Читати книгу - "Гра у відрізаний палець"

Залишивши джип на стоянці поряд із входом, усі троє пройшли крізь просторий готельний хол і вийшли на терасу, яка, здавалося, висіла просто над морем. На терасі стояли столики, і декілька іноземних туристів пили вино або каву, милуючись середземноморським чистим горизонтом.

Замовивши офіціанту, що підійшов, три кави, Георгій оглядівся на всі боки.

– Доведеться посидіти тут із півгодини, – сказав він.

Нік роззирався на мертве місто, що виглядало з-за бічної невисокої стінки тераси.

– А що там? – запитав він Георгія, киваючи у бік похмурих багатоповерхівок.

– Там? – Георгій на мить озирнувся. – Там із сімдесят четвертого року закрита зона. За нею – грецька територія. А це усе – готелі, казино, ресторани… Наслідок розділу Кіпру… Якщо він об’єднається, усе це повернуть власникам, в основному, іноземцям. Тільки навряд чи вони візьмуть… Побудувати нове буде дешевше.

Каву принесли міцну й гірку. Окремо офіціант поставив вазу з кристалами коричневого цукру.

– Сьогодні більше ніяких запитань не ставте, – попросив батьківським тоном Георгій, глянувши на годинник. – Домовилися?

Нік і Віктор кивнули.

– Зброю застосовувати при щонайменшій небезпеці. Про себе не думайте, небезпека для мене й людини, яка зараз підійде, поширюється і на вас. Якщо нас заженуть у могилу – то всіх разом.

Далі пили каву мовчки. Георгій поглядав на годинник. Кидав погляд на іноземців, які сиділи за сусідніми столиками на широкій готельній терасі. Погляд його різко ковзнув у бік моря, де горизонт перетнув якийсь корабель.

Минуло не менше години, перш ніж на його обличчі з’явилася стримана усмішка. Віктор почув за своєю спиною кроки, але не обернувся. Він сидів навпроти Георгія. Праворуч од Георгія стояв вільний стілець. Тінь чоловіка, що прибув, набула реальності, чоловік усівся, Віктор подивився на нього і обімлів. Це був Рефат Сибіров.

– Добрий ранок усім, – він обвів трьох напруженим, але все-таки привітним вузькооким поглядом. – Через двадцять хвилин виходимо, – сказав Рефат. – Через тридцять п’ять хвилин маємо під’їхати до банку. Нас чекатимуть.

Віктор відзначив подумки, що в голосі Рефата твердості й якоїсь командирської впевненості було більше, ніж у Георгія. Георгій був м’якший, може, просто добріший у душі. Хоча душевна доброта якось не в’язалася з його службою.

Нік пильно дивився на Рефата й мовчав. Цю людину він ніколи не бачив. Те, що він не назвався, особливо не здивувало, але мовби підкреслило, що саме він із цієї миті взяв командування на себе. Саме його чекав Георгій, і було зрозуміло, що доки ця людина не з’явиться, ніщо не почнеться. Тепер він прийшов і повідомив, що все починається через двадцять хвилин.

Георгій привернув увагу Ніка ледве помітним жестом руки.

– Далі, ніж на півтора метри, від нас не відходити, – мовив він. – На будь-який різкий рух біля нас або в наш бік відповідати пострілом. Думати потім.

Георгій перевів погляд на Віктора. Той кивнув.

Рефат усміхнувся й теж кивнув.

Залишивши двадцятидоларовий папірець на столі, вони піднялись і пройшли через хол до виходу з готелю.

– Ти з нами? – запитав Георгій, киваючи на міні-джип.

– Спасибі, навіщо тіснитися?

Він пішов до вже знайомого їм шоколадного «мерседеса», що стояв ліворуч од входу.

Джип розвернувся й виїхав на дорогу, що вела до обрізаного мертвим містом шосе. «Мерседес» неспішно рушив услід.

Нік поглядав крізь заднє скло на «мерседес», який витримував безпечну дистанцію.

Зупинилися перед бетонною непоказною двоповерховою коробкою з написом «Норд Медітерраніен Бенк».

Скляна вертушка входу нерухомо поблискувала на сонці.

Георгій дивився на годинник.

Сонячний зайчик раптом пробігся по салону машини. Нік різко повернув голову вправоруч і побачив, що вертушка крутнулась. На вулицю вийшов чоловік арабської зовнішності в темному костюмі з широкою зеленою краваткою.

Георгій глянув у дзеркало заднього огляду. Потім озирнувся на Віктора й Ніка. Рішуче кивнув їм і відчинив дверці міні-джипа.

Одночасно з ними перед вертушкою-входом опинився й Рефат. Усе відбувалося чітко і майже миттєво. Банківський службовець, який вийшов їм назустріч, тут же пірнув назад у скляні лопасті входу. За ним услід до банку просочилися інші.

Вже в холі Віктор звернув увагу на двох озброєних охоронців. Вони байдуже провели відвідувачів поглядом. А четверо відвідувачів мовчки пройшли слідом за службовцем у костюмі.

Коридор вивів їх до сходів, що спускалися вниз. Тут сяяли яскраві старомодні світильники. У короткий коридор нижнього поверху виходило кілька важких дверей.

Банківський службовець відімкнув своїм ключем одні з них. За ними з’явилися другі з кодовою системою. Службовець, затуливши собою кодовий замок, клацнув кнопками, набираючи шифр. Двері відчинилися.

Вони опинилися в просторій кімнаті без єдиного вікна. Під стелею висіли три відеокамери. По центру стояв солідний важкий стіл, навколо нього – кілька таких же важких стільців.

Георгій і Рефат усілися за стіл. Віктор і Нік залишилися стояти за їх спинами.

Нік уже не сумнівався, що банківський службовець, який зустрів їх, був араб.

Цей араб відчинив ледве помітні двері всередині кімнати й зайшов у інше суміжне приміщення. Почулося клацання ще одного замка. Через хвилину араб приніс шкіряну теку. Розкрив її на столі, витягнув кілька примірників скріплених документів. Перерахував примірники. Залишивши їх на столі, повернувся в іншу кімнату й цього разу приніс звідти приладдя для письма, що складалося з кришталевої чорнильниці, пачки промокального паперу та посудини з прозорою, схожою на воду рідиною.

Розгорнув кожен примірник документа на останній сторінці й розклав їх окремо. Запитливо подивився на Рефата і Георгія.

Георгій і Рефат переглянулися, після чого Георгій кивнув.

Він підвівся зі стільця. Простягнув долоню правої руки банківському службовцеві. Той узяв посудину з прозорою рідиною й аркуш промокального паперу. Вилив трохи рідини на папір і обтер нею подушечку великого пальця правої руки.

Після цього Георгій умочив великий палець у чорнильницю, взяв аркуш промокального паперу і, промокнувши злегка начорнилений палець, схилився над документами.

Нік дивився, як Георгій спокійно опустив палець у позначений на документі квадрат. Поставив там відбиток. Потім поставив відбиток на наступному примірнику. Нік налічив на столі п’ять примірників, і Георгій обійшов усі п’ять, «розписавшись» пальцем. Але за зовнішнім спокоєм Георгія вгадувалося напруження. Це напруження видавав і його погляд.

Він знову простягнув руку банківському службовцеві. Той за допомогою промокатки та прозорої рідини очистив палець від чорнила і перевів погляд, що здавався байдужим, на Рефата.

Рефат із очевидною легкістю повторив процедуру «підписання» документів.

Очистивши палець Рефата, службовець запитливо подивився на Віктора і Ніка. Рефат немов перехопив його погляд і заперечливо похитав головою.

Георгій у цей момент дістав із кишені широку пробірку з «законсервованим» пальцем Броницького. Потім дістав із кишені піджака