Читати книгу - "Щоденники ката, Руслан Шабельник"

– Але ж це… жахливо.

– Згоден. Просто жахливо. І знаю приказку про добрі наміри і куди вимощена ними дорога. Це мій гріх, я взяв його на себе, свідомо, як багато інших гріхів. Заради того, щоб у майбутньому ніхто й подумати не міг про таке.

– Мета виправдовує засоби?

– Не знаю, ніколи не думав про це. Можливо, я не правий. Я ж лише людина, і замість тиранії звичайних людей, породив тиранію телепатів. Що ж, будь що буде. Якщо так, нехай у майбутньому народиться подібна до мене людина, яка захоче скинути ненависних читців думки і дати волю нормальним людям. І знову вибухнуть телепатичні бунти, і історія зробить новий виток, чи піде старим…

– Ви так спокійно кажете про це.

– Доживете до моїх років – теж заспокоїтесь.

– Ви говорили – створити товариство телепатів на окремо взятій планеті, на Янісі. А коли вирішили розширити свої плани?

– Та ніколи! Я й на Янісі не встиг. План був такий – захопити владу, а потім перетворити планету на таку собі Мекку для телепатів. Щоб вони з'їжджалися туди з усієї галактики, а ще мали можливість жити, вільно, відкрито користуючись своїм даром, не побоюючись засудження чи переслідувань. По всій планеті, по інших планетах знаходилися б діти-телепати, вони оголошувалися б обраними, з усіма наслідками: гроші, становище у суспільстві, слава. Кожна сім'я мріяла б народити дитину-телепата… Рятуючись від гонінь, переслідувань, просто косих поглядів, на Яніс потягнулися б люди з екстраординарними здібностями з усіх кінців світу… О-о-о, Співдружність, точніше, правляча надбудова, яка давно перетворила колись вільний союз на інструмент власного збагачення, не дозволила б існувати такій планеті, тому їй потрібні були армія, флот, найсучасніша зброя, зорельоти…

– Але цього не сталося. Реальність дуже відрізняється від намальованого вами.

– Ну, не так, щоб надто… життя, саме життя внесло корективи. Життя та ще купка телепатів-змовників. Ті телепати, заради яких я старався, частина з них, не підозрюючи про мої плани, вела власну гру. Знайшли хлопчика-телепата, вивели його на олімп політичної влади. Слід сказати, план був непоганий і міг цілком вдасться. Ах, якби я дізнався про нього раніше, ми змогли б об'єднати зусилля… мрії… мрії…

– Тобто, ви хочете сказати, що не планували розбрат за Епплу, та Великий Переворот за цим і – як наслідок – захоплення влади у колишній Співдружності.

– Не планував. Точніше, планував, але колись, у дуже віддаленому майбутньому, економічними способами… життя, саме життя вносить корективи в наші плани, і все що не робиться, мабуть, на краще.

– І ми зараз перебуваємо під владою телепатів! – висновок напрошувався сам собою і був не те щоб жахливий, але незвичайний.

– Ну так. Як ви вже знаєте, сам Поводир – телепат. І всі керівники Комітетів – теж телепати, та й на місцях, аж до найдрібнішого начальничка. І армія, і поліція, і навіть вчителі у школах.

– Але… це ж… – все сказане не в'язалося з політикою, яку проводив уряд. Виявлення та відсіювання дітей з надздібностями, ізоляція їх на Бестері, звідки, за офіційними джерелами, їм немає виходу. Марта!

Наче, знаючи його думки, Нуразбеков продовжив.

– Згадайте часи, одразу після Перевороту. Повсюдні телепатичні бунти. Їх тоді – і заслужено – звинувачували у всьому. Оголоси ми одразу, що телепати – хороші і постав їх до влади, уявляєте, що почалося б. Новий уряд просто змушений був проводити політику, співзвучну з думкою мас. Так виник Бестер – планета телепатів. Насамперед, щоб захистити їх, у другу чергу – кузня кадрів для нового уряду нового формування. Майже одразу ж розпочалася робота з відбілювання телепатів. У засобах масової інформації, фільмах, книгах, навіть дитячих книжках, особливо дитячих. Вона і зараз ведеться. Телепатів уже не вважають винними у всіх бідах, більше того, з нашої подачі все частіше звучать розмови, що якби вони перемогли при Епплі, або, якби суспільством керували телепати… Бестер і тут грає свою роль. Нині вони мученики, страждальці, а цих завжди жаліють. Скоро, років за п'ять-десять, під натиском громадської думки, ми відкриємо планету, милостиво дозволимо телепатам жити серед нас. Суспільство на той час буде не тільки готове, але й бажати цього. Потім воно побачить, які телепати хороші вчителі та лікарі, потім… Це тривалий, багаторічний процес, завершення якого я – на жаль – не побачу. Можливо, побачите ви, а можливо знадобиться набагато більше часу.

– Ви так вільно розповідаєте це.

– Юначе, ви можете придумати, чого мені боятися?

– Але… мені… по суті – першому зустрічному.

– Ну, по-перше, той, що докопався до справжньої суті Поводиря вже не перший зустрічний.

– А по-друге?

– А по-друге, ви розсудлива людина. Сподіваюся, розумієте, після того, що пролунало в цій кімнаті, я не можу просто так взяти і відпустити вас.

– Вб'єте? – зробилося страшно. Болісно. Дурень! Дурень! А чого він сподівався, коли прийшов сюди!

– Навіщо ж. Ви житимете. Сподіваюся, довго, сподіваюся, повноцінно. Краще чи гірше це життя за смерть, вирішувати не мені. Все в цьому житті залежить від нашого ставлення до нього. Приємно було познайомитись та поговорити.

Двійко плечистих охоронців з'явилося у кімнаті. Руслан не бачив і не чув, коли вони увійшли. Таке відчуття, що зіткалися з повітря.

Ні, йому не заламували руки. Просто вказали на двері.

– І мені було… приємно, – Руслан розвернувся і пішов.

Дворецький, незворушний дворецький, легким поклоном проводив «гостя».