Читати книгу - "Похибка першого типу, Invisibility mask"

— Ти не зможеш зупинити мене, Лео, — вона вимовила ці слова холодно, але її голос трохи здригнувся.

Я зловив це. І саме це підштовхнуло мене зробити наступний крок, хоч і найогидніший.

— Не підпишеш ці папери, — я кинув їй, ніби це було вироком, — і твоя мати сьогодні ж опиниться за ґратами. І повір мені, без жодного шансу вийти.

Її очі широко розкрилися, обличчя зблідло. Я бачив, як ці слова пробилися крізь її захист, завдаючи удару в саме серце.

Я знав, що звучав, як абсолютний покидьок. І я ненавидів себе за це, але іншого шляху вже не було. Я був розлючений. Розлючений тим, що вона лізла туди, куди їй не слід було. Що вона піддалася впливу, і тепер між нами стояла стіна. Я намагався приховати, як мене розривало зсередини. Розуміння того, що лише Девід міг надоумити її на таке, доводило мене до сказу. Арі зустрічалася з ним за моєю спиною? Це була зрада, яка змушувала мене діяти жорстоко, показуючи їй свою найгіршу сторону.

— Я ніколи не вийду за тебе! — її слова прорізали повітря, як ніж. Її голос тремтів від гніву й болю, а очі палали таким вогнем, якого я ніколи раніше не бачив.

Я посміхнувся. Холодно. Майже механічно. Вона не зрозуміла, що в цій грі у неї немає вибору.

— Справді? — я схилив голову, ніби обдумуючи її слова, перш ніж відповісти, зберігаючи абсолютний контроль у голосі. — Мала компенсація?

Вона відступила на крок, але я не дав їй відчути простору між нами, крокуючи за нею.

— Як на мене, свобода твоєї матері в обмін на те, що ви з нею перепишете пакет акцій Девіда на мене, а ти, — я різко зупинився, нахиляючись ближче, — будеш зігрівати моє ліжко і далі, звучить як досить вигідна пропозиція. 

Аріель.
Гучний звук удару заповнив кімнату, лягаючи важким відлунням на стіни. Мої пальці горіли, а серце калатало так, що здавалося, воно зараз вирветься з грудей. Я обіцяла собі більше ніколи цього не робити, але не втрималася. Як я могла стриматися, коли він, той, кого я кохала, виявився найбільшою ілюзією мого життя?

Лео стояв нерухомо. На його обличчі промайнуло щось, чого я не могла розпізнати — чи то лють, чи то біль, чи просто холодна відстороненість, яку він так майстерно використовував. Його щока наливалася червоним від мого удару, але він не сказав ні слова. І це лише підливало масла у вогонь мого гніву.

— Що, нема що сказати? — майже прокричала я, мої слова тремтіли від злості й розпачу. — Як ти міг?

Його погляд не змінився, а ця крижана незворушність тільки більше розривала мене зсередини.

— Як я могла так помилятися в тобі? Як могла жити всі ці місяці в ілюзії, думаючи, що ти — це… це мій Лео?

Я змахнула сльозу, що збігла по щоці, стискаючи в руці ті папери, що стали причиною мого краху. «Шлюбний договір». Ці слова були, наче отрута, яка проникла в моє серце.

— Це все була гра для тебе, так? — я стиснула пальці навколо аркушів, вони зім'ялися у моїх руках. — Для чого був весь цей фарс? Твої кляті «Янголе», твої обійми, твої слова…

Я відчувала, як на очі навертаються сльози, але відмовлялася плакати перед ним. 

— Ти заспокоїлась? — його голос був настільки спокійним, що я ледь не вибухнула від злості. Він стояв переді мною, наче все, що сталося, було дрібницею, якою й не варто перейматися.
— Якщо заспокоїлась, то можемо обговорити деталі угоди, — продовжив він із тією самою холодною впевненістю.

— Не буде ніякої угоди! — Я зірвалась на крик. Моє тіло тремтіло, і я не знала, що з цим робити.

— Звісно, буде, мила, — його голос став навіть м'якшим, наче він звертався до дитини, яка влаштувала істерику. — Я навіть дам тобі можливість внести правки.

— Як благородно з твого боку! — Я саркастично посміхнулась, хоч мої руки досі тремтіли від гніву. Покидьок. Як я могла бути такою сліпою?

— Досить благородно, Янголе, враховуючи, що ти залізла в мій кабінет і за спиною зустрічалась із Девідом.

Я застигла. Він справді це сказав? Як взагалі він міг подумати, що я зустрічалася з Девідом? Але я не збиралася виправдовуватись. У нього вже був готовий образ «зрадниці», і навіть якщо я сказала б щось, він усе одно знайде спосіб перекрутити це на свою користь. Та і яке право він мав звинувачуватиму мене у чомусь після всього, що зробив?

— Перше і досить просте, — Лео говорив таким тоном, ніби ми обговорювали банальний план на вечір, — ти підпишеш договір і ми одружимось. Сукня, місце проведення, вся ця дівчача маячня — можеш обрати сама, без проблем.

Я дивилась на нього, намагаючись зрозуміти, чи це якась дика помилка. Весілля? Яка сукня? Що взагалі тут відбувається?

— Друге, трохи складніше, — його голос став холоднішим, а погляд проникливішим. — Ти поясниш своїй матері, в яку халепу ви потрапили, і що переписати її пакет акцій на мене — це ваш єдиний шанс на спасіння.

Його слова звучали, як наказ диктатора. Ще вранці він був іншим: теплим, ніжним... Він цілував мене, обіймав, називав «Янголом». Як я могла не бачити того, що зараз здавалось очевидним? Його любов була всього лише маскою.

— І третє, мила, — він зробив паузу, наче насолоджуючись тим, що ось-ось скаже. — Ніяких інших чоловіків. Ти будеш лягати і прокидатись лише поруч зі мною. І не просто поруч. Ти будеш дивитися на мене так, ніби я єдине, що тримає тебе при житті. Усі мають думати, що це справжнє кохання.

— Ти збожеволів... — мій голос зірвався, я ледве встигла стримати сльози.

— Чи хочеш ти внести якісь пропозиції? — Він запитав так, ніби ми обговорювали бізнес-угоду.

Я опустила погляд, намагаючись знайти хоча б якусь ниточку здорового глузду в усьому цьому кошмарі.

— Якщо... якщо я погоджусь, — промовила я, зібравши залишки сміливості, — якщо я підпишу цей договір, я хочу знати одне... Коли це все закінчиться?

— Три роки, — його голос був рівним, спокійним, — Хіба кохання не живе три роки? Так кажуть.

— Три роки? Це довгий період, Лео, — я прошепотіла, майже задихаючись від жаху.