Читати книгу - "Жінка в пісках"

уривчасте дихання. Я ждав з таким відчуттям, ніби мене помістили в тендітний скляний посуд, тонший за папір — чхни, і він розсипеться на друзки. Не заперечую, що я сердився, але ти, гадаю, не спішила відповідати. Що змушувало тебе вагатися? Це питання не виходило в мене з голови. Становище вимагало, щоб ти негайно вирішила — згодилась допомогти або відмовилася. Чим довше ти вагатимешся, тим виразнішою ставатиме неприродність нашої розмови і, зрештою, ти мене в чомусь запідозриш. Якби ти не хотіла мати зі мною справи, то могла б відповісти «не знаю», але ти мовчала, і це означало, що ти наполовину погодилась. А якщо погодилась — хай навіть наполовину,— то таким чином утратила привід для відмови. Щоб ти могла легше зважитися, мені, видно, слід було додати кілька слів. Та саме в ту мить, грубо штовхаючись, між нами протиснувся якийсь молодик. Лише тоді я помітив, що ми заважаємо людському потоку і навколо нас утворилася круговерть. Насилу вирвавшись із неї, ти запитливо глянула на мене — ковзнула поглядом, наче перегортала календаря. Твій погляд явно мені не сподобався, та саме тоді, коли я збирався розтулити рота, щоб заохотити тебе до зближення, ти нарешті відповіла.

Хоча після тієї відповіді я подумки потирав руки від задоволення — мовляв, пощастило,— мені чомусь стало прикро, неначе мене зрадили... Якщо ти йшла назустріч мені, своєму чоловікові,— це добре, а якщо зовсім чужій людині, то що тоді?.. Трохи повагавшись, ти відповіла згодою... Очевидно, твоє вагання мусило щось означати... Коротко кажучи, ти натякала на огорожу заборони... А те, що ти свідомо погодилася пройти зі мною сім-вісім хвилин, кілька сотень метрів, я, природно, сприйняв як щось більше за просту люб’язність... В усякому разі, винагорода за гудзика виявилася неабиякою... Щиро кажучи, ти навмисне збуджувала в мені статеву жагу... А тому що збуджувала навмисне, то й сама...

Ні, все було гаразд. Чого б я мав нарікати, якщо ввесь мій план був розрахований на такий розвиток подій? Якби ж, навпаки, ти відмовила, всі мої дотеперішні зусилля зійшли б нанівець. Звісно, я міг би спробувати щастя іншим разом, але якщо першу зустріч вдалося б видати за чисто випадкову, то друга залишила б враження навмисності й збільшила б твою настороженість. Ні, так було краще. Минулої ночі я нарешті глибоко усвідомив, що бажання завдяки масці вернути собі тебе, а завдяки тобі вернути собі всіх інших людей — не просто красива дрібничка, не гра слів, а сила, здатна проламати огорожу, яка оточує секс, і добратися до дна безсоромності. Оскільки я вирішив подолати огорожу заборони, а ти начебто на це погодилася, то метушитися не випадало. І пускати в оборот виправдання, буцімто ніхто нічого не підозрював. Якщо я хотів зламати огорожу сам, без твоєї допомоги, то залишалося одне: вдатися до насильства. Та було б дуже дивно, якби така одностороння розпуста відновила стежину між нами. Внаслідок такого одноразового вчинку маска мусила б зникнути безслідно з цього світу. А крім того, коли б я задовольнився насильством, то міг би обійтися справжнім обличчям, укритим п’явками, а не шукати допомоги в маски.

Звичайно, в таких міркуваннях начебто була своя логіка. Але поруч із тобою, з твоїм живим тілом, спускаючись сходами в підземний перехід, ущерть заповнений іншими людьми, я почувався приголомшеним, збентеженим, спантеличеним навальною реальністю твого існування і мало не задихався від невимовних страждань. Мене легко звинуватити в убогості уяви, та хіба так уже рідко її підстьобує відчуття дотику? Звісно, я не думав про тебе як про скляну ляльку або словесний символ, та лише тепер, наблизившись до тебе впритул — так, що міг помацати рукою,— вперше відчув на дотик реальність твого існування. Ближча до тебе половина мого тіла стала чутливою, ніби після перегрівання на сонці, кожна пора, мов собака, зморена спекою, висолопивши язика, важко дихала. Як тільки я уявляв собі, що ти, така близька, готова прийняти зовсім чужу людину, то опинявся в нестерпно жалюгідному стані — так, наче ти не тільки обзавелася коханцем, а ще й без ніякої причини викинула мене, як непотріб. Виходить, що мої вчорашні безсоромні фантазії, в яких я нехтував тобою, були набагато поміркованіші. Порівняно з цим навіть насильство ще свідчило б про здоровий розум. Я знову взявся пригадувати риси маски, ніби вони належали чужій людині, і почав відчувати кипучу ненависть і огиду до цього мисливського типу обличчя з борідкою, в темних окулярах і претензійному вбранні. Водночас я відчував, що ти, не відкидаючи рішуче цього обличчя, зовсім інша, і мені стало ще сумніше — немов на коштовному камені я помітив краплю отрути.

А от маска сприймала все по-іншому. Вона, здавалось, володіла здатністю поглинати й перетворювати в поживу мої страждання, а гілки і листя її бажань, як у болотяних рослинах, ставали щоразу все густішими й могутнішими. Оскільки ти її не відкинула, то вона, мало не вважаючи тебе своєю, іклами уяви вп’ялася в твою шию, що виступала із світло-коричневої блузки без комірця, наче баночка з фруктовим соком. Для мене ти була сама собою, а для маски — всього лише жінкою, що впала в очі, а тому осуджувати її за нескромність не варто... Так, я і маска були розділені бездонною прірвою. Ми відрізнялись, але ж тільки верхнім шаром обличчя завтовшки кілька міліметрів, усе інше було спільне, а тому розмова про прірву може сприйматися як просто красиві слова, та мені дуже хочеться, щоб ти згадала про канавку на грампластинках. Таки проста річ, а скільки десятків тонів здатна відтворити. Тож зовсім не дивно, що людське серце билося в двох несумісних тембрах.

Звичайно, дивуватися нема з чого. Адже і ти сама була роздвоєна. Як і я, ти жила подвійним життям. Якщо я перетворився в іншу людину, надівши чужу маску, то ти досягла цього з допомогою своєї власної маски. Інша людина під власного маскою... Яке жахливе поєднання слів!.. Я виношував задум, як би вдруге з тобою зустрітись, а вийшло навпаки; я мав удруге з тобою розійтися. Напевне, я допустився непоправної помилки.

Якби ж то я здогадався, що дійде до цього, то краще б відразу повернувся назад... ні, краще взагалі не повертався б назад, а запитав про