Читати книгу - "Драматичні твори"

душі.) І не треба! Дитячий страх напав на мене, і я себе мордую. Щоб край утихомирить, то треба припинити дику волю гайдамацьку, поки не захопив цей рух увесь народ!.. Так... Так!.. Як море зрадливе сьогодня на лоні своїм гойдає тихо байдак і мов присипляє пливця, а завтра в мент один скаженіє і б’є на тріски той самий байдак і топить у хвилях своїх навісних необачного пливця — отак і народ: коли розірве ланцюг покори, подібен морю навісному! Покірний ще сьогодня й тихий,— він в мент один страшну підніме бурю, і Посполиту Річ потопить в крові, і все оберне у руїну! Пріч же, сумні думки, пріч! Не проти народа я воюю, а проти гайдамак; народові ж бажаю миру і спокою, щоб він під панською рукою добув широкої освіти і прав на вільне й корисне життя для всього краю. (Здригнув і прислухається.) Знову хтось сказав «добривечір»! (Іде до вікна і, заглянувши, одскакує.) Що це? Ввижається мені! Чи й справді то Шмигельський?!! (Підходе до вікна.) Пан Шмигельський, блідний, і з уха кров дзюрчить! Пане Іване! Чого ж ти... Щез!.. Це мана... Це так мені здалося...

ЯВА X

Чалий і джура.

Чалий. Це ти в вікно заглядав?

Д ж у р а. Ні.

Чалий. І нема нікого?

Джура. Ба, приїхав зараз козак з хоругви пана Шми-гельського.

Ч а л и й. Де він? (Хутко, не діждавшись одповіді, вийшов.)

З других дверей виходить Зося.

ЯВА XI

Зося. Джуро, що там сталось, що пан так прудко вийшов? Мені здалось, що пан Шмигельський приїхав?

Джура. Ні, пані, козак з його хоругви.

Зося. То, певно, він вернувся?

Джура. Не знаю.

Зося. Здається, йдуть! Ти не кажи, що я виходила, щоб пан не ггіівавсь.

Джура. Слухаю, пані.

Зося зиикає за двері.

ЯВА XII

Ч а л її й і надвірнії іі коза к. У козака голова перев’язана.

Чалий. От через що я так тривожусь цілий день — душа нещастя чула! Ну, ну—далі розказуй...

Козак. Я певен, що всі там полягли, до одного усі.

І їх там полягло багато. Коли уранці після бою до мене знов вернулося життя, то я побачив, що балка вся завалена була козачим трупом — немовби хто позвозив їх багато так навмисне. Шукав між трупом я сотника пана Шмигель-ського, але його там не було. Коли на гору вийшов, то на горі

з десяток наших коней уже здихало, бо в них розпорені були їх животи, а далі паслось скілько коней, так я піймав одного і от до тебе прискакав з цією звісткою лихою!

Ч а л и й. О боже мій, яка потеря! Це Гнат — його робота, бачу... Ти знаєш місце добре?

Козак. Знаю.

Чалий. Так ти нас проведеш туди. Іди тим часом спочивай, обмий і перев’яжи свої рани. Джуро, дай йому добрий кухоль меду, скажи, щоб зараз коней трьох сідлали, і сам вертайсь сюди.

Джура і козак вийшли.

(Сава сідає і пише лист, а написавши.) Сто душ лягло на полі і з ними кращий друг! Друг, котрий підтримував всякчас мій дух, друг, що вмів розгонити найтяжчі хмари життєві, які гнітили часто мозок мій, і душу, й серце!.. О, тепер я попалю усі ліси, я виверну все гайдамацьке гніздо, я за-платю за смерть Шмигельського ваіѴі всім сторицею, страшно, страшно заплатю!!

Входить джура.

ЯВА XIII Чалий і джура.

Чалий. От три листи; один, що згорнутий удвоє,— в Немирів! Другий, що край один заламаний,— у Тульчин; а третій, одкритий,— в Рубань! Птицями нехай летять всі три!

Джура. Тоді у нас нікого не останеться в дворі, бо Харко й Трохим пішли на слободу і досі не вернулись.

Ч а л и й. Так ти па слободу йди зараз і в двір до мене поклич Кульбабу; скажи йому, щоб він узяв з собою всіх своїх товаришів, що колись були у гайдамаках. Вони мені потрібні і за послугу будуть мати добру плату. Іди ж мерщій! А не забув, куди який послати лист?

Джура. Цей — в Немирів, цей — у Тульчин, а цей — у Рубань.

Чалий. Так.

Джура -пішов.

Годі вагатись, годі!

І ти не спиш ще на лихо?

Зося. Яке там лихо? Я чую тривогу; скажи, що сталось? Я ні жива ні мертва!

Ч а л и й. Молю тебе, не заважай мені! Сотня Шмигель-ського пропала, і я піду шукать її. Скоро збереться сюди вся близька милиція, і я виступлю зараз, по дорозі захоплю решту — і в поход!

3 о с я. То нехай коней зараз запрягають, і я поїду у Немирів з сином, бо тут без тебе я не зостанусь.

4 а л и й. Я вже послав на слободу, і зараз сюди прийде, Кульбаба,- а з ним п’ятнадцять таких молодців, що і на сотню підуть. Для всіх роздам я списи, порох, кулі і мушкети. Це буде твоя варта. Коли ж захочеш їхать, то завтра вже поїдеш у Немирів; а варта все ж таки нехай стоїть в дворі... Іди ж, моя голубко, і спи спокійно, тебе одну я не покину! Знай, що у дворі у тебе буде п’ятнадцять добрих молодців! Іди і спи спокійно. Мені немає часу: треба ще написать ясновельможному, бо все, як бачиш, раптом перемінилось!

Зося. Я слухаю тебе, і спокій мов росте в моїй душі. Прощай, мій сокіл ясний! Боже, як не хочеться з тобою розлучатись... Згадуй свою Зосю, а я щохвилини буду з тобою розмовлять, бо біля мене малий Сава! Прощай!

Сава. Будь здорова, моя зоре. (Цілує її.)

Зося. Зайдеш же сина перехрестиш. (Вийшла.)

ЯВА XIV Сава один, пише.

Сава. Увесь тремтю від злості... Коли б мерщій милиція... (Пише.) Кипить моя душа!... Я не так до вас приймуся... Коли б піймавсь мені тепер сам Гнат — я і його без жалю на палю посадю! (Пише.)

По хвилі входять тихо Гнат, Медвідь і Кравчина.

ЯВА XV

Чалий, Гнат, Медвідь і Кравчин а.

Гнат. Добривечір!

Чалий повертається і схоплюється з крісла.

Здоров, здоров, пане Саво! Здалека ти нежданії гості маєш, чим будеш вітати?

Чалий (шука очима броню). А чим же я таких гостей привітаю... Послав мені господь сина, буду в куми звати.

Гнат. Не кумовать тобі, Саво, з нами; не пить горілки та медів з преславним товариством, а заплатити