шукаючи очима Йоганнеса, — що я поперевертав на човні все, що можна. Повне лайно.

— Він навіть чайник розтрощив! — сказала Ліна. — І зошити мої тепер такі розтріпані! Реально, Томасе, я й досі не розумію, як це могло статися.

— Нічого не пригадую! — пригнічено сказав Томас. — Я, певно, був у шоковому стані.

— Так-так, шоковий стан! — сказала Ліна. — Ти вже якось нещодавно був напився!

— Тільки не Томас! — з іронією сказала Брітта. — Не повірю!

Йоганнес сьорбав своє какао. Йому байдуже, у що ви повірите, думав він. Шок чи пиятика. Навіть якщо він зараз і протестує. Найголовніше, щоби ви не дізналися правди. Але в його паспорті не написано «Каїн».

— Як там твої курси підвищення кваліфікації? — запитала Брітта. — Коли починаються?

Йоганнес саме хотів узяти другу булочку, але завмер: його насторожило те, про що заговорив Томас.

— Ще трохи, — відповів Томас. — А до того я просто буду підробляти, ця нічна робота — не найгірше з усього, що може бути. Я ще й вдень можу чимось зайнятися.

Він намастив собі на булочку двосантиметровий шар «Нутелли», але Брітта вдала, ніби нічого не бачить.

— Вчора я, приміром, привіз на «Корделії» запасний мотор для сусіда! — сказав він. — Там у гавані. Головне — бути з ними в добрих стосунках. Щоб вони нічого не донесли річковій поліції.

— Мотор? — здивовано запитав Йоганнес. — Ти привіз мотор для човна?

— Що тут дивного? — не зрозумів Томас.

В ящику був мотор. Звичайний мотор. Не Антак з Ведуром. Звичайнісінький мотор для човна.

Стверджує Томас.

Йоганнес вкусив булочку.

Але Томас стверджує також, що вчора впав зі сходів. Томас міг багато чого стверджувати, поки неможливо перевірити його твердження.

«Але вони справді вовтузилися з мотором, — подумав Йоганнес. — Ці непривітні чоловіки на пристані. Коли ми з Ніссом там були, вчора пополудні. Можливо».

— Не бери стільки «Нутелли»! — не витримала-таки Брітта.

«З іншого боку, Томас, ясна річ, знав, —